Якби океан міг говорити

“Я розповім вам історію Одіссея, шукача й мандрівника, стрільця та хитрого лиса. Мою історію. Ви чули її сотні разів, я знаю. Але ні, ви не чули її ніколи. Такої ви не чули її ніколи.
Пам’ять тримає мене в своєму полоні, рветься назовні, хапає слова, як риба хапає повітря. Я так довго мовчав, я так довго тримав її глибоко під землею, що втратив здатність говорити.
Але час настав. Час усе розповісти. Слів моїх ніхто не зупинить.
Заплющуйте очі. Слухайте.”


Історію Одіссея всі знають ще зі шкільної лави. Поплив у Трою воювати за чужу дружину-красуню, провів там 10 років, посварився з богами і плив додому ще 10 років. Вірна Пенелопа стійко чекала Одіссея, як і уже дорослий син Телемах. Історія, яку ми знаємо, — про мандри, хитрість, відвагу і чоловічу переможність. Але що, як усе було не зовсім так?..


Володимир Єрмоленко, автор нової історії Одіссея — філософ, публіцист та есеїст, кандидат філософських наук, доктор політичних наук, викладач… Глибоко ерудована людина, що дуже гарно простежується у його творах. Окрім низки статей, у 2015 році Володимир Єрмоленко випустив у „Видавництві Старого Лева” збірку есе з філософії й літератури „Далекі близькі”. Роман „Ловець океану: Історія Одіссея“ — перша художня книга автора, вийшла також у „Видавництві Старого Лева“ саме до Книжкового Арсеналу-2017.


Переповісти сюжет книги майже неможливо: він водночас дуже простий і химерно заплутаний. Усе починається тоді, коли закінчується подорож Одіссея: він повертається до Ітаки, проте там його ніхто не зустрічає. Дім стоїть випаленою пусткою, батько спить поряд з рабами і не впізнає його, Пенелопа зникла, а син подався у море на його пошуки. Одіссей залишається сам на сам з собою і починає розуміти, що ті 20 років він провів зовсім не там і не з тими, де слід. Скільки друзів загинуло, скільки сердець розбито за час його блукань світами — не злічити. Є лише один вихід: пройти цей шлях ще раз, назад, і у кожного просити прощення.

“— Бо лише тоді ти себе розумієш повністю, коли дивишся на себе ззовні, — казала Пенелопа. — Ззовні, і згори теж. Лише тоді ти розумієш себе, коли бог дивиться на тебе. Коли ти дивишся на себе очима цього бога.”

Історія розплутується навспак, одночасно розповідаючи, що було першого разу. Ось Одіссей пропливає повз сирен і згадує, як минулого разу його воїни прив’язували його до щогли, бо його гординя вимагала довести самому собі, що він зможе витримати це випробування. Тепер же сирени з Одіссеєм зовсім інакші. Або ось царівна Навсикая згадує, як знайшла ледь живого Одіссея на березі моря рік тому — і він видався їй морським страховиськом. Цього разу вона його вже не боїться, проте страховиськом він бути не перестав. Одіссей пливе все далі і далі, поміж Харибдою і Сциллою, до Каліпсо і Цирцеї. Чи знайде він Пенелопу, чи вдасться йому спокутувати провину — невідомо.


„Ловець океану“ — надзвичайно лірична книга. Здається, що її нашіптує сам океан: оповідь йде то від імені Одіссея, а то й від імені Навсикаї чи Каліпсо. Океан бачить кожного таким, яким він є, і кожен герой в книзі — справжній. У цій історії багато суму, Одіссей багато перед ким завинив, він шкодує і роздумує про втрачене: час, друзів, любов. Кожна жінка, яку він кохав, залишилася з болем замість любові, кожна, кого він покинув, страждала. І водночас ця історія сповнена невимовної ніжності, кохання й еротики — адже це греки, які як ніхто уміли отримувати задоволення від життя, в тому числі й тілесне.

Книгу хочеться розбирати на цитати, а то й вивчити напам’ять, щоб шепіт океану залишався з тобою назавжди.

Дивовижно, наскільки автор відмінно уміє змальовувати різні характери: Одіссей є справжнім еталоном чоловіка — мужній, хитрий, переможець, той, хто завжди бере своє. І страждає від також істинно по-чоловічому, без сліз, з тихим сумом. Водночас розбиті почуття жінки, що кохала, змальовані так, ніби авторові вдалося перевтілитися на якийсь час в жіночу подобу.


“— Що більше радощів, то більше страждань, хіба ні, Одіссею? Радість жінки, така сильна, що вона стає її полонянкою. Коли радість йде від неї, рана виникає на її місці. Порожнеча спускається з небес, порожнеча, яку ніхто й ніщо не може заповнити.

Все або нічого — ось таємний жіночий інстинкт. Жінка не може кохати чоловіка частинами. Жінка не може віддавати себе частинами, але й брати частинами вона теж не може. Чоловік може прийти до неї дощем, але настане момент, коли дощу їй буде замало. Коли їй стане потрібен той, хто цей дощ посилає. Весь, без залишку.

Жінці завжди здається, що вона отримує від чоловіка замало. Що він ховає в собі ще дещо. Чоловікові завжди здається, що він віддає жінці забагато. Що він мусить лишити собі ще дещо.”


Так давно відома історія Одіссея перетворюється на історію пошуку втраченого, пошуку любові й справжніх цінностей. Будьте зі своїми рідними, ніби каже автор, даруйте їм свою любов, адже Троя далеко і, можливо, це зовсім не ваша війна.

Книга сподобається усім, хто любить роздуми та філософію, лірику і грецький епос, хоча досконало розбиратися в ньому зовсім не потрібно. Для тих же, хто кохається у витонченій, довершеній мові, мереживі слів і фраз, книга обов’язково стане улюбленою.

Купити книжку в Yakaboo.ua


Читати: Володимир Єрмоленко для #ПроЧитання: “Бібліотека – це ніби квиток на кожен день у будь-яку точку світу”
Читати: Місце, якого не існує

(Visited 190 times, 1 visits today)
Kate Gavrysh
Kate Gavrysh
Редактор і книжковий маніяк. Отримала диплом видавця, але життя вперто тягне мене в IT, тому нині техписьменник. Вірю, що читання книг — найпростіший шлях до безсмертя. Обожнюю подорожі на мотоциклі за відчуття свободи. І ще котів, бо вони точно прибульці з інших планет чи вимірів і щось знають. Мрію відвідати Єхо і Плаский світ — як не вві сні, то хоча б у наступному житті.
http://facebook.com/kate.gavrysh