У музей зі своїм стільцем? «Як ходити до музею» — хай навіть і віртуального

Звісно, зараз відвідувати музеїв не варто: на період карантину доведеться утримуватися від публічних заходів. Але є книжки, які розповідають про екскурсії до музеїв так, ніби ти й справді можеш там побувати. Одну з них — «Як ходити до музею» Йохана Ідеми (Фабула, 2019, пер. О.Якименко) — прочитали дві авторки блогу Yakaboo. І вирішили розповісти вам про неї детальніше:

Катерина Савенко:

Ще зі шкільних років більшість з нас живе зі стійким переконанням, що музеї — це надзвичайно нудні місця. Та от консультант і підприємець у сфері культури Йохан Ідема переконаний, що враження від музею залежать від нашого вміння ходити його залами. Тож Ідема зібрав 32 поради, які змінять ставлення до виставкових залів під обкладинкою книги «Як ходити до музею», переклад якої нещодавно вийшов у видавництві Фабула. Поки маємо змогу вивчати мистецтво лише віртуально, і книжки є в цьому хорошими провідниками. Ось 10 порад, на які раджу звернути увагу насамперед:

1.Почніть з гостьової книги

На думку автора, гостьова книга — це один з найцікавіших предметів у музеї. Адже це простір, де люди різного віку, експерти і «чайники» діляться своїми враженнями, критичними судженнями, порадами чи навіть жартами. «Під час наступного візиту не лише зробіть запис у гостьовій книзі, а й почитайте її». Це чудова можливість ознайомитися з відгуками інших та привід обміркувати побачене, коли лишатимете власний коментар.

2. Заговоріть з доглядачем

Музейні доглядачі зазвичай не лише розуміються на мистецтві й чудово знають історію виставлених експонатів, але й спостерігають чимало цікавих випадків, як на ті чи інші картини реагують відвідувачі. І часто готові ділитися своїми знаннями й спостереженнями, варто лише їх про це запитати.

3. Візьміть в музей дитину

Адже «діти — експерти в тому, щоб ставити запитання й бачити речі інакше… Отож найкраща наука, яку може дати вам ваш син чи дочка під час візиту до музею, — це допомогти віднайти свою внутрішню дитину. Якщо ви зумієте зберегти юність свого розуму, то відкриєте найцінніше, що може подарувати вам мистецтво».

4.Торкніться всього, чого тільки можна

Далеко не всі музеї й галереї дозволяють торкатися витворів мистецтва. Але якщо вам все ж випала така можливість — «хапайте його обома руками. Поклавши свої руки точнісінько на те місце, якого колись торкався митець, ви можете пережити виняткові емоції. Це дозволить буквально відчути матеріал і пізнати майстерність творця на цілком новому рівні».

5. Фото з шедевром

Ми звикли фотографувати витвори мистецтва, але як тільки покидаємо стіни музею, ці фото перетворюються на звичайнісінькі картинки й вірогідність того, що за рік перегляд цих зображень викличе якісь емоції дуже низька. І зовсім інша справа фото разом з шедеврами. Фіксуйте не твір, а власний досвід взаємодії з ним і ці фото зберігатимуть ваші емоції. «Митці створили для нас свої роботи, а тепер ви виявляєте креативність, фотографуючи їх».

6. Менше, але якісніше

На думку Йохана Ідема, відвідувачі, які хочуть побачити все і відразу роблять велику помилку. Так ви швидко відчуєте втому та перенасичення інформацією, але не отримаєте задоволення. Тож автор радить обрати декілька витворів, але присвятити їх достатньо часу. «Сприймайте музей як меню, а не перелік завдань, які треба виконати».

7.Приділіть час засвоєнню

Провівши певний час у виставковій залі, зазирніть до музейного ресторану. І саме тут за чашкою кави є можливість обдумати та обговорити побачене, а вже тоді продовжувати вивчення експозиції.

8.Ставте запитання

Ми звикли слухняно виконувати всі вказівки екскурсоводів і тихенько дослухатися до їхніх розповідей. Але екскурсовод — це командний гравець і йому необхідні ваші запитання й коментарі аби реалізувати свою майстерність. Тож не бійтеся запитувати.

9.Трохи підготовки

Існує думка, що смак до мистецтва — це набута звичка. І щоб оцінювати його, треба мати певну підготовку. «Але насправді все, що вам потрібно, щоб отримати задоволення від мистецьких творів, — це трохи контексту і правильний спосіб мислення». Тож не полініться перед відвідуванням експозиції пошукати трохи інформації про самого митця, або ж можете ознайомитися з нею вже в самому музеї, прочитавши буклет чи гортаючи каталог.

10. Спілкуйтеся

«Вийдіть зі своєї мушлі й поспілкуйтеся з однодумцями, любителями мистецтва. Спробуйте зробити це кілка разів, і ви погодитесь із поетом Вільямом Батлером Єйтсом, який сказав: «Тут немає незнайомців — лише друзі, яких ви досі не зустрічали».

Наталія Чернишова:

Думаєте, для того, щоб осягнути мистецтво, достатньо купити музейний квиток і з натхненним виглядом погуляти серед картин? А от і ні, вважає нідерландський діяч культури Йохам Ідема. У своїй книзі «Як ходити до музею» він дає зацікавленим мистецтвом читачам 32 поради про те, як треба поводитися в художньому музеї, щоб посилити ефект від його відвідування. Спробуємо проаналізувати, наскільки корисними і застосовними є ці поради.

«Картина без рами — наче душа без тіла»

Усі наведені в книзі поради умовно можна розділити на два види: пасивного та активного спрямування. Поради першого виду здебільшого спонукають відвідувачів музеїв до більш уважного споглядання. Причому автор радить дивитися не тільки на саму картину, але й на те, що її оточує: раму, назву, етикетку, паралельно розповідаючи, яким чином вони впливають на покращення сприйняття мистецьких творів. Загалом, він говорить правильні речі. Але визнаймо: усі, хто мають певний інтерес до мистецтва, а не приходять до музею лише для того, щоб заселфитися з «Моною Лізою» чи якимось іншим шедевром, і так підсвідомо це роблять. Тому, імовірніше, це не стільки конкретні поради, скільки акцентування автора на нюансах. Втім, пише він про ці речі доволі цікаво. І навіть якщо сама порада не є якимось особливим відкриттям, то наведені Йоханом Ідемою життєві приклади та цитування «в тему» відомих людей певною мірою розширюють світогляд читача.

«Будь-який пейзаж — це стан душі»

До пасивного виду порад можна віднести також рекомендації автора про те, як правильно дивитися на художні твори того чи іншого жанру: портрети, пейзажі, натюрморти тощо. Автор закликає побачити в таких картинах не тільки їхню виразну красу, але і певні сенси, які закладали у свої роботи митці, віднайти в них приховані «пасхалки», які ми не помічаємо, якщо цілеспрямовано не зосереджувати на них увагу.

А й дійсно, чи часто, дивлячись на чийсь портрет у музеї, ви намагалися за виразом обличчя, положенням тіла чи поглядом визначити, якою зображена на ньому людина була за життя, або що у неї було на душі конкретно у момент малювання? Швидше за все, ні. Водночас те, що найвідомішою картиною у світі є саме портрет (ви ж розумієте, про яку мешканку Лувру йдеться?), свідчить про те, що аж ніяк не варто недооцінювати цей жанр живопису. Так само, як і будь-який інший.

Те ж саме стосується й абстрактного та провокативного мистецтва. Його неможливо побачити тільки очима. Тому автор рекомендує вийти за рамки чисто візуального сприйняття такого мистецтва і залучати до процесу знайомства із художнім твором також свої мислення, уяву та інтуїцію. Звісно, розгледіти на полотнах а-ля «у чувака кров пішла носом» (ви ж пам’ятаєте ту сценку із французького фільму «Недоторканні»?) щось більше за краплі фарби непросто, але тим цікавіше принаймні спробувати.

«Усе, що вам потрібно, щоб отримувати задоволення від мистецтва, — це трохи контексту і правильний спосіб мислення».

Окремі рекомендації в книзі пов’язані зі ставленням до «оголеного» мистецтва. Часто присутність серед таких творів викликає у відвідувачів музею ніяковість. Особливо, якщо це щось більш провокативне за «Венеру Урбінську» Тіціана чи «Давида» Мікеланджело. Наприклад, щось таке кричуще відверте, як «Походження світу» Гюстава Курбе. Як в такому разі побороти своє збентеження? Йохан Ідема пропонує відкинути у бік будь-які внутрішні упередження і дати волю своїм відчуттям та емоціям, адже «мистецтво пов’язане з життям і спроможне пробудити всю палітру відчуттів, які ви знайдете у реальному світі також». А якщо озброїтися ще й історичними знаннями, додамо від себе, сприйняття «оголеного» (та й не тільки) мистецтва можна посилити ще більше. Наприклад, дізнавшись, які цькування свого часу винесла «Олімпія» Едуара Мане, дивитимешся на цю картину вже зовсім іншими очима.

Від «солдатів мистецького світу» до маленьких «арт-критиків»

Поради активного спрямування спонукають відвідувачів музеїв вже до конкретних дій. Причому значна їх частина спрямована на комунікацію. Автор розповідає, чому для кращого розуміння музейного твору важливо користуватися не лише власним сприйняттям, але також зважати на враження, досвід і поради інших людей, яких можна зустріти у музеї: інших відвідувачів, гідів, екскурсоводів, музейних доглядачів тощо. Про доглядачів, яких автор називає у книзі солдатами мистецького світу, читати було особливо цікаво. Насправді, ці непомітні на перший погляд люди, на яких відвідувачі музеїв найчастіше навіть не звертають уваги (тільки якщо вони не біжать до них із вигуками «Фотографувати заборонено!»), зазвичай є досить обізнаними і компетентними. Йохан Ідема вважає, що вони можуть розказати вам багато цікавої інформації як про твори мистецтва, так і про сам музей.

«Хоч би якою була розмова, найпевніше, ви переконаєтесь, що доглядачі здатні запропонувати вам те, чого часто бракує в музеях: людську взаємодію і добру розмову про мистецтво».

Додатковим аргументом, щоб дослухатися цієї поради, є те, що музейним доглядачем колись працював навіть всесвітньо відомий художник-абстракціоніст Джексон Поллок. Тож хто знає, може, музейний співробітник, у якого ви сьогодні питали думку, скажімо, про «Мисливців на снігу» Пітера Брейгеля Старшого, завтра сам виставлятиметься у найкрутіших галереях світу.

Однак у всіх «комунікаційних» порад є одна заковика: вони є слушними, скоріше, для екстравертів, які завжди відкриті до спілкування з іншими, навіть незнайомими людьми. Проте не всі любителі мистецтва такі. Для когось спілкування з незнайомцями — це справжній стрес. Для таких людей найбільший кайф у музеї — опинитися в порожній залі наодинці з картинами і встановити з ними особливий зв’язок без допомоги будь-яких зовнішніх чинників. Ну що ж, це вибір кожного. Хоча Йохам Ідема не бачить в цьому проблеми і вважає, що потенційна винагорода від обміну думками та враженнями з незнайомцями в музеї все одно є вищою, ніж стрес від «комунікаційного» страху. Ну що скажете, інтроверти, зважитеся на такий експеримент?

Втім, вважаємо, якщо вашим співрозмовником у музеї стане не рандомний відвідувач/гід/доглядач, а ваш друг, родич чи знайомий, зацікавлений мистецтвом, ефект від цього теж буде позитивним.

До того ж цікавою є думка автора про те, що нові фарби в сприйняття дорослими художніх творів можуть додати діти. Особливо, якщо говорити про твори абстрактного чи концептуального мистецтва. Природна допитливість дітей може відкрити такі грані навіть найвідоміших картин, про які пересічний дорослий навіть не замислювався. Жартуючи, Йохан Ідема навіть пише: «Власне кажучи, музеї мали б пропонувати послугу позичання дитини, щоб кожен міг біля входу отримати музейного гіда». Жарти жартами, але круто було б скористатися такою послугою. Бо досить вже переконливі аргументи на користь маленьких «арт-критиків» наводить автор.

«Подивіться, що буде!»

Втім, окрім цілком доречних рекомендацій, трапляються тут і дещо екстраординарні поради, до яких не кожен зможе і захоче дослухатися. Наприклад, дуже дивною видається порада брати із собою до музею складний стілець, щоб можна було у будь-який момент присісти і дати відпочити втомленим «музейним ногам». Здається, автор дещо перебільшує, розповідаючи про недостатність в музеях місць для перепочинку. Хтозна, як було у 2014 році, коли книгу було вперше видано мовою оригіналу, але принаймні зараз більшість музеїв мають достатньо перепочинкових зон у своїх залах. І тягати із собою той стілець, щоб замість «музейних ніг» заробити собі «музейні руки», вважаємо, — не найкраща ідея.

Та й рекомендація «… принесіть із собою стікери й підпишіть власні етикетки. Прикріпіть їх біля творів мистецтва і подивіться, що буде!» якось тривожить. Особливо загрозливо звучить оте останнє: «подивіться, що буде». Хоча, можливо, серед читачів Yakaboo знайдуться відчайдухи, які таки наважаться обклеїти музейні стіни. Тоді хоч розкажіть нам, як усе минуло. Може, не так воно і страшно, як здається. Тільки, якщо що, не кажіть музейникам, що то ми з Йоханом Ідемою вас надихнули на такий крок.

«Мистецтво — це не об’єкт, що висить на стіні, воно відбувається лише у взаємодії зі своїм глядачем».

«Найкраще в музеї — це вікна»

Для більшої результативності відвідування музею Йохам Ідема, як не дивно, радить використовувати також простір поза музейною залою: вид з вікна, ресторани, сувенірні крамнички. Причому не тільки для того, щоб подивитися, яка погода на вулиці, поїсти та придбати магнітик для мами (хоча всього цього теж ніхто не скасовує!). Зокрема, автор стверджує: «Тим, хто хоче отримати якнайбільше від свого візиту до музею, варто переглянути значення музейних ресторанів. Це не їжа, наївні ви люди». Хоча ще цікавішою є порада щодо визирання у музейні вікна. Часто вид із вікна сам по собі є таким гарним, що ним можна замилуватися (варто згадати хоча б казковий вид на Париж крізь циферблат музею Орсе, залишений у спадок від колишнього вокзалу). Але ми дійсно зазвичай не усвідомлюємо, який ефект споглядання на позамузейний світ через вікно може справити на наше сприйняття мистецьких творів, розміщених у музеї. А от Йохам Ідема вважає: «… вдумливе сприйняття навколишніх обставин зробить інтенсивнішим ваш досвід переживання мистецтва». Цілком можливо, він правий.

«Знімати (не)заборонено!»

До речі, гарна новина для всіх любителів фотографуватися у музеях: Йохан Ідема це не просто схвалює, але й заохочує це робити! Добре, коли і самі музеї цьому сприяють. Наприклад, згадується, як до виставки «Caravaggio & Bernini», яка нещодавно відбувалася у віденському Kunsthistorisches Museum, було створено тематичні GIPHY, які можна було додати до своїх фото, зроблених у музеї. Виходило дуже кумедно, коли у когось на голові здригалися змії, як у Бернінівської скульптури Медузи, або когось хапала за пальця ящірка, схожа на ту, що кусає хлопчика на відомій картині Караваджо. Музей активно розміщував такі фото у своїх сторіз в інстаграмі, за що йому велика дяка. Тож, прикольні музейні фото можуть залишити не тільки гарний спогад про відвідування музею, але й принести задоволення оточуючим.

«Митці створили для нас свої роботи, а тепер ви виявляєте креативність, фотографуючи їх».

«Винагорода не забариться»

Загалом, книгу не можна назвати якоюсь революційною чи надзвичайно пізнавальною. Це, скоріше, книга для відпочинку та розваги. Написана вона легкою мовою, схожою на дружню бесіду. В ній можна знайти кілька цікавих фактів, реальних прикладів та влучних цитувань. Окремий інтерес викликає розділ наприкінці книги, в якому вказано, які музеї можна відвідати з користю.Наприклад, якщо ви хочете скористатися порадою стосовно маленького «арт-критика», а власних дітей у вас немає, то вам — до музею MoMA. Ні, дитину в оренду вам там не дадуть, але на просторах інтернету є неофіційний аудіогід по цьому музею, в якому художні твори аналізують маленькі експерти віком до 10 років.

А щодо самих порад, то тут кожен сам має вирішити, які з них годні для застосування особисто ним, а які — ні. Але ось вам підсумкова рекомендація від Йохама Ідеми:

«Не існує витворів, які говорять самі за себе. Знайдіть спосіб пізнання і взаємодії з мистецтвом, найкращий саме для вас, і робіть це не поспішаючи. Винагорода не забариться».

Кому варто читати: Частим відвідувачам художніх музеїв, галерей та арт-просторів, які бажають урізноманітнити та удосконалити свій «музейний» досвід.

Кому не варто читати: Тим, хто ніколи не цікавився мистецтвом і вступати до лав арт-фанів не збирається. Або, навпаки, тим, хто схильний до глибокого, серйозного пізнання мистецтва і книги розважального спрямування по цій темі — не для них.

Схожі книги: «Не бійтесь галерей», «Гра в музей», «Як творити галерею»