Вдумливому читачеві про заборону книжок

Дивно виглядає, коли рівень читання в Україні намагаються підвищити за рахунок заборони ввезення в країну російських книжок. Це, як мінімум, нелогічно.

Давайте спочатку про гроші. Я чудово розумію бажання українських видавництв за допомогою Кабінету міністрів і Верховної ради позбутися конкурентів. Для того, щоб ми розуміли, про які цифри йдеться, наведу підрахунки генерального директора видавництва «Фоліо» Олександра Красовицького: «У Росії за рік видано 460 млн прим. книг, в Україні – 32 млн. Співвідношення – в 14,5 разів».

Ліквідація російських конкурентів руками влади навіть не буде виглядати розправою або лобізмом, це буде ще один прояв патріотичності. Ініціатори заборони тиснуть на те, що в країну з Росії завозять відверту погань, скажімо, Проханова або Багірова, що завдає удару не лише по смаку, але і по національних почуттях. Цілком згоден. Саме тому існують списки заборонених до ввезення книжок. Ми можемо сперечатися про критерії потрапляння, але ця норма дієва. Перший такий список – Index Librorum Prohibitorum – з’явився у XVI столітті. До нього представники католицької церкви вносили заборонені до читання книги. Список цей був законом і скасований тільки в 1966 році. Практика показує, що з цим списком треба працювати – аналізувати нові книги, вивчати їх, вишукувати крамолу. Але це робота. Набагато простіше взяти і заборонити всі книги відразу.

Треба сказати, що цей список є і в нас. У серпні 2015 року Держкомтелерадіо оприлюднило список із 38 книжок, заборонених в Україні. У ньому опинилися відверто мерзенні опуси, як-то «Украинский фронт. Красные звезды над Майданом», «Поле боя — Украина. Сломанный трезубец» або лимонівська пропагандистська книга «Киев капут». З’явившись, цей список не оновлювався. Тобто, якщо зараз до країни буде завезено книгу, випущену слідчим комітетом Росії під редакцією голови слідкому Алєксандра Бастрикіна «Белая книга преступлений – трагедия юго-востока Украины», то ніяких підстав заборонити її немає, оскільки в списку її немає. А почитати там є що. Наприклад, те, що «вооруженный конфликт на юго-востоке Украины, развязан политическим и военным руководством этой страны».

Підставою для заборони всіх книжок стає бажання убезпечити себе від поганої літератури. Але чому ми тримаємо курс, орієнтуючись на смітник? Чому ми не думаємо про чудову наукову і перекладну літературу, яку росіяни можуть собі дозволити, а ми ні? Адже це так природно брати краще і так принизливо думати про свій народ як про тупих людей, що не можуть відрізнити хороше від поганого.

Зізнатися, турбота про моральний і патріотичний рівень українців виглядає штучною. Я б зрозумів, якби ми дійсно стикнулися з проблемою того, що мозок, перш за все молодого покоління, виявився просоченим російською пропагандою. Якби книги були головним розсадником ідей сепаратизму або викликали масові акції протесту. Якби з книгами хоча б виходили на мітинги, як, скажімо, в 60-х хіпі ходили з «Чужак в чужом краю» Роберта Хайнлайна, вирушаючи черговим маршем на Вашингтон проти війни у ​​В’єтнамі. Але ж цього немає. За два роки після революції книга не стала рушійним фактором ні сепаратизму, ні патріотизму. Вона так і залишилася долею тих, хто вважає за краще швидше думати, ніж діяти. І таких стає дедалі менше, тому що книги стають дедалі дорожчими. Якщо згадати опитування “Київстару” і GFK Ukraine від вересня 2014 року, згідно з яким приблизно 51% дорослих жителів України прочитали хоча б одну книгу протягом останніх трьох місяців, при цьому купують книжки лише 31%. І це за цін того часу, коли половина опитаних була готова заплатити максимум 50 грн за книжку! За два роки ми стали біднішими, книжки – дорожчими, а значить, готових купити її стало ще менше. На цьому тлі впроваджувати заборону на книги – це не турбота про українців. Це спроба обмежити їх, зокрема індивідуальний та інтелектуальний розвиток, оскільки їх позбавляють права вибору – купити можна буде тільки те, що дозволено, але не те, що хочеш.

Треба також чесно сказати, що таким чином хтось намагається провести перерозподіл ринку: російські друкарні не зможуть постачати сюди свою продукцію, натомість готові макети книжок у них будуть купувати українські видавництва. Що отримають українські видавці? Перш за все, відсутність конкурента в особі РФ. Можливість друкувати ті самі російські книги, але самим.

Дозволю собі навести цитату з відкритого листа видавців до прем’єр-міністра Арсенія Яценюка: «Відсутність мотивації та економічних стимулів в українського видавця створювати унікальний перекладний продукт за умови відсутності інвестицій, коли підготовка першого накладу складає 30–45 % вартості книги. У разі надання дозволу на видання російської книги в Україні лише окремі видавництва зможуть купити вже готові оригінал-макети російських перекладів за 6–15 % їхньої вартості. Це призведе до різкого здешевлення російської, порівняно з вітчизняною, масової літератури на українських теренах і стане приводом для відмови значної частини українських споживачів від дорожчої вітчизняної на користь російської, виданої в Україні».

Вам принципово важливо, яке видавництво – російське чи українське – буде друкувати кілометри Донцової? У тому сенсі – хто на цій макулатурі буде наживатися? Чи ви думаєте, що українські видавці будуть купувати тільки високоінтелектуальні романи, скажімо, той же останній роман Льйоси «Скромний герой»?

І останній аспект в цьому, можливо, плутаному і сумбурному викладі. Ми теж можемо втирати ніс російським видавцям. Український переклад роману Харукі Муракамі «1Q84» вийшов приблизно на півроку раніше за російський. Росіяни, яким близький цей автор, читали цей роман, виданий «Фоліо», нашою мовою. Переклад сьомої частини поттеріани “Гаррі Поттер і Смертельні реліквії” вийшов одночасно з англійським оригіналом і був єдиним на той момент перекладом цієї книги, за що низький уклін видавництву “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. Ось такими перемогами треба привертати увагу до читання. Наповненням бібліотек. Творчими вечорами. Пільговими умовами для книговидавців. Компенсацією витрат на друк. А заборона… Так, вона матиме якийсь ефект. Але книжки будуть завозити, замовляти по інтернету, завантажувати з «Флібусти». Читати стануть менше, а пити більше. Здається, це не те суспільство, яке ми шукаємо і намагаємося будувати. Та й взагалі, «ганебно жити в системі, де заборонено все, крім чітко дозволеного згори».

 

(Visited 693 times, 1 visits today)
  • Михаил

    Мой тесть–Иван Лукич, Царство ему небесное, пройдя войну 1941-1945гг читал о ней как на русском, так и на Украинском, когда его интересовала книга.Он родился и вырос в Украине, а работал, растил своих детей в России. Вывод–Когда у человека все меньше времени на этой земле, то он ценит информацию ,а не язык…Надо не запрещать , а учиться свободной конкуренции—-ИДЕМ в Европу или уже забыли?

  • Роман

    На начальном этапе есть смысл вводить протекционистские пошлины, кто действительно будет заинтересован либо заплатит больше, либо купит электронную книгу.
    Абсолютное большинство читаемых в Украине российских книг – переводы, их ограниченная доступность будет стимулировать к тому, что люди (наконец) начнут читать в оригинале, у издателей будет больше мотивов переводить книга на украинский.
    Нам пора начинать интегрироваться в западную интеллектуальную среду, для этого нужно искоренять навязанную привязанность к отсталой, застывшей, саморазрушающейся русскоязычной среде.
    И да, те же сами европейцы, будучи давным-давно где-то на том уровне развития, что и мы, во всю использовали протекционистские пошли для защиты своих рынков.