Українці сьогодні мають особливо вагому причину більше знати про Кавказ, адже ми протистоїмо імперії, з якою народи цього регіону мали справу протягом багатьох поколінь, а їхній досвід дозволяє побачити російську імперську політику не як низку окремих воєн і правителів, а як тривалий процес, у якому змінювалися форми, аргументи й інструменти, але дивовижно впізнаваною залишалася сама логіка експансії.
«Зникла цивілізація. Непомічена катастрофа» Kuzari (видавництво «Залізний тато») показує масштаб цього впливу через історію тюркського населення Ериванської області та Зангезуру. Упродовж кількох століть змінювалися державні назви, монархи, політичні режими й офіційні ідеології, однак знову виникали ті самі практики: військове підкорення, релігійне виправдання експансії, підтримка залежних політичних сил, переселення, дискримінація, використання міжетнічних суперечностей, депортації, вигнання, перейменування, а згодом і поступове стирання пам’яті про тих, хто жив на цих землях раніше.
Kuzari є псевдонімом українського історика, який понад тридцять років досліджує етнічну та релігійну історію Близького Сходу, Центральної Азії та Кавказу. Майже сім років він прожив безпосередньо на Кавказі, проводив і координував польові дослідження у Вірменії, Азербайджані та Дагестані, а своїх персональних даних не розкриває через характер професійної діяльності.
Окремої уваги заслуговує історія створення книжки. Збір матеріалів почався 2021 року, після чого були поїздки до Вірменії, робота в архівах, затримання й допити, участь десятків людей у восьми країнах, тисячі документів, польові фото- та відеоматеріали, а також близько пів сотні інтерв’ю з останніми живими очевидцями. Автор сам називає історію підготовки дослідження майже «шпигунським трилером», і в цьому випадку формулювання звучить радше як констатація, ніж як рекламне перебільшення.
У центрі дослідження перебуває тюркська цивілізація Ериванської області та Зангезуру, культурна й демографічна присутність якої упродовж XIX–XX століть була майже повністю усунута. Водночас Kuzari починає значно раніше, від Золотої Орди та піднесення Москви, оскільки його цікавить не лише фінальна катастрофа певної спільноти, а тривалий процес і ті механізми, які зробили її можливою.
Тому в одному історичному полі тут опиняються хан Узбек, Іван Грозний, Петро І, Російська імперія, вірменські національні рухи, радянська політика переселень і події кінця 1980-х, які в цій оптиці постають не як розрізнені епізоди, а як елементи довгої трансформації регіону. Найвиразніше це видно в розділі «10 віх східної експансії Росії та Катастрофи “зниклої” цивілізації», де демографічна історія Кавказу прочитується як результат послідовного нашарування різних практик: військового підкорення, переселень, системи привілеїв і дискримінацій, міжетнічного насильства, вигнань та депортацій. У радянський період до фізичного витіснення додалося ще й символічне, оскільки простір почали переписувати через топоніміку й матеріальну пам’ять; до 1988 року, за наведеними в книжці даними, було змінено близько 60% тюркських назв, а наприкінці десятиліття після чергової хвилі витіснення азербайджанського населення спорожніли понад двісті сіл.
Втім, найпереконливішими виявляються не цифри, а людські свідчення. Колишні мешканці сіл на території сучасної Вірменії через десятиліття пам’ятають залишені будинки, сади, кладовища, могили батьків і речі, які не встигли забрати, а в таких епізодах демографія перестає бути абстрактною статистикою, бо за великими історичними процесами знову стає видно окрему людину, її втрату і конкретне місце, до якого вона вже не може повернутися.
За способом викладу «Зникла цивілізація» ближча до історичного розслідування, ніж до академічної монографії. Автор не перевантажує текст термінологією, натомість рухається від тези до документа, від документа до наступного історичного вузла, завдяки чому великий часовий і фактологічний масив залишається читабельним. Водночас доказова база принципово відкрита: для дослідження залучено 1765 джерел, перед розділами розміщено QR-коди з переходами до бібліографії, а значна частина матеріалів доступна на сайті проєкту.
Головна перевага книжки полягає в масштабі оптики, яку вона пропонує. Імперська політика постає тут не лише як історія армій, договорів і кордонів, а як історія демографії, міграцій, топоніміки, пам’яті й права суспільства залишатися видимим у просторі, де воно жило поколіннями. Для українського читача ця перспектива особливо важлива, бо дозволяє зрозуміти, наскільки довгим може бути життя імперської технології й наскільки різними можуть бути її інструменти.
Книжка буде цікава читачам історичного нонфікшну, тим, хто цікавиться Кавказом, колоніальною політикою, демографією, національними конфліктами та політикою пам’яті, а також усім, хто хоче краще зрозуміти, як одна історична реальність поступово витісняє іншу, доки сама пам’ять про попередню присутність не починає вимагати доказів.
Після такого читання фраза «так історично склалося» звучить уже не так невинно, бо історія справді інколи складається стихійно, а інколи виявляється результатом дуже довгої й послідовної роботи над тим, щоб зрештою все виглядало саме так.
