Кожен француз міг би бути телеведучим

За останні півроку, поки живу в Парижі, читаю виключно класику. Пару днів тому закінчила роман Ремарка “Тіні в раю”. В основному, за книгу беруся в метро, дорогою на роботу. І мимохідь звертаю увагу на «собі подібних».

Французи люблять читати. В метро, в парку, під час сієсти, перед сном, в ресторані і ще, напевно, в багатьох місцях. Не скажу, що кількість людей, які читають перевищує кількість тих, які грають, наприклад, у Candy Crash. Але книга в цій країні не забута і зокрема в Парижі існує багато хороших книгарень.

Любов до читання французам прививають із дитинства. Перед сном мама завжди розказує маляті історію – це обов’язкова традиція чи не в кожній родині. В основному, читають звичайні казки – відомі й не дуже. Або психологічну літературу, завуальовану в дитячу розповідь. Наприклад, в одній книзі говорилося, що темнота – це зовсім не страшно, а якщо є сумніви, то завжди можна ввімкнути світло й упевнитись, що нічого страшного не відбувається. І взагалі, кожна дитина й людина має право на страх – це абсолютно нормальне відчуття.

У дітей тут завжди багато книжок. Особливо популярні комікси – багато картинок, мало слів, але звичка гортати паперові сторінки з’являється.

Не можу сказати, що замість того, щоб грати на планшеті, діти тут вибирають читання. Захоплюються і тим, і тим. Якось я спілкувалась із 11-річним хлопчиком і він розказував цікавезні факти про «Титанік», а потім про розміщення планет в сонячній системі. А з його восьмирічним братом ми обговорювали подробиці відкриття Колумбом Америки. Мене це приємно здивувало, бо я сама навіть не знала багатьох речей. А діти це все дізнались із книг.

І, напевно, найвдалішою ілюстрацією начитаності французів можна вважати те, що вони з легкістю можуть підтримати розмову на будь-яку тему – невимушено й цікаво. Вони так «красиво» говорять… Часом мені здається, що кожен тут міг би бути телеведучим)

(Visited 154 times, 1 visits today)