Олена Андрейчикова – жінка як жінка

ex.ua

На сьогодні, в епоху соціальних мереж, хто завгодно може відчути себе письменником. Багато користувачів Інтернету, розписуючи історії зі свого або чужого життя, вже вважають себе літераторами. Але цей «талант» так і залишається на рівні публікації серед обмеженого кола. Інша справа – видання повноцінної книги, як визнання письменницьких здібностей, і позитивні відгуки критиків. Потрапити до лав таких авторів вдалося одеситці Олені Андрейчиковій. Після виходу в минулому році збірки легких і невимушених історій, «Жінки як жінки» до сих пір залишаються в топі популярних українських книжок.

«Я б хотіла зазначити, що видання першої книги – це ще зовсім не визнання таланту і не привід гордо називатися «письменником». Для мене це тільки вхідний квиток, натяк на довіру, дозвіл увійти в світ літератури в новій якості. А чи виправдаю я цю довіру – покаже час. Поки мені спокійніше і чесніше називатися «автором книжки».

Прочитати швидко – роздумувати довго

Олена, в анотації до вашої книжки зазначено, що історії написані в стилі – коротких історій. Чому ви вибрали такий жанр?
– Все дуже просто: ніжна любов до О. Генрі, брак вільного часу для написання більш масштабних творів, нестача того ж часу у більшості сучасних читачів.

Кожна окрема історія з вашої збірки займає не більше п’яти сторінок, що дуже зручно для читача. Але написання короткого, окремо закінченого сюжету, для автора – процес досить нелегкий. Як вам вдалося так ємко викласти свої розповіді?
– Не дарма обраний мною для першої книги жанр називається flashfiction. Це короткий спалах, емоційний промінчик – часу для прочитання потрібно небагато, але відчуття тепла і бажання задуматися повинні залишитися у читача надовго. І залишаються, про що я дізнаюся з відгуків і рецензій). Нелегко писати про те, що сам ніколи не відчував. Майже всі мої історії – вигадка, але емоції героїнь – більш ніж справжні. Я легко пишу про те, що вразило мене одного разу, що поважаю в людях і в собі, а що щиро ненавиджу.

До книги увійшли 42 оповідання. Чому саме ця кількість? Ви заздалегідь планували, що їх буде стільки?
– Коли ми з моїм видавцем Оленою Лазуткіною запланували цю збірку, майже відразу народилася назва «Жінки як жінки». А потім вибрали історії, вже написані, найбільш дотичні до теми. Їх на той момент виявилося саме 42.

Скільки часу займало написання однієї історії? І скільки в загальному часу пішло на створення збірки?
– Складно сказати, скільки часу йде на створення однієї історії. Думка, емоція, та найкоротший спалах спочатку народжується в моїй голові, я її вирощую, плекаю, няньчу якийсь час. А написати її займає вже трохи більше часу. Іноді одну годину. Іноді одну добу. З часу знайомства видавця з моєю творчістю до дня виходу книги в світ пішло чотири місяці. Кажуть, це дуже швидко. Я не люблю зволікати.

Розумію, що вам дорогі всі ваші оповідання, але може ви виділите якісь конкретні, які за важливістю найважливіші?
– Зараз для мене найбільш важливі ті, які я представляю на своїх зустрічах з читачами. Мені доводиться знову і знову переживати ці яскраві живі емоції. Серед них «Залишитися будинку в понеділок», «Час танцювати», «Чужа», «Молодий».
І є два автобіографічних оповідання «Сильна» і «Третій не завжди зайвий», звичайно, з ними у мене особливі стосунки.

Коли писали оповідання, ви були впевнені, що збіркою зацікавиться якесь видавництво? І як проходив процес видання, у вас були знайомі в цій області?
– Звичайно, десь у глибині в мене багато років жевріла мрія про власну книжку. Випадково потрапила (або не випадково) на семінар Олени Лазуткіної про видавничий бізнес, показала свої оповідання. І закрутилося…

Напередодні виходу вашої книги відзняли промо-ролик з українськими селебріті: Кравець, Дорожкіною, Трегубовою і Аль-Намрі. Чому саме вони?
– Вибір припав саме на цих чудових і талановитих жінок не без підстав. З Оленою Кравець і Дашею Трегубовою я вже була знайома. Даша мене познайомила з Діаною Дорожкіною, а Олена Лазуткіна з Розою Аль-Намрі. Я їм дала почитати книжку і, мабуть, вона їм сподобалася, якщо вони погодилися знятися в ролику. Для мене це велика честь!

Ви на збірці «Жінки як жінки» зупинитесь, чи вже є ідеї для нової книжки?
– У мене є матеріал для другої та третьої книжки. Виявилося, що в цьому сенсі я дуже забобонна, так що поки не буду розкривати всі секрети.

Без контролю – нікуди

Олена, ви стежите за книжковими новинками?
– За новинками майже не стежу, за винятком тих книг, що дарують мені знайомі письменники. Їх я читаю обов’язково. Зберігаю вірність класикам: О. Генрі, Бредбері, Хемінгуея, Ремарка, Драйзера, Чехова, Достоєвського.

Оповідання з вашої збірки написані з гумором і самоіронією героїв. Це вплив вашого рідного міста, Одеси?
– Звичайно, Одеса не може не впливати. Це дивовижне місто надихає всіх жителів і гостей. Плюс власне ставлення до життя – без посмішки навряд чи мені б щось вдалося.

Не збираєтеся переїжджати до столиці?
– В даний час намагаюся жити на два міста, але більше часу проводжу в Одесі, особливо влітку.

Ви часто подорожуєте? Де бували й куди хочеться повернутися?
– Часто подорожую, це одне з найсильніших джерел натхнення і настрою. У моїй книзі є оповідання, написані в Кенії, Шрі-Ланці, Італії. Завжди готова повернутися в Париж, Флоренцію, Амстердам. Дуже люблю Азію, тільки там забуваю про суєту і сповільнююсь.

Вам легко взяти й зірватися кудись з компанією, чи це має бути заздалегідь запланована подорож? Наприклад, маючи при собі паспорт та телефон, можете вирушити в подорож, не заїжджаючи додому?
– Не можу позбутися звички все і всіх контролювати. Тому, можу легко рвонути кудись з компанією, але за умови, що це заздалегідь заплановано.

Чи багато часу у вас займають збори перед виходом з дому? Для вас не проблема, стрибнути в джинси й кеди та вирушити на зустріч?
– Для зустрічей особистих і ділових обираю сукні, але збираюся дуже швидко. Коли сукні входять в звичку, на це йде не більше часу, ніж на джинси.

Ви соціально активні? Спілкуєтеся з шанувальниками в мережі?
– Я – запійний користувач мереж. Часом не виходжу цілодобово, часом видаляю всі посилання з телефону і комп’ютера.

Ваше ставлення до Інтернет-знайомств? І чи можуть вони призвести до міцних стосунків?
– Думаю, що будь-які знайомства можуть призвести до міцних стосунків. Важливо одне, наскільки міцні у вас стосунки з самим собою – чого ви хочете від життя, від партнера, від себе.

Якими якостями повинен володіти чоловік, щоб вам сподобатися?
– Мені вже одного разу сподобався чоловік – мій чоловік Андрій. Разом ми десять років. Познайомилися в офіс-центрі, наші компанії були в сусідніх офісах. Що найголовніше в ньому для мене? Інтелект, щирість, пристрасть до життя і нових знань. У такому ключі ми й намагаємося виховувати нашого сина Дмитра.

Як у вашій родині розподіляються обов’язки по дому?
– Кожен робить те, що йому більше подобається. Ненавиджу прасувати, чоловік це робить без проблем. Я із задоволенням готую. Але ми – взаємозамінні, чіткого розподілу немає.

А як проводите вільний час в межах міста?
– Обожнюю рибалку з усією родиною в будь-яку погоду. Люблю снорклінг, дайвінг, вейкбордінг.
Хочеться встигнути все, але іноді це здається неможливим – і займатися улюбленою справою, і бути діловою людиною, і дружиною, і матір’ю, і мандрівником. Але я намагаюся охопити все це. Поки виходить.

Ольга Литовченко

(Visited 123 times, 1 visits today)