Македонський постмодерн

Венко Андоновский – сучасний македонський поет, драматург, літературний критик і прозаїк, володар авторитетної міжнародної літературної премії «Балканіка». Книга «Пуп землі» – єдиний з чотирьох романів автора, який має російський переклад. Українських перекладів автора досі немає.

Дві історії з інтервалом в тисячу років

«Пуп землі» – це багаторівневий роман-мозаїка. Книга складається з двох абсолютно різних історій ніяк між собою не пов’язаних, відокремлених одна від одної відрізком часу в тисячу років. Герої першої – візантійський чернець Іларіон разом зі святим отцем Стефаном, безіменним Філософом і Логофетом займаються розшифровкою стародавнього напису, магічним значенням слів і ще якимись езотеричними псевдонауками.

Другий герой – свого роду «любовний трикутник» колишніх однокласників. Ця друга історія викликає більший інтерес і наштовхує хоч на будь-які думки. Шістнадцятирічний македонський школяр Ян Людвіг вперше в житті покохав дівчину. Його обраниця – однокласниця Люція, активістка Партії здорового народного духу. Ця любов набуває рис параної. Хлопець не мислить свого життя без Люції. Він присвячує їй вірші, «смикає за кіски», але все даремно. Для Люції головне, щоб Ян Людвіг вступив в Партію, щоб став ще однією одиницею колективного «ми». Але Ян пручається, не бачачи в діяльності їхньої сили ніякого сенсу. Визначальним є «народний концерт» Партії, де початківцю талановитому еквілібристу Яну Людвігу дозволили розважати своїми трюками високих гостей в антракті. Інша справа Павло Заманек. Не маючи ніяких «народних» талантів, він з легкістю просувається кар’єрними сходинками Партії. Звичайно ж, Люція стає його дружиною і супутницею в політиці. А Ян Людвіг йде під купол цирку.

Однакові та водночас різні

Ці дві відірвані тимчасовим відрізком один від одного сюжетні лінії перетнуться найнеймовірнішим чином. Але цей перетин прихований від поверхневого читача. Якщо вдатися в глибокий сенс книги, особливо, закладеної автором філософічності та навіть притчевості оповідання, на поверхню вийде головний задум – все в світі пов’язано між собою. Всі ми люди однієї породи. Ми однакові та водночас різні.

Як може закінчитися подібна книга, де абсолютно відірваним один від одного історіям не судилося перетнутися в одному часі? Тільки різко обірвавшись, наштовхнувши на думки, які складно втілити в слова. Яскрава постмодерністська книга-загадка з подвійним дном.

Схожі книжки: Умберто Еко “Ім’я рози”, Мілан Кундера “Жарт”, Милорад Павич “Хазарський словник”.

Оксана Басан