«ЧЧ: Читати. Четвер» з Дмитром Бунецьким: про роман «Дощ забуття» Аласера ​​Рейнольдса

Час від часу нас всіх дурять. Заманюють високими рейтингами, красивими рецензіями та обіцянками чогось настільки крутого, що просто ах.

Власне, так у мене вийшло з новим фантастичним нуаром Аласера ​​Рейнольдса «Дощ забуття». Як можна пройти повз? Фантастика (майже тверда НФ), нуар (причому, досить пристойний, щось середнє між Борисом Віаном і мультфільмом «Ренесанс», вважаю, що виною всьому Париж). Та ще й хвалебний відгук на одному поважному фендом-сайті з твердою дев’яткою.

У підсумку … У підсумку все почалося дуже круто. Нуар і справді Нуар, Париж 50-х років тужливий і жахливий, новий виток нацизму, заборона джазу, детективне розслідування. Паралельно розгортається інша сюжетна лінія: Земля знищена Нанокостом і належить злісним машинам-фуріям, які поїдають плоть, а людство поділилося на «ретро» – типу нас з вами – і «прогрів» – тих, то злився в радісному симбіозі з наномеханізмами. І, природно, намагається воювати – ну а що ще робити?

А неотеничні солдати! Цей образ – лякає усією широтою «зловісної долини» – прописаний настільки класно, що я нескоро ще його забуду.

Але вся ця крутотенюшка триває рівно до останньої чверті книги. Далі починають розкриватися сюжетні повороти, виявляється, що мотивація всіх чинних сил не піддається ніякій логіці, сенсу в цьому всьому рівно нуль, але рух заради руху триває – і ось ми вже беремо участь в Найбільш Нудній Погоні Головних Добрих за Головними Злими (ТМ), все якось розсмоктується само собою і – опа, з тонким натяком на продовження, закінчується.

Хоча ідеї, висунуті Рейнольдсом, вельми шикарні, світ незвичайний, сюжет – і підсумок – не витримує ніякої критики. І це жахливенько для «найкращого фантастичного нуару минулого року». Втім, може комусь і сподобається.

Читайте завжди.

Джерело: Facebook Дмитра Бунецького 

(Visited 61 times, 1 visits today)