Краса — винагорода чи нещастя? Науковий погляд на вроду у книзі «Виживання найгарніших»

Краса – капітал стабільний, але недовговічний. За нею зустрічають, нею захоплюються, її боготворять та демонізують. Її століттями намагаються звести до кількох формул, але без особливих успіхів.

Що ж є краса?

«Краса є валютою на кшталт золотого стандарту. Тож нею, як і будь-якою економікою, управляють політики, і в решту днів на Заході вона залишається останньою, найліпшою системою вірувань, яка зберігає домінування чоловіків недоторканим» (Наомі Вулф, 1991)

Витонченість, симетричність чи, може, краса в очах того, хто дивиться, – і в кожного вона своя? Багаторічні дослідження довели, що навіть немовлята, які ще не могли потрапити під вплив суспільної думки, довше затримують погляд на красивих обличчях. Тож, краса – це те, що закладено у нашій психології ще з діда-прадіда. Ми не можемо описати її, але бачимо, коли зустрічаємо.  

«Красу не можна миттєво й інстинктивно побачити, ми з дитинства маємо вчитися її розпізнавати»

Виняткова врода – не синонім щасливого життя, а от мати пересічно красиву зовнішність добре і для чоловіка, і для жінки. Якщо чоловіча краса розтягнута в часі – жінок приваблюють дорослі, міцні, високі самці – на зразок архетипного воїна, то жінкам складніше відповідати найпривабливішому образу для чоловіків – юнки на піку сексуальності у її надцять, яка тільки досягла статевої зрілості. Саме тому жінки всього світу так сильно прагнуть скинути трохи віку і борються за молодість всіма доступними способами. 

Дідро сказав, що краса жінки полягає в пустому обличчі, «лиці молодої жінки… безневинної, наївної, все ще без досвіду».

Бути б’юті як частина природного відбору

«Зовнішній вигляд є найпублічнішою частиною особи. Це наш символ, видима частина особистості, яку зовнішній світ сприймає як дзеркало нашого невидимого зовнішнього світу. Це сприйняття може бути несправедливим і не найліпшим способом прояву морального нутра. Проте важливості зовнішнього вигляду це не заперечує. Врода має вплив, який ми не можемо знищити всіма юрисдикціями у беззаконному світі людської привабливості». 

«Виживання найгарніших» – ця назва спочатку здалась мені дивною, мовляв, ми звикли до того, що виживають найсильніші, але саме в красивих більше шансів на стосунки, а відповідно й на репродукцію. Красива зовнішність у тварин сигналізує про те, що особина не має проблем зі здоров’ям та не є рідним домом для купи паразитів. Так само й люди сприймають красиве тіло як надійного здорового партнера. Так, ми вибираємо собі пару очима. Та проблема людей в тому, що психологічна складова стосунків все ж важливіша за фізичну. 

«Поведінковий еколог Ренді Торнгілл і психолог Стів Генґстед стверджують, що чоловік, який є симетричнішим – тобто в якого стопи, щиколотки, лікті, долоні, зап’ясті та вуха однакові за розміром – привабливий для жінок і ліпший коханець у ліжку (хоча й може бути брехливим покидьком), ніж чоловік, який не так рівномірно сформований. Пам’ятайте, що у тварин симетрія сигналізує про добрий розвиток, стійкість до паразитів, проте не обов’язково про лояльність, вірність чи відданість».

Краса – всього лиш упаковка, якої прагнуть всі. Ми живемо у світі, де нам вперто говорять, що гаруючи у спортзалі, правильно харчуючись та витрачаючи купу грошей на догляд – косметику та процедури – ми зможемо відповідати стандартам краси. Але ні, навіть з усім цим не всі з нас досягнуть ідеалу, тому що люди різні й в один шаблон усіх не заженеш. 

«Памелу Андерсон Лі зробили чоловіки, так само, як Майка Тайсона – жінки». Якщо покоління чоловіків прагнули жінок із пишними формами, а покоління жінок – альфа-самців, природній відбір дав нам те, що ми просили.

Краса — це тільки про жінок?

«Успішні кампанії Estee Lauder було побудовано на висловлюваннях її засновниці Есте Лодер, що «непоказних жінок не існує, є тільки жінки занедбані… вам слід прагнути цього [краси] дуже сильно й скористатись з допомоги деяких добре дібраних продуктів».

Авторка постійно акцентує на жіночій красі, мовляв, саме для жінок врода – необхідність, те, що є визначальним для виживання, тим, що формує долю та веде вперед. Не можна звинувачувати її у патріархальних поглядах, але саме так склалось історично. Чоловіки оцінюють швидко і візуально. А жінки – навпаки: «Жінка оцінює чоловіків набагато повільніше, а якщо інша жінка має іншу думку, вона може змінити свою первинну оцінку. Що довше вона на самоті роздивляється фото чоловіка, якого раніше оцінила як красивого, то не таким привабливим він їй видаватиметься».

Краса – не тільки естетичний момент, а й засіб для відвертання уваги. Щоб бути б’юті, жінкам треба витрачати на себе багато часу, тож декого це все ж утримує від змагань з чоловіками на їхній території – у політиці чи на керівних посадах. 

«Навіть найблискучіші чоловіки намагались утримувати жінок подалі від занять, де вони могли становити їм конкуренцію». 

Та не забуваймо, що оригінал вийшов у 1999 році, тож за двадцять років у становищі жінок, та й взагалі підході до краси чимало змінилось. Та дещо авторка зуміла передбачити. Гляньте: 

«Я сумніваюсь, що ми дочекаємося зворотної тенденції моди на чоловіків і жінок із надмірною вагою, проте крайню худорлявість чекає доля зачісок у метр заввишки та спідниць у два з половиною метри завширшки. Далі рухатись нікуди: моделі не зможуть ставати худішими, а мода ніколи не тупцює на місці. Моделі, ймовірно, й надалі ставатимуть вищими (тому що це можливо). Американська мода може наново відкрити сідниці як новий об’єкт вимірювання єдиноправильних кутів і вигинів після довготривалої фетишизації бюста». 

Пряма мова

«Дозволити вродливим жінкам їхню красу може виявитись одним із найскладніших аспектів особистого визволення» (Карен Лерман).

«Ми живемо у світі, де оцінка за виглядом є одним із найвпливовіших і одночасно найзаперечуваніших упереджень. Людям подобається вірити, що вигляд не важить. Проте кожен маркетолог знає, що упаковка й імідж так само важливі, а може й важливіші за продукт. Ми розглядаємо зовнішність не просто як джерело насолоди чи сорому, а й як джерело інформації. Наші уми не створені для легкого розділення зовнішнього та внутрішнього: у глибині душі мало хто з людей вважає, що зв’язок між ними довільний чи випадковий».

«Чоловіки мають більшу свободу вибору ділянок конкуренції. Спортсмени, політики, директори не потребують змагатися один з одним у конкурсі краси на Містер Усесвіт. Проте запитайте поліцейського чи спортсмена про його опонента й побачите заздрість таку само отруйну, як у жінки, яка оцінює зовнішність іншої. Заздрість завжди орієнтована на змагання за першочергові ресурси, а для жінок саме зовнішність чимало важить у тому, як складеться їхня подальша доля».

Читати також:

Ліза Елдрідж «Писана краса. Історія макіяжу», Наталія Зубарєва «Вальс гормонів», Сандра Барк, Камерон Діаз «Книга про тіло».

(Visited 212 times, 1 visits today)