З 2004 року Ґрейс Бонні веде блог про креативну сферу в цілому і дизайн зокрема під назвою Design*Sponge. За роки діяльності авторка зустрічала багатьох жінок-бізнесвумен, тож у своїй книзі «Жіноча компанія. Поради й натхнення від 100 мисткинь і підприємиць» вона вирішила розповісти про їхні історії й виклики на роботі. Українською книга вийшла у видавництві ArtHuss в перекладі Оксани Журавльової, а авторки блогу Yakaboo мають про неї #ДвіДумки:
Оглядачки
Віталіна Макарик: Товариство успішних креативних жінок, які діляться своїми історіями, таке собі сестринство сильних мене завжди неймовірно надихає. А що, коли їх — одразу сотня? І всі вони працюють у креативних індустріях? О, це натхнення помножене на сто! Чи навіть двісті, адже у «Жіночій компанії» джерелом творчої наснаги для читачів стають не лише тексти, а й дуже класні світлини, які розкривають неймовірну зовнішню і внутрішню красу цих таких різних жінок.
Юлія Дутка: Бувають моменти, коли хочеться опинитись у приємній жіночій компанії, де розмови надихають, а не відбирають енергію, де розповідають про успіхи та невдачі, але не скаржаться на життя. Мені частенько бракує саме такої компанії, тому книжка Ґрейс Бонні справді стала для мене порятунком, тим, що тримало на плаву у непростий час браку спілкування та соціалізації.
Рецепт натхнення
Юля: Когось надихають люди, когось пригода, когось улюблена справа — ремесло, куховарство, творчість… Немає універсальних рецептів успіху, але в чудових учасниць «Жіночої компанії» можна підгледіти щось для себе.
Мені припала до душі порада готельєрки Ліз Ламберт про чарівну пігулку, яку й раніше несвідомо вибирала для себе: «Подорож. Навіть просто пройти квартал. Або далі. Завжди йди далі. Зміни обстановку, поїдь у подорож, подивись, як живуть і що роблять інші люди».
Тож поновлюю на обличчі захист spf і виходжу між люди: чи поблукати околицями, роздивляючись, що де цвіте, чи купити кави з льодом у кав’ярні неподалік. Часом можу опинитись у ще небаченому місці, але, коли повертаюсь, завжди знаю, що робити далі, блок райтера зникає і рядки на моніторі з’являються якось самі собою.
Так само корисно поспілкуватись з кимось з колег, які можуть поділитись ідеями, як вирішити те чи інше завдання. Можливо, вони вже з таким стикались. Можливо, хотіли щось таке зробити і розробляли стратегію. Жіноча компанія може багато дати, якщо ти готова й сама ділитись.
І, звісно, ж світло! Для мене дуже важливе постійне надходження свіжого повітря, тому в кімнатах з великими відчиненими вікнами мені працюється найкраще.
А який рецепт натхнення спрацював для тебе, Віто?
Віта: Знаєш, усі вони великою мірою універсальні. Але, зізнаюся, найбільше приглядалася до тих порад і досвідів, якими ділилися близькі за сферою занять героїні книжки — редакторки, письменниці, видавчині. Таких я нарахувала загалом 24. Для деяких із них письменництво — це не основна справа, а відгалуження від чогось іншого, наприклад, пекарства, мистецької діяльності чи викладання в університеті.
Серед запитань, які Грейс Бонні ставила своїм героїням, було про ідеальний для них робочий простір. Я досі в пошуках свого (так, я із тих людей, які не можуть однаково продуктивно писати будь-де, час, місце й атмосфера для мене мають неабияке значення, і для мене це — один із важливих компонентів натхнення). І мені близька ідея Ісси Рей, яка цінує свій робочий простір за його мінливість — вона працює у місцях, від робочого столу вдома до «Старбаксу» чи бібліотеки: «Мені потрібне розмаїття або відчуття, що я опинилася у місці, де люди плідно працюють». А Кароліна Ебейд каже, що в її письменницькому просторі обов’язково має бути вікно, у яке струменить природне світло. І, здається, я вже знаю, куди незабаром переставлю свій робочий стіл!) Думаю, оці, дуже прості й прикладні поради можуть стати для мене дієвою паличкою-виручалочкою у щоденному пошуку натхнення.
Улюблена героїня
Віта: Складно виділити якусь одну героїню книжки, яку я б обрала за рольову модель чи головне джерело натхнення — все-таки трохи бракує їхніх особистих, життєвих історій. Але стиль творчості декого з цих жінок видався мені особливо близьким, схожим на мій. А дехто мене вразив структурованим і чітким підходом до формування натхнення. Мені його хотілось би запозичити 🙂 До перших належить, зокрема, поетеса Кароліна Ебейд, яка зізналася, що певний час гризла себе за те, що пише небагато, але потім зрозуміла, що це ок — працювати в комфортному для себе темпі й ритмі, а не орієнтуватися на продуктивніших колег, бо у кожної свій шлях. До других — письменниця й активістка Домінік Браунінг, яка на запитання про те, що допомагає триматися на плаву в моменти невпевненості, видала цілий список і семи пунктів. Аж захотілося переписати його і повісити над столом у кабінеті.
А ще майже всі героїні сказали дещо, що мене дуже засмутило. На запитання про те, чим довелося пожертвувати заради свого бізнесу, більшість згадували про сім’ю, друзів, стосунки… Це сумно, і це — ще одне підтвердження того, що будувати успішний бізнес і розвивати стосунки чи вкладатися у сім’ю надзвичайно важко.
А тобі, Юлю, яка з героїнь здалася найближчою?
Юля: Не те, щоб найближчою, але була серед них така, що мене вразила. Власне, вона закриває цей томик, — деревообробниця Аріель Аласко. Я вже кілька років працюю у сфері, дотичній до деревообробки і не зустрічала ні в ній жінок-ремісниць, ні очільниць, одного разу бачила жінок за автоматичними верстатами, але не обличчями компаній. Хоча колись читала зворушливу історію про італійський дерев’яний посуд ручної роботи, де працюють переважно жінки однієї родини. Здається, мова йшла про Доломітові Альпи.
Але в Україні ця сфера виглядає дуже чоловічою. Тому коли побачила Аріель, подумала: «От як виглядає жінка, яка працює з деревом — теплим і пахучим матеріалом, з якого можна створити практично що завгодно». Так, я дуже люблю дерево та дерев’яні елементи, а ліс люблю ще більше. Розумію, чому Аріель так любить свою важку роботу з деревом. Так, це важко, бо хороші довгі дошки, навіть добре висушені, важать чимало.
Рада, що Ґрейс Бонні помістила її історію на сам кінець, так я не змогла її загубити.
(Не)ідеальна
Юля: Хоча ця книжка безмежно красива — настільки, що її хочеться назавжди поселити на столику біля ліжка і періодично розгортати, мені в ній дечого не вистачало. Мені хотілось знати більше про цих жінок — деяких гуглила, деяких знайшла в інстаграмі, бо вони згадували про цю соцмережу. Так побачила роботи дизайнерок і фантастичні вироби з кераміки, але мені забракло віршів поетес, страв шеф-кухарок, матеріалів журналісток.
Думаю, маленькі qr-коди (дрібничка, що не псує дизайн), які б вели до їхніх соцмереж, сайтів або якихось інших ресурсів (це вже що в кого є) тут би здались, адже про деякі історії зачепили і хотілось би дізнатись більше.
З одного боку, шаную чітку структуру, з іншого — розумію, що вона трохи краде індивідуальність. В історіях бракує особистого, власного почерку. Але не у всіх — найбільше мені запам’ятались дві анкети художниць, які свої відповіді намалювали. Ми бачимо силует, але не можемо детально розгледіти жінку, яка до нас промовляє.
Віта: Мене захоплює різноманіття героїнь. «Жіноча компанія» виглядає для мене як втілення лозунгу «Celebrate diversity». Тут зібралися жінки різного віку, різної раси, різної комплекції, різного походження, тут є і «білі цисгендерні жінки», і представниці ЛГБТ-ком’юніті. Це різноманіття тільки підкреслює крутість кожної із них — і креативних жінок загалом. Звісно, велика заслуга у цьому і фотографки Саші Ізраель, яка розкрила індивідуальну і приголомшливу красу героїнь.
Утім, мені не вистачило особистісного бекграунду, історії, яка стоїть за кожною з них. Книжка укладена у форматі опитувальника, і це ніби й плюс, адже можна прослідкувати, як по-різному відповідають респондентки на те саме питання, але й мінус, бо втрачається певна ексклюзивність. І погоджуся з Юлею, хотілося б більше дізнатися про бізнес, яким вони займаються. Бо з цим і гугл не завжди допомагає — іноді важко вгадати, як англійською пишеться ім’я героїні, щоб подивитися її роботи чи почитати її тексти.
Та хоч «Жіноча компанія» дещо програє в інформативності, все ж з тим, аби бути джерелом натхнення — візуального або повсякденного — справляється відмінно. Коли його бракує, можна просто навмання розгорнути книжку й отримати маленьку порцію натхнення і порад на день.
Пряма мова
Про успіх:
«Найпростіша відповідь — здатність протягом життя втілювати дари уяви, максимально застосовуючи її для якомога більшої кількості людей. Ніколи не хвилююся, що не вистачить натхнення. Проте шкодую, що цілого життя не вистачить, аби втілити всі натхненні задуми»
(Женев’єва Ґордер, дизайнерка інтер’єру, телеведуча)
——————–
«Помилки — неодмінна складова життя, це цеглинки, плацдарм, спосіб, у який ми навчаємось нового. Колумб не шукав новий світ — він плив за спеціями. Усі помилки чогось нас навчають. Тому насправді помилок не існує. Є тільки матеріал для навчання»
(Ніккі Джованні, поетеса)
——————–
«Світ потребує більше особистих розмов, можливо — під час сніданків, обідів, вечерь, щоб ми могли по-справжньому пізнати одне одного, без упереджень. І менше ефектних фраз із розрахунком на негайний ефект — бо вони, власне, і формують такі упередження»
(Карла Голл, шеф-кухарка, телеведуча)
——————–
«Миті, коли віддаючи, я знову наповнююся. Такий взаємний обмін сприймаю як успіх»
(Меллісса Гарріс-Перрі, професорка, журналістка)
Кому читати
Віта: Візуалам, які наповнюються натхненням уже взявши в руки довершено красиве видання. Тим, хто хоче відкрити для себе нові імена креативних і цікавих жінок.
Юля: Тим, хто шукає натхнення на щодень та любить жіночу компанію.
Кому не читати
Юля: Тим, кому не цікаві історії успіху та відвертим мізогінам.
Віта: Тим, хто шукає цілісних сюжетів.
Схожі книжки
Віта: «Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» Ганни Улюри продовжить тему творчих жінок. І тут, до речі, буде більше особистих історій і цікавих деталей 🙂
Юля: А я згадаю книжку із зовсім іншої вагової категорії — дитячу «За кожною видатною жінкою стоїть видатна котяча особистість» — так, вона більше про котів, але теж красива і натхненна.
491 thoughts on “Рецепти для бізнесу в креативній сфері: огляд книги «Жіноча компанія»”