Володимир Нікітенко: «Дитяча книжка – це підготовка підлітків до майбутніх правильних авантюр»

У березні цього року відбулася прем’єра мультфільму «210 добрих справ» від студії Good Deeds Animation.

Володимир Нікітенко, автор книжки «210 добрих справ» та продюсер однойменного мультфільму вважає, що книжка – розпушувач чорнозему для майбутніх мрій та готує дитину до звершень.

Його перша книжка готувалася як частина великого анімаційного проекту «210 добрих справ». Сюжет книги  – теж про звершення та цінність часу:  брат і сестра намагаються повернутися в минуле та врятувати батьків за допомогою машини часу, яку змайстрував батько-винахідник. Машина заряджається  лише позитивною енергію добрих вчинків. Агрегат також цікавить лихого Дезмонда – дядька-зловмисника, який мріє розбагатіти з його  допомогою.

Схоже, Володимиру сподобалося бути дитячим письменником:  в його доробку вже є продовження  першої книжки «210 добрих справ. Темні часи», а також книжки – «Нікчеми» та «Крадій Спогадів».

В інтерв’ю Володимир розповів про підготовку книги-квесту,  поділився прогнозом про майбутнє друкованого слова та як навіть дуже класні дитячі книжки треба адаптувати під сценарії. 

- «210 добрих справ» - це передусім анімаційна історія. Що це в змінило в підготовці книги?

 – Всі історії народжуються «з прицілом» на анімаційні фільми. Проте в якийсь момент вони починають жити окремим життям, і згодом відбруньковуються як окремий напрямок. Є історії для зовсім маленьких діток (наприклад, «210 добрих справ»), а є й більш дорослі теми, тільки подані за допомогою більш зрозумілої дітям лексики. Це «Нікчеми» та «Сьоме життя Біди Тетянівни».

Розумієте, з дорослими в певному сенсі вже все зрозуміло, а от з дітьми, особливо, у віці, коли вони починають кайфувати від самостійного читання, обов’язково треба розмовляти.  

Я пам’ятаю себе у віці 10-12 років, коли міг цілими днями читати якісь пригодницькі історії, і дуже хотів би, щоб мої історії зайняли не останнє місце саме в цей час розвитку дитини чи підлітка. Тому що він – найважливіший, бо розпушує чорнозем для засівання майбутніх мрій, які в певний момент життя підштовхнуть вже зрілу людину на якусь правильну авантюру – в бізнесі, або подорожах тощо. 

- У ваших героїв – Еммі та Кіта - іноземні імена. Ви відразу вирішили робити інтернаціональну книжку, зрозумілу аудиторії в будь-якому куточку світу?

 – Відкрию секрет: спершу в історії «210 добрих справ» взагалі не було жодних імен. Тоді я непрофесійно вважав, що ім’я – це вже початок характеристики персонажа, воно не має нейтральної конотації. Мені хотілося б, щоб читач сам поступово розкривав, який же персонаж насправді. 

Але з часом наші західні консультанти мене переконали. До того ж, відкрию ще один секрет: у виробництві анімації доводиться працювати з сотнями тисяч файлів і терабайтами графіки, тому ім’я має більш прикладне значення – за ним відфільтровуються всі файли, пов’язані з конкретним персонажем. 

- Чи є у Кіта та Еммі реальні прототипи?

 – Озирніться – вони довкола) 

- Як маленькі глядачі сприйняли мультфільм «210 добрих справ»?

 -Насправді багато маленьких глядачів подивились фільм задовго до прем’єри – ми не могли дозволити собі випустити серіал без фокус-груп. І основу цих фокус груп становили діти віком 6-10 років. А вже про відгуки основної маси глядачів дізнаємось, коли завершиться трансляція.

А може й раніше – від телеканалу, який моніторить рейтинги. Якщо перестануть відповідати на мої дзвінки, значить, рейтинги такі собі)) 

- Вже вийшла друга книжка – чи буде третя? І чи готуєте ви нові книжки, з огляду на те, що анонсували 5 нових проектів?

– Якщо ви маєте на увазі лише продовження «210 Добрих Справ», то третю частину поки не планую, можливо, якийсь спін-офф, пов’язаний з одним із персонажів.

Якщо ж йдеться про нові книги, то наприкінці минулого року та на початку цього вже вийшло кілька цікавих історій. 

Це – продовження історії «210 Добрих Справ – Темні Часи», унікальна книжка-білінгва «Нікчеми?/Unworthy?» і «Тортик, «Тайфун» та Сьоме Життя Біди Тетянівни».

Сподіваюсь, до кінця року впоратись з іще однією заплутаною історією, яка стане симбіозом друкованого видання і цифрового інтерактиву. Така собі книга-квест.  

- Чи важко писати дитячу книжку?

  – Мені знайомі лише два шляхи написання: легкий, проте нудний, і складний, але прикольний. У першому випадку книга в голові вже написана, залишається лише набрати її на клавіатурі. В другому ти залежиш від характерів персонажів, і куди тебе заведуть в процесі написання, ніхто не знає… Думаю, як і в кожному занятті, тут є нецікава робота, яку все одно потрібно виконати. Займатись нею ніхто не любить. Але, щоб дістатись до родзинок, треба з’їсти багато тіста). 

- Як сучасних дітей змусити відірватися від гаджетів та почати читати?

 – В певний період свого життя дорослі починають нагадувати відро з крабами. Пам’ятаєте, в чому суть? Тих крабів, що намагаються вилізти, затягують назад. Не знаю, може, спеціальна отруйна комаха нас кусає? Гаджети давно нерозривні з дітьми. Тому, якщо хочеш подружитись з дітьми, – подружись з гаджетами.

Я вам більше скажу! Я переконаний, що ми – останні сучасники друкованого слова. Так, ми це любимо, і ми є заручниками цих тактильних і нюхових відчуттів.  Але в наших дітей вже зовсім інші задоволення. А що це означає? Що якщо в недалекому майбутньому друкованому слову настане гаплик, то нам залишається наостанок тільки добряче повеселитись) 

- Як сучасних дітей змусити відірватися від гаджетів та почати читати?

 – Для мене це занадто загальне, і трохи нудне визначення. Як я вже згадував, мені важливо підготувати основу для майбутніх авантюр. 

Спробувати зробити мопед із санчат? Клас, давай! Пропелер, як у Карлсона? Розкішно, вперед! Поєднати мопед і Карлсона? Звісно, давай! Всі ж у дитинстві мріють, то чому ж не втілити згодом мрії, озброївшись освітою, формулами, і, бажано, Кодексом адміністративних правопорушень)). А наставництво і дидактику про систему цінностей я, мабуть, залишу для когось іншого.  

- Чи читаєте ви інших дитячих авторів? Які дитячі книжки сучасних авторів - готовий сценарій для касового мультику?

 – Так, читаю, і дуже багато. З багатьма авторами дружу. Але жодна книга не є готовим сценарієм. Ні для ігрового кіно, ні для анімаційного. Надто багато нюансів. Наприклад, всі ми любимо діалоги в книгах, але в кіно діалог – доволі нудний і примітивний інструмент для розвитку сюжету. В той же час, нам нудно читати довгі описи в книгах, навіть у найкрутішому екшені, а на екрані все виходить навпаки. Таких нюансів – безліч, і сценаристи недарма їдять свій круассан).

А інші книжки Володимира Нікітенка читали?

img309_1_91

Крадій спогадів

img_70729_1

Тортик, “Тайфун” та Сьоме Життя Біди Тетянівни

img816_5_6

Нікчеми? / The Unworthy?