«ЧЧ: Читати.Четвер» з Дмитром Бунецьким: про літературу жахів

Я завжди з легкою недовірою ставився до літератури жахів. Головним чином тому, що вона досить стандартна. Наприклад, західний світ часто використовує готові моделі – тих же вампірів, перевертнів, відьом та інших фольклорних і псевдофольклорних істот. Навіть Стівен Кінг не обійшов ці теми стороною, хоча і проявив незвичайну уяву в інших творах.

Але найбільша проблема жахів (особливо кіно) в тому, що вони не страшні. Не страшні, бо набагато простіше повірити якомусь постсингулярщику з його упоротими вірусами, які зламують біологічну структуру мозку, ніж автору літератури жахів, який намагається зіграти на обов’язковому саспенсі й програє цю війну. Адже більшою мірою їх спроби викликають сміх.

Втім, є одна країна, де все в порядку з уявою, сюжетами й сполуками науки, магії, страху, сексу та іншої чортівні. І це, природно, Японія, яку нам, людям з іншим мисленням, досить складно зрозуміти. А те, чого ми не розуміємо, часто непогано справляється з виділенням адреналіну.

Взяти той же «Сайлент Хілл» і його філософсько-ідеологічну складову. Маленьке містечко, жахлива пожежа в вугільних шахтах, попіл замість снігу – і секта, яка намагається створити власне божество завдяки стражданням і почуттю провини. Навіть самвидавівська новеллізація гри лякає ще більше за Роберта Маккаммона з його «Кусакою» і «Будинком Ешера».

А ще є «Рінг» від Кодзі Судзукі. Він же – «Дзвінок». Він же – «Кільце». Він же – просто «RING», бо який сенс Судзукі використовувати англійське слово в япономовній книзі замість того, щоб брати японське?

Сюжет (більш-менш) всі ми пам’ятаємо завдяки голлівудській версії. Дивна касета з відеорядом, які суміщають абстракцію і реальність, яка дає тиждень на виконання такого собі «заклинання», а потім вбиває. Причому, якщо у фільмі з телевізора вистрибує якась волохата дівчинка, то в книзі все значно цікавіше. Немає ніякої дівчинки в телевізорі. Навіть телефонний дзвінок зі знаменитим «Сім днів!» необов’язковий. Є касета. Є журналіст і його приголомшливо прописаний друг-філософ, багатоликий в своєму спілкуванні з різними людьми. Є разюча історія про сором і ненависті, яка виникла згодом. І є упороті теорії про те, що може бути, якщо паранормальні здібності змішаються з вірусологією.

У Судзукі все на рівень доросліше й тому лякає по-справжньому. Теорії про походження життя, диференціальні рівняння Великого Вибуху, переможений людством вірус, думки, які ніби як живі істоти. І, звичайно ж, дивовижна детективна складова Рінг-вірусу, який зламує мозок (психіку) і змушує тіло готуватися до власної смерті.

І, звичайно ж, віртуальна складова нашого світу. Як це все пов’язано? Як взаємодіє? Як люди науки перетворюються в людей містики?

Прочитайте самі. Це три невеликих романи та кілька спін-офф оповідань, через які, повірте, вам не захочеться бродити вночі власним будинком. Хто знає, які сюрпризи принесе цей світ.

Читайте завжди.

Джерело: realist.online

(Visited 44 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com