Тетяна Лукинюк – генеральна директорка компанії Red Bull в Україні. Вона вже понад 20 років будує кар’єру в міжнародних компаніях ( The Coca-Cola Company, Oriflame, SUN InBev, Mars). У видавництві «Віхола» вийшла її перша книжка «Як хотіти й отримати все (але це неточно)», написана у співавторстві з редакторкою Людмилою Колб. Ця книжка про те, як відсікти зайве і знайти свій шлях. Відтак збудувати бажану кар’єру та жити наповненим життям.
Людмила Колб розповіла блогу Yakaboo, як написати книжку в співавторстві та що важливо брати до уваги авторам, які вперше проходитимуть той самий шлях
1. Вірити в історію, яку розповідатимете
Уперше я зустрілася з Танею п’ять років тому: як звичайна слухачка прийшла на її виступ про побудову кар’єри. Я майже нічого про неї не знала – лише те, що вона керує міжнародною компанією. Цей факт мене дуже захоплював, тому було надзвичайно цікаво дізнатися, як моїй майбутній співавторці вдалося цього досягти.
Знаєте, що мене вразило найбільше? На таких подіях я звикла чути «красиві» історії. Так, вони надихають, але водночас після них залишається «осад». Нерідко досвід спікера не можна застосувати у своєму житті, бо стартові умови для професійного зростання в нього були набагато кращими, ніж у більшості людей. Наприклад, людина виросла у заможній родині впливових батьків. Ще часто таким історіям бракує важливих деталей, бо спікер їх уникає чи розповідає поверхово. Через це не віриш до кінця його або її словам, трохи скептично сприймаєш поради.
Танін шлях від посади перекладачки й асистентки до генеральної директорки був повністю зрозумілим та прозорим і не викликав запитань. Вона дуже чітко розповідала, як будувати кар’єру в міжнародних корпораціях. Жодних закликів у стилі мотиваційних спікерів, лише переконлива конкретика. Вау! Відтоді ми з Танею «подружилися» у фейсбуці, і я натхненно за нею стежила.
Тож коли засновниці видавництва «Віхола» запропонували мені написати книжку у співавторстві, я ні хвилини не сумнівалася, що й хто це буде.
Як це допомогло написати книжку?
Щира віра в те, що я розповідаю історію, яка точно буде корисною для багатьох, заряджала мене. Адже книжка – хоч і цікаво, але непросто. Це своєрідний творчий марафон. Тому автору важливо залишатися бадьорим, підтримувати настрій і внутрішню мотивацію протягом всього часу написання.
Крім того, завдяки вірі в історію я вільно працювала з матеріалом наших з Танею інтерв’ю, які й перетворила на текст книжки. Наприклад, мені не доводилося добирати слів чи домовлятися із собою, бо якісь факти викликають у мене неоднозначні почуття.
.
2. «Збігтися» зі співавтором як особистості
Перш ніж почати працювати над книжкою, Таня запропонувала зустрітися, щоб ми ближче познайомилися. «Роздивилися» й більше відчули одна одну.
Переконана: щоб продуктивно працювати у творчому тандемі, у співавторів мають бути спільні цінності, мотивація й темперамент. Нам із моєю співавторкою в цьому дуже пощастило. Наприклад, ми обидві цілеспрямовані, енергійні, дисципліновані.
Як це допомогло написати книжку?
Я могла глибоко розуміти те, про що Таня розповідала під час наших інтерв’ю, адже цілком поділяла її думки з тих чи інших професійних і особистих питань.
Мене тішило й водночас лякало, що інколи моя співавторка говорила про якісь речі тими самими словами, якими я про них думала. Та завдяки цьому мені було відносно легко перетворювати все на текст, передавати потрібні сенси.
Крім того, ми з Танею швидкі, тому нам ще й комфортно працювалося разом. Нікому не доводилося когось чекати або, навпаки, сповільнювати, бо темп здавався зашвидким.
3. Іти від суті «головного» співавтора
Я не дарма називаю Таню «головною» співавторкою. Звісно, йдеться не про ієрархію, а насамперед про мій фокус у нашому тандемі.
В основі книжки – Таніна професійна та життєва історія, тож оповідь (структура, теми, приклади, сенси) має якнайкраще підкреслювати особливості її досвіду. Завдяки цьому історія вийде «справжньою».
Як це допомогло написати книжку?
Такий підхід дозволив виділити головне, як на етапі формування структури, так і під час написання.
Коли я продумувала, з чого складатиметься книжка, то відштовхувалася від того, що зробило Таню такою, якою вона є. Що допомогло їй досягти професійних вершин. Її сильні сторони, розвинені навички, дії та висновки зрештою перетворилися на вісім тематичних розділів книжки.
Наприклад, щоб збудувати бажану кар’єру, Таня свідомо зробила кілька великих професійних виборів. Зокрема, двічі змінила професійний напрям. Наполегливі пошуки свого шляху привели мою співавторку до мети. Саме тому в нашій книжці є розділ «Пошук».
4. Сформувати ритм роботи й керувати ним
Коли ви працюєте не одні, надважливо, щоб усі відчували себе комфортно. Оскільки я створювала текст, то більшою мірою ця відповідальність була на мені. Тому не тільки сформувала чіткий порядок дій для себе, як створюватиму кожен розділ книжки, але й керувала очікуваннями моєї співавторки.
Як це допомогло написати книжку?
У роботі не виникало жодного хаосу. Наша співпраця була, в позитивному сенсі слова, передбачуваною. Таня завжди знала, скільки часу я закладаю на підготовку розділу й коли варто чекати на текст, чи є в мене якісь складнощі або затримки. Завдяки цьому вона могла спланувати вже свою частину роботи з готовими текстами, а я – коли чекати на зворотний зв’язок
5. Прийняти свою роль у книжці
В усьому написаному Таня мала впізнавати себе. І хоч я відчувала з її боку повну довіру та мала свободу дій, все одно окреслила для себе певну межу. Ту, де мій внутрішній редактор замовкає, поступаючись місцем «голосу» співавторки.
Як це допомогло написати книжку?
Це зіграло велику роль на етапі роботи з Таніними виправленнями, доповненнями або зауваженнями. Коли ви як автор тримаєте в голові потрібний фокус, то починаєте по-іншому їх сприймати. Вони перестають бути просто виправленнями, доповненнями або зауваженнями. Натомість перетворюються на своєрідне джерело істини, щирості й «справжності». Тому їх не варто редагувати просто як звичайний текст.
Я обережно відсікала зайве (усувала недоліки та приводила до єдиного стилю), але при цьому максимально залишала все, як подала Таня. Наприклад, з тими самими прикметниками – отже, моя співавторка відчуває або сприймає щось саме так, а не інакше. Якщо ж я не була впевнена, що можу залишити, як є, запитувала, що саме вона хотіла сказати чи виділити. Відтак фіналізувала наш текст.
Загалом робота над книжкою тривала чотири місяці. Це був один із найяскравіших досвідів у моєму житті. Чудово пам’ятаю, як починався червень, за ним було трошки липня, а потім ми з Танею почали писати і … настав листопад. Я нікуди не їздила, але в мене непереборне відчуття, що я пережила одну з найцікавіших подорожей.