Незвичайні факти розвитку світу з книги тижня Yakaboo «Зброя, мікроби і сталь»

Роботи, штучний інтелект і фейкові новини: ви колись замислювалися над тим, як людство дійшло до такого життя? Книга «Зброя, мікроби і сталь» Джареда Даймонда розповість про основні фактори розвитку людської цивілізації, чому різні частини світу виявилися по-різному успішними та як на все вплинула географія і простий випадок. Пропонуємо вам кілька фактів з цієї книги, які можуть здатися цілком очевидними — однак ми про них ніколи не замислювалися. Тож уявіть — мільйони років тому людина відокремилася від тваринного світу і почала обживати своє навколишнє середовище…

З 11 до 17 березня 2019 року «Зброя, мікроби і сталь» (КМ-Букс, 2018, пер. Тарас Цимбал) є книгою тижня Yakaboo і її можна придбати зі знижкою -20%.

Спроба зрозуміти перших людей

Ми звикли уявляти неандертальців як дуже мавпоподібних створінь, які мало що вміли і майже не залишили після себе ніяких значних слідів. Однак вони вміли доглядати за хворими й уже мали ритуальні поховання. А от мисливці з них були такі собі — грубі кам’яні знаряддя не дозволяли їм ризикувати забити небезпечну дику здобич чи ловити рибу. З моменту, коли людина навчилася використовувати кістки тварин, в неї з’явилися такі речі як голка, шило чи різець; вона могла вполювати складніших тварин, створюючи складену зброю, яка могла вистрілювати в жертву на відстані — перші прототипи лука і стріл. 

Вчені і досі сперечаються, чи стрімка еволюція людини відбулася в одному місці — і потім поширилася на інші регіони, чи відбувалася своїм поступом в різних частинах світу. Доказом на користь того, що первісні люди з більш розвинених регіонів витісняли менш розвинене місцеве населення, було те, що після приходу на терени Європи кроманьйонців з кращою зброєю, там згодом не залишилося неандертальців. Однак поки все це — лише окремий випадок, радше ніж правило.

Як вони дісталися до Австралії?

Довгий час вважалося, що Австралія та Нова Ґвінея були заселені випадково, коли човен якихось перших рибалок віднесло течією до берегів нового материка. Але є докази, що 35 тисяч років тому люди вже вміли цілеспрямовано керувати елементарним на той час морським транспортом — перші австралійці невдовзі заселили острови поряд з материком.

Як тільки людина ступила на землі Австралії, вона почала винищувати гігантських тварин. Ніколи не замислювалися про те, чому там немає нікого більшого за кенгуру? Даймонд називає велетенських монстрів: 200-кілограмові страусоподібні нелетючі птахи, однотонна ящірка, гігантський пітон, наземний крокодил, дипротодони та величезні родичі леопардів. Ці тварини звикли розвиватися без зовнішнього втручання, однак не встояли змагання з людським видом. І це мало далекоглядні наслідки в подальшій історії — австралійці залишилися без жодної тварини, яку могли би потім одомашнити.

Якщо поглянути назад, в ті часи, жителі австралійського континенту здавалися дуже розвиненими, до того ж, вони стимулювали появу значного демографічного вибуху. Однак в лідерах потім вийшла Євразія — і в книзі автор досліджує повну картину, чому так відбулося.

Свиня, курка і собака

Перші переселенці до Полінезії привезли з собою вже одомашнених тварин — свиней, курей і собак. На більшості з островів регіону присутні усі ці три види, а на тих, де немає, це відбулося лише через те, що свого часу певні тварини не витримали морської подорожі, а завезти їх наново в той час не змогли. Так у Новій Зеландії врешті лишилися тільки собаки, а на о. Пасхи та о. Тикопія — тільки кури.

Відсутність або наявність цих тварин зумовлювали і розвиток рільництва, підбір харчових рослин, які необхідно було вирощувати. Умови ґрунту й клімату неоднакові на всіх островах, тож і густота населення по-різному розподілена в Полінезії. Велика густота населення, у свою чергу, забезпечувала політичну єдність окремої групи населення, доступність трудових ресурсів, якими вождь міг безпосередньо керувати. У більш тісних групах люди могли об’єднуватися над великими проектами, такими як побудова зрошувальної системи, що ще більше їх розвивало — і дозволяло підкорити своїх слабших безпосередніх сусідів.

Таким чином навіть на дрібній частині Землі відбувався перерозподіл сили і впливу, в масштабах усього суспільства ж все було навіть складніше.

Як побороти 80-тисячне військо

Коли Франсіско Пісарро рушив на інків, він мав лише військо, що складалося з 62 вершників та 162 піхотинців — та йому вдалося перебороти імператора Атауальпа, який стояв на чолі 80-тисячного війська. Ключ до перемоги простий: сталеві мечі й лати, коні та вогнепальна зброя, які важко порівнювати з кам’яними — а то й дерев’яними — дрючками, ручними булавами і рогачками. 

Корінні американці до приїзду європейців не знали ні коней, ані вогнепальної зброї, і ті з них, яким вдалося роздобути й опанувати ці завезені чужинцями речі, змогли протистояти довше давати відсіч колонізації.

По факту, вогнепальна зброя мала навіть не стільки прямий ефект своєї смертоносності, скільки просто шокувала інків. Аркебузи було довго і незручно заряджати, але коли вони таки могли вистрелити — це справляло значний психологічний ефект на місцеве населення, тому кілька десятків рушниць було достатньо, щоб зіграти на неочікуваності та вдарити у найбільш влучний момент.

Більш розвинені суспільства — більше... мікробів

Ті групи населення, які спиралися на приручених тварин, стали першими жертвами смертоносних хвороб. Віспа, кір, грип розвинулися в людські хвороби, мутувавши з досить схожих тваринних. Однак такі суспільства і швидше формували з часом стійкість до подібних захворювань, що давало їм чергову перевагу у завоюваннях. Так будучи переносником мікробів, до яких інші народи не звикли, завойовники фактично приносили з собою смерть. Як стверджує автор, отримані від свійських тварин бацили відіграли вирішальну роль у європейських завоюваннях земель корінних американців, австралійців, південно-африканців і тихоокеанських острів’ян.