Юрій Андрухович поділився подробицями створення нового роману «Радіо Ніч» в програмі Олени Гусейнової «У нас усе культурно» на UA:Радіо Культура. У романі декілька сюжетних ліній та жанрів: нічні монологи головного героя Йоса Ротського, який виходить в ефір власної радіостанції. Друга лінія – загадковий біограф отримав завдання написати біографію Ротського, а ще в роман вкладена п’єса. Акцент твору - постійний біг: від режиму, мафії, Батьківщини, та зрештою, самого себе.
Андрухович вважає, що неможливо аналогічний роман написати про телебачення, адже ТБ – почасти інструмент пропаганди і значною мірою обману. Радіо набагато чесніше, інтимніше, приватніше. Тому радіо зовсім не випадково грає важливу роль в романі та є місцем сили головного героя – радіоведучого Йоса Ротського.
Тож не дарма саме радіо обрав письменник для знайомства слухачів з романом. Налаштовуйте ваші хвилі: 13 грудня Андрухович проведе нічний перфоманс у прямому ефірі UA: Українське радіо та UA: Радіо Культура опівночі 13 грудня, одразу після випуску новин.
Про співзвучність роману та пандемії
Роман я почав писати в останні дні 2018 року, коли і уявити не міг, що почнеться всесвітня пандемія. Останні слова дописав 22 лютого цього року і певний час тримав роман на відстані, щоб він відлежався.
А коли з середини березня локдаун став нашою реальністю, я подумав, що це і є оптимальний варіант для прем’єри такої книжки.
Це добрий час для метафори самотності, яка наповнює роман. Для ізольованості героя, який увесь час десь переховується, від когось утікає. І вимушено чи напів вимушено опиняється в своїй нічній радіостудії, де він сам на сам із цілим світом, із усім людством, але в той же час він відокремлений від усіх.
Можливо, ця атмосфера відповідає за настроєм нашій пандемічній ситуації, яка, на жаль, не минає.
Надихався домашньою радіолою
Роман з’явився з моєї глибокої любові і вдячності до феномену радіо і одного з його проявів – старої домашньої радіоли.
Занурююся спогадами в ранні 70-ті роки, коли я був підлітком і починав слухати свою, а не батьківську музику. В нашій тісненькій хрущовці радіола стояла між диванчиком, на якому я спав, та столом, де я робив уроки. Я міг уночі слухати радіо, вдавати, ніби я сплю і увечері слухати радіо – вдавати, що готую уроки. Я почав жити з цією радіолою, тримав її в обіймах, тому для мене найважливіші події відбувалися на радіохвилях.
Телевізор з двома каналами диктував радянським телеглядачам, що ми маємо дивитися. Натомість радіо надавало можливості самому собі знаходити, крутити тумблер. Це як інтернет сьогодні. Радіо було першим медіумом, який нас вивів за межі обов’язковості і примусу.
Я шукав музику на довгих хвилях, це була переважно Перша програма Польского радіо. Слухав на УКВ «Промінь», а на коротких хвилях, безумовно, підривні радіостанції: Радіо Свобода, Голос Америки. І навіть таке безневинне радіо «Швеція», де говорили російською. У мене була ціла слухацька географія – я бачив якщо не весь світ, то півсвіту своїм внутрішнім взором. Я слухав цей світ і я його бачив.
Тому моєму герою, Йосу Ротському так важливо дивитися на зелені цяточки. В нього є така інтерактивна мапа, яка дозволяє йому бачити за допомогою зелених цяточок, де на земній кулі його у ці хвилини слухають його інтернет-радіостанцію. Міста, місцевості, країни, континенти. Цей стан викликає деяке сп’яніння, ейфорію: відчуваєш, що ти тепер разом з багатьма людьми, в реальному просторі, і всі вони тебе слухають. Це родом з підліткових років, коли мріяв сидіти перед радіо мікрофоном, тому що вслухався в ці голоси радіоведучих і в ту музику, яку вони презентували.
Про треклист Йоса Ротського
Коли я пишу – мені обов’язково потрібна музика. Сьогодні користуюся бездонними музичними покладами на YouTube чи Spotify. Ви можете запрограмувати на 8, 10 чи 12 годин музики, до якої лежить душа цього дня.
Коли я сідав за «Радіо Ніч», я вже уявляв який стан мені потрібен, відповідно я знаходив таку музику.
У Йоса Ротського є свій музичний список. 15 треків Ротського. Вони відіграють емоційну і навіть змістову роль. В романі є низка розділів – нічних радіомонологів Йоса. Кожен із цих фрагментів завершується назвою певної музичної композиції чи пісні, яку Ротський запустить наступної миті в етер. Для мене це була доволі цікава і складна справа, зібрати колекцію, треклістів.
По-перше, вони настроєво перегукуються із подіями роману, мають відтінювати їх. По-друге, вони важливі для мене особисто, я сам страшенно люблю ці твори. І по-третє, до трекліста потрапили нові і нечувані, композиції що трапилось мені випадково, я а раптом подумав, що це обов’язково має бути в списку Ротського.
Читачі роману отримають на обкладинці QR-код, який надасть доступ до цієї збірки. Всю її можна знайти на YouTube і я бажаю майбутнім читачам чутливого і уважного прослуховування.
Про час і простір «Радіо Ночі»
Я дуже намагався, пишучи ці рядки, передати музику Майдану та Революції. Ротський став генієм цієї революції. Він грав на барикадах, і передати словами те, як і що він там грає було моїм завданням, мені здається, я більш-менш із цим впорався.
Коли писав роман, перед очима стояв наш Майдан. Звичайно, тут є абсолютно пряма аналогія з Революцією Гідності, коли з’являється в просторі революції вуличні інструменти, вуличні піаніно, передусім.
Поява оцих загадкових піаністів у балаклавах була новинкою 2013 року. Весь світ облетіли кадри з екстремістом, який грає на піаніно. Виконавці створювали звукове тло для Революції. Безумовно, це пряма аналогія. А з іншого боку мені не хочеться, щоб виникала пряма асоціація саме з нашими київськими майданами.
Я бачу події роману трошки в майбутньому. Хочу заризикувати таким твердженням, не факт, що ми знову не вийдемо на Майдан. Ось десь за рік чи два або три. Я припускаю також, що це необов’язково Україна, це необов’язково в Києві, тому що передусім в романі революція, цей виступ нищівно, по звірячому роздавлено, танками. У нас же цього не відбулося. Але раптом метафоричним боком це починає нагадувати Білорусь. Сьогодні «передостанній диктатор» (цитата з «Радіо Ночі») – говорять про Лукашенка, але я тоді це вживав щодо умовного Януковича. Ця революція можлива в Угорщині, чи Польщі – цей рік насичений тривожними речами.
Про ночі і музику, для тих, хто не спить
Один зі слоганів роману такий: для тих, хто не спить. Уже в перших своїх словах Йос звертається до слухачів: я точно вас не врятую. Ті, хто очікує від мене порятунку – помиляються, але я заповню вашу ніч безсонням, і це радіо для тих, хто не спить. Це така данина тим моїм підлітковим переживанням, коли я натрапляв на хвилю радіостанції «Маяк», де звучала програма «Для тех, кто не спит» .Це дуже романтично звучало в нічному ефірі. В них ще було «Для тих, хто в морі». В Олега Лишеги є вірш, де він оце дослівно цитує:
Для тих, хто в морі, для тих, хто не спить
Елла Фітцджеральд
Мажеться глиною голубою –
Ми не пропадем у цьому світі!
Це був такий важливий емоційний чинник в ті роки і тому я пропоную принаймні вночі слухати плей-лист із цього роману.
Про прототипів та Девіда Боуї
Я намагався не дотримуватися такого принципу «один персонаж – одна реальна людина». Прототипи, звичайно, є, але в кожен з цих характерів – це певна збірка із різних людей.
Найпростіше визначати прототипів, коли є якась зовнішня деталь, яка лежить на поверхні. Мій герой наділений гетерохромією, в нього очі різного кольору. Але такого прототипу з цією рисою серед живих уже немає.
Єдиний, наділений цією рисою (гетерохромія) чоловік, якого знав світ, це Девід Боуї – ідол Йоса Ротського.
Йос змолоду почав косити під Боуї. Партнер по гурту при знайомстві сказав: «О, у тебе очі як у Девіда Боуї, нам треба створити гурт».
Ми таким чином перестрибнули до рок-н-ролу, бо роман – це така трохи рок-н-рольна ностальгія.
Ротський любить комизитись, нарікати, але при цьому всі, хто його слухають, розуміють, коли він каже про рок-н-ролл «колись була така музика, мало хто про неї пам’ятає», – звичайно, він перебільшує.