Роберт Зіталер про нову книжку, писання та акторську кар’єру

У фільмі Паоло Соррентіно “Молодість” Роберт Зіталер грає коротку, але яскраву роль бородатого інструктора з альпінізму, який впадає за Рейчел Вайс. Зіталер народився в Австрії, але мешкає у Берліні. І тим часом як зростає його акторська слава, він майже увесь час присвячує писанню. Найсвіжіша книжка Зіталера “Ціле життя” стала бестселером у Німеччині. В англійському перекладі потрапила до короткого списку Міжнародної букерівської премії. З 20 жовтня книжка в українському перекладі видавництва Віват має з’явитись у продажу.

На близько 150 сторінках автор розповів щось схоже на героїчну сагу в мініатюрі про життя селянина в австрійських Альпах, зруйноване війною, туризмом та промисловістю. “Ціле життя” порівнюють із трилогією “Into Their Labours” Джона Берджера та романом-забутою класикою “Стоунер” Джона Вільямса. Нижче інтерв’ю Роберта Зіталера для The New York Times.

Як ви отримали роль альпійського інструктора у фільмі Соррентіно “Молодість”?

– Соррентіно запросив мене на кастинг в Італії. Спершу, я не хотів, тому що не хотів їхати до Італії. Потім переглянув його попередній фільм “Велика краса” (“La Grande Bellezza”), який отримав Оскара – і зрозумів: цей чоловік робить чудове класичне кіно! І так це сталось. Мій герой, Лука Мородет – хороший гірняк, але він не знає як поводитись із жінками. Це історія кохання з першого погляду. І звісно це балансування над прірвою із Рейчел Вайс.

У вашому новому романі “Ціле життя” події також відбуваються в горах, тільки цього разу в австрійських Альпах. Село та місця із роману походять із ваших особистих вражень?

– Я вигадав усі місця та назви місць для цієї книжки. В певному сенсі, це міфічні місця. Це життя, те, що відбувається в цьому романі, може трапитись будь-де і будь-коли. Але, звісно, мої спогади та емоції, досвіди із дитинства в горах мали свій вплив. Чарівність снігової тиші, постійна небезпека в горах – таке не забудеш. Природа часто приносить задоволення, але часом ти змушений її терпіти. Вона немислима і страшна водночас.

Контраст між назвою книжки та її розміром породив дискусії. Це було для вас викликом стиснути таку екстраординарну історію життя в таку малу кількість сторінок?

– Тут йшла мова не про стискання, а про вирізання. Де це мало початись? Що саме потрібно обрати? Що залишити? І все в кінці закрутилось на одному питанні: які саме речі мають спричинити таке життя? Це наче вирізання з дерева чи висікання скульптури з каменю. У тебе невеликий вибір. Кожне відсікання, кожен удар зубила має бути максимально точним. У певному сенсі свого головного героя Андреаса Еггера я вирізав зі свого серця. Кожне життя, коли дивишся на нього зі сторони, стискується до декількох моментів. Моментів, які залишаються із нами.

“Ціле життя” – це міжнародний бестселер. Як ви гадаєте, чому ця історія має такий резонанс?

– Не маю жодної гадки. Я не можу думати про такі речі. Хочу лише розповідати історії простої людини. Звісно, мене вразило, що книжка зачепила таку кількість людей. Але я не мав жодних намірів до цього. Мені здається, багато людей в ній знаходять щось схоже на розраду.

Чи багато є спільних точок та тем між вашою акторською кар’єрою та писанням? Чи ви сприймаєте ці діяльності окремо одна від одної?

– Я виріс із важким порушенням зору, ходив до школи для сліпих у Відні. У дитинстві завжди жив у власному світі. Можливо тому, я надаю перевагу писанню. Це більш ніж інтерналізація. У грі ти маєш втілювати, або збільшувати інтерналізацію, робити речі видимими. Це ніколи не було моєю сильною стороною. Коли б я не грав у театрі, я завжди відчуваю такий сором, що мені хочеться, щоб мене поглинула земля. З кіно простіше. Мовчання камери захищає мене.

Можете розповісти про свої проекти на часі – літературні, кінематографічні чи інші?

– Пишу роман про маленьке місто – майже кладовище. Це пекло, а не робота. Після цього можливо прийдеться відпочивати зо два роки, і сміятись якомога більше.

Джерело: The New York Times