Перший роман Білла Клінтона, який вже готується до екранізації, було опубліковано тільки-от у 2018 році. А цьогоріч вже з’явився його український переклад. За перший тиждень після публікації книги в США було продано 250 тис.примірників. Чи сподобався цей бестселер нашим оглядачкам? Читайте їхні #ДвіДумки.
Оглядачки
Віталіна Макарик: Віднедавна сайт президента України оселився у мене в закладках, і взагалі я почала більше цікавитися президентським життям – і наших «гарантів», і закордонних. То хіба можна було пропустити захопливу історію, до написання якої долучився той, хто знає усе закулісся американської політики, – 42-й президент США Білл Клінтон?
Юлія Дутка: Мене одразу зацікавив письменницький дует експрезидента Клінтона й автора бестселерів Паттерсона. Тим паче, що тема дуже свіжа і з інсайдерською інформацією, бо хто з письменників бував у Білому домі як мешканець і гарант. Мені не давала спокою думка: чому може зникнути президент?
Образ президента
Юля: Президент Данкан втілює чимало позитивних рис: у нього сильна воля, великий життєвий досвід та невичерпний патріотизм. Цей чоловік не пасував і не розклеївся, коли потрапив у полон. Він вперто не жаліє себе, хоча знає, що хвороба невпинно підточує його сили. Плакав він, мабуть, тільки тоді, коли бачив, як дружину перемагає рак. Він гартований боями – справжніми та політичними – і міцно стоїть на ногах. Але зараз і йому страшно, тому що загроза, яка наближається, – невидима і від того ще більше небезпечна.
Він ризикує, він дуже ризикує. І, можливо, державні мужі, які читатимуть цей психологічний трилер, казатимуть, що все-таки президентові не можна у нестабільні часи виходити без охорони та приставати на пропозиції невідомих суб’єктів. Але чи має президент Данкан вибір? Він мусить діяти швидко, бо таймер вже цокає.
Я намагалась накласти цей образ гаранта, який що б не сталось, завжди думає про країну, на українські реалії – і не змогла. Здається, що свої інтереси їм ближчі – що б не сталось. Нам насправді бракує цього – людей, для яких добробут держави важливіший за власний. Віто, а ти хотіла б Україні такого президента?
Віта: Знаєш, я читала «Зникнення президента», думаючи про українські реалії. І дещо видавалося страшенно знайомим – наприклад, те, як легко і швидко опозиційні політики і медіа почали роздувати «зрадоньку», щойно президент відмовився озвучувати якісь деталі (а коли зник, так взагалі). Зрадофільство – це, вочевидь, не суто українська риса, а притаманна нашому часу хвороба. І тут від президента вимагалося максимум витримки, щоб не знехтувати безпекою своєї держави в обмін на власний спокій і не поділитися навіть крихтою правди навіть перед загрозою імпічменту.
А все, що стосувалося теми імпічменту, я читала особливо уважно, адже Білл Клінтон сам пройшов через цю процедуру. І, підозрюю, детально відтворив як формальні моменти, так і емоції, які відчуває лідер нації, коли всі довкола хочуть його крові. Але, звісно, президент Данкан вийшов ліпшим, аніж був Клінтон – власне, це такий собі еталонний образ очільника держави, який втілює у собі всі американські ідеали. Безстрашний боєць, вірний чоловік, турботливий татусь, відповідальний керівник, вправний дипломат – цей ряд можна довго продовжувати. Чи є в нього вади? Так, якщо надмірну порядність і схильність довіряти тим, з ким пройшов вогонь-воду-мідні труби можна вважати ґанджем.
Кризовий менеджмент
Віта: Коли наддержава опиняється на межі небаченої катастрофи, це створює проблеми для всього світу, а особливо – для тих, хто вважається її партнерами. Тож не дивно, що президент США у такий момент залучає до розв’язання проблеми топових політиків інших країн… Але мене здивувало, що на цей політичний брейнштормінг вони приїздять особисто, а не включаються у переговори через засоби зв’язку (хоча, зважаючи на характер проблеми, це було правильне рішення).
Перелік тих, хто належить до кола друзів американського президента і ключових партнерів Сполучених Штатів, багато говорить про актуальну геополітику. От до президента Данкана на зустріч приїздять канцлер Німеччини, прем’єр Ізраїля… і російський посол. Втім, не все так однозначно. Адже до надійно захищеного президентського будиночка запросили не лише друзів, але й підозрюваних.
І мені дуже сподобався такий хід президента. А ще я подумки поставила «лайк» тому, що на розв’язання проблеми не шкодують жодних ресурсів, які потрібні експертам. У нас би, ймовірно, в певний момент просто сказали, що грошей нема, вибачте, пробуйте якось економніше з цим розбиратися. А тобі що сподобалося, Юлю?
Юля: Найбільше мені сподобалась саме співпраця: «Зникнення президента» просто дихає командним духом. Мене не перестає вражати, як класно в США налагоджені такі антикризові процеси: кожен знає, що робити, спецслужби миттєво збирають команди швидкого реагування. І вони працюють-працюють-працюють, поки не знаходять розв’язання проблеми. Захопливо, коли стільки людей працює як єдиний механізм. Вони помиляються, починають знову і знову, але не зупиняються, тому що відступати нікуди. Тому що вони мають зберегти країну такою, як вона є, а не відкотити до налаштувань ХІХ століття.
І президент, який поруч, а не просто зачинився у своєму кабінеті: мовляв, я дав вам завдання, а ви собі розбирайтесь. Данкан бачить, що на кону все, тому просто не може відійти чи самоусунутись.
До речі, не знаю, чи спеціально, чи справді у США зараз є така тенденція, але в цьому романі у владі стільки жінок: віце-президентка, керівниця ФБР… Жінок на високих владних щаблях аж ніяк не менше, ніж чоловіків – і це дуже тішить.
Український слід
Юля: Дозволю собі процитувати про одного з головних героїв: «Вважаємо, що людина, яка сиділа біля вас на бейсбольному матчі, – це Августас Косленко, що народився 1996 року в місті Слов’янську Донецької області, на сході України». Оггі – гакер, без якого всього цього не було б. Тобто, якби він з подругою-програмісткою не захотів відвернути створену ж ними кібер-загрозу, то Сполучені Штати поринули б у пітьму.
Він – вельми неоднозначний персонаж, до якого читач не знає як ставитись і постійно підозрює у тому, що ця допомога – це ще одна диверсія. Бо, зрештою, яка йому користь від цього. Може, він всього лиш відвертає увагу?
«Ти з проросійського табору, чи з проукраїнського? Коли я цікавився цим востаннє, у Донецьку було багато й тих, і тих».
Хтозна, що буде на останніх сторінках. Хтозна, чи Америка таки вціліє. І тим паче важко передбачити, хто саме – зрадник з Білого Дому.
Віта: Але одне ясно: якщо стається щось погане – тут замішана Росія. Питання лише в тому, яку саме роль вона відіграє у цій ситуації. А от герой з українським корінням у нас б’ється на боці світла й добра. Ну, принаймні так хочеться вважати, коли читаєш цей роман. Бо якось було б прикро виявити, що «наш хлопець» виявиться поганцем і зрадником, еге?
Узагалі ж, як на мене, це дуже добре і цінно, що «українське питання» з’являється на сторінках таких-от міцних жанрових романів. І що саме з такою позиції, адже тут дуже коротко, але чітко й виразно згадується про окупацію Донбасу й анексію Криму Росією і про безпосередню причетність військових посадовців РФ до воєнних злочинів. Це дуже маленька і, ймовірно, для іноземних читачів майже непомітна деталь, але з таких-от «цеглинок» і вибудовується образ України у світі.
Пряма мова
Здається, мета їхнього життя – перешкодити моїм планам і знищити мене як політика й особистість. Жорстока боротьба за владу точиться з добіблійних часів, але деякі мої опоненти справді ненавидять мене особисто. Вони не просто прагнуть витурити мене з посади. Ці люди не заспокояться, поки не кинуть мене до в’язниці, бо ладні навіть повісити й четвертувати, аби лишень викреслити моє ім’я з підручників історії. Дідько, та якби їм дали волю, вони, певно, спалили б мій будинок у Північній Кароліні й плюнули б на могилу моєї дружини.
Я думаю: чи існуватиме ще в понеділок наша держава.
Участь в нашій демократії, здається, перетворилась на секундні графічні світи Твіттера, Снепчату, Фейсбуку та цілодобовий цикл новин. Ми користуємося новітніми технологіями, щоб повернутись до примітивних людських стосунків. Медіа знають, що продається – конфлікт і поділ. Це робиться швидко й просто. Надто часто гнів спрацьовує ліпше за відповіді, обурення ефективніше з причини, емоції переважують докази. Святенників із їхніми в’їдливими онлайнерами фальш не турбує, – це сприймається як відверта розмова. Тим часом спокійна, зважена відповідь здається підтасованою і надуманою.
Бах не їсть тварин. Тварину ніколи не вбила б. Тварини на це не заслуговують.
На нашу думку, це Росія.
Сполучені Штати Америки перетворяться на найбільшу країну третього світу.
Завжди простіше зняти лідера.
Якщо історія може чогось навчити – це те, що більшість істот, від людей до тварин, від найпримітивніших до найцивілізованіших, прагнуть керівництва.
Приберіть лідера – й решта в сум’ятті розбіжаться.
Кому варто читати
Юля: Шанувальникам психологічних трилерів, а надто їхніх політичних різновидів. А ще раджу тим, хто шукає незвичайні письменницькі дуети.
Віта: Тим, хто цікавиться закуліссям політичного життя й обожнює гостросюжетні романи. Зі «Зникненням президента» ви точно не занудьгуєте!
Кому не варто читати
Віта: Тим, хто «втомився від політики».
Юля: Тим, хто не сприймає трилер як жанр, а ще тим, хто люто ненавидить Америку.
Схожі книги
Юля: У Джеймса Паттерсона є ще одна чудова книжка про приховану загрозу — «Невидимка». А от політичні баталії – це однозначно трилогія Майкла Доббса, яку відкриває «Картковий будинок».
Віта: Білл Клінтон у співавторстві з Джеймзом Паттерсоном написав про президента, якому доводиться робити непростий вибір. А його дружина Гілларі трохи раніше теж написала про важкі рішення політиків. Її книжка так і називається – «Важкі рішення», і вона теж розповість вам про неочевидні моменти життя американських топ-політиків.
11 thoughts on “Таємне життя у Білому домі: #ДвіДумки про книжку Білла Клінтона”