«Вічний календар» Василя Махна: відгук про роман і діалог з автором

8 жовтня Василеві Махну виповнюється 55. Сам письменник називає таке число «віком круглого відмінника» і не приховує радості, що встиг дописати та видати свій перший роман до цієї дати. Але, окрім того, «Вічний календар» – вже третя книга автора, яка вийшла цього року. Такий подарунок, зізнається Махно, задумав зробити собі саме до Дня народження, і тепер відчуває певне полегшення, що задум удався. До того ж, на відміну від «Вічного календаря», «Поет, океан і риба» й «Околиці та пограниччя» – це вибране з віршів та есеїстики, своєрідні підсумки творчого доробку, що також символічно перед кругло датою…

Що ж, тепер в активі Василя Махна з’явився і «великий роман про малі території», як вже встигли охарактеризувати «Вічний календар». У ювілейний для письменника день приєднуємося до привітань і разом роздумуємо над тим, чому його роман такий важливий.

Родинна сага, або ж ціла епопея

Найперше, чим вражає «Вічний календар» – це своїм обсягом, і не тільки фізичним (книга має 624 сторінки – 3 частини, 27 розділів). Події «Вічного календаря» охоплюють кілька епох, починаючи з XVII ст. і закінчуючи сучасністю, тобто це дійсно масштабний твір, своєрідний літопис. А також кілька родин, долі яких неодноразово перехрещуються із часу заснування селища Митниця поблизу річки Джуринки, неподалік містечка Язлівець. Саме ця місцевість поміж Бучачем й Чортковом (нині – районні центри Тернопільської області) відіграє у романі центральну роль, адже Митниці судилося перебувати в епіцентрі визначальних історичних подій. Її завойовували, грабували й спалювали турки-османи, поляки, австрійці та росіяни, не раз через Митницю пролягали лінії різних фронтів, вона входила й переходила до складу різних держав та імперій. У вирі перипетій направду світового значення місцеві мешканці проживали свої маленькі життя, закохуючись, множачись, працюючи та помираючи. Вони то покидали цю землю, то поверталися сюди, то й взагалі безповоротно зникали з неї. Але ця земля так ніколи і не зникла з їхніх доль…

У вересні, під час візиту письменника в Україну, ми поспілкувалися з Василем Махном про історію написання роману, про сенси, які він вклав у цей твір та про те, наскільки багато в ньому особистого (тут і далі в тексті коментарі письменника):

“Мій задум від самого початку штовхав мене до широти і панорамності. Панорамність ця ставала як локальною, так і глобальною, тож я розумів, що текст буде доволі об’ємним, хоч і не ставив собі за мету писати саме такий епічний роман. Я просто хотів розповісти про важливі речі для мене особисто, які би зачіпали й історію, і територію, і родину, – якийсь такий тотальний роман про все. Щоб в ньому були сюжетні лінії і переходи, і щоби ці частини були зв’язані, умотивовані, щоб між ними не відчувалося якогось розриву. Також я багато думав над тим, щоб у романі відбулося своєрідне «внутрішнє римування»: подібно, як у вірші – рима, де 1-ий рядок резонує з 3-ім, 2-ий з 4-им…”

(Не)історичний роман

Хоч сюжетні лінії «Вічного календаря» розгортаються на тлі цілком реальних історичних подій, вважати роман історичним не варто. Так, скажімо, згаданий у першій частині похід османів до Бучача, Язловецький прорив у другій частині, «єврейський» розділ про мистця Сашу Блондера в третій – всі ці події описані на основі реальних фактів. В свою чергу, багатьох персонажів Василь Махно створив на основі власної біографії, певним чином модифікувавши її. Адже родина Махна по матері походить саме з тих країв, які письменник в романі означив як Митницю, а по батькові – прибула в ці місця під час примусового переселення після Другої світової війни з Надсяння.

Розповіді та родинні перекази, що походять з рідних автору країв, що їх він зробив ареною історичних ігрищ та особистих історій цілих поколінь, стали каркасом, на якому тримається ця книга: вона немов створена, щоб розкопати таємниці, які приховує під шарами землі та історичних епох чи не кожне село й містечко Східної Галичини. Справжнє у цьому монументальному романі дивним чином сплелося з вигаданим, факти – із містифікаціями, а реальні історичні постаті перемішалися з героями, яких народила уява письменника або видобула із власної ж родинної пам’яті.

“З цього всього мені хотілося укласти якусь таку мозаїку… Насправді навіть не родина тут основне, а те, як змінюються цілі долі під тиском часу й історичних обставин. Але я не волів би, щоб цей роман сприймався, як історичний, тому що він таким не є. Звичайно, я мусів багато чого вивчити для того, щоби не впадати в невігластво, щоби усе написане мало свій сенс і свій зміст… Але в основному мені хотілося показати, як сходяться віхи глобального і локального життя, історії, як вони перемежовуються, як ці життя резонують одне з одним, як вони одне з одним римуються”.

Чи є отруєними Митницькі пейзажі?

Під час читання «Вічного календаря» мимоволі приходить на гадку теза австрійського письменника й історика-публіциста Мартіна Поллака про «отруєність» пейзажів, а також Центрально-Східну Європу як одне велике кладовище, на яке вона перетворилася внаслідок численних воєн, етнографічних чисток, конфліктів та вимушених міграцій. Проектуючи це на Східну Галичину, можна легко вписати у згаданий концепт географію роману Василя Махна (хоча сама вона, до слова, Галичиною не обмежується: Єрусалим, Стамбул, Нью-Йорк… масштаби вражають своїм розмахом).

Практично усі ті села й містечка, в яких розгортаються основні події в книжці, сьогодні також населені людьми. Вони живуть і працюють на цих землях, часто не знаючи й частини того, що приховано під ними. В Чорткові вже давно забули про синагогу і численну єврейську громаду, яка багато в чому формувала місто і розбудовувала його. Язлівець не пам’ятає своєї зруйнованої Вірменської брами, через яку в місто заїжджали численні купці у період його найбільшого розквіту. Митницькі церковні книги, хоч мали би зберігати, та все ж віддали небуттю багатьох народжених, вінчаних і померлих селян, відомості про яких вже ніколи не вдасться воскресити з попелу (як і саму Митницю, адже і назви такої вже давно немає…).

Історична пам’ять виявилася доволі крихкою, відносною й нетривкою річчю. Чи зможе її пробудити історія Баревичів чи Волянських-Коритовських? Кожне наступне покоління цих родин впліталося в загальне мереживо спільної долі, в той час, коли епохи одна за одною минали, забираючи з собою каравани возів і людей, а води Джуринки змивали останні згадки про них…

“Всі ми проживаємо цей вічний календар. Наша пам’ять є теперішнім, майбутнім і минулим, з комбінацій якого і складається людське життя. Вічний календар – це життя і смерть, це ходіння по колу, коли все повторюється і закручується у спіраль”.

Цитата з роману

«Спочатку, — розпочала Анна-мурзиха, — на цих пагорбах із червоного пісковику не було ніякої Митниці…»

«А що було?» — здивувався Дмитрик.

«Була Джуринка, — продовжила Анна, — до якої допливали потічки з Синіх озер».

«А тоді, коли були тільки сині потічки, — допитувався онук, — ну тоді, коли ще нас не було, то що було?»

Анна засміялася:

«Коли нас не було — то нічого й не було».

«А як нас не буде?» — поставив зовсім недитяче питання онук.

«Буде Джуринка, — запевнила малого Анна й сама засумнівалася. — А хіба річка може зникнути чи піти собі під землю?»

Кому читати

Книга однозначно сподобається всім, хто любить великі літературні форми, історичні романи, велику кількість персонажів і родинні таємниці. А особливо тим, хто цікавиться воєнними сторінками історії, любить досліджувати генеалогію, вивчати географію в контексті різних епох та заглиблюватися у процес становлення української нації.

Кому не варто читати

Навіть не знаю, якому українському читачеві «Вічний календар» виявився би зовсім нецікавим. Хоч якоюсь із своїх сюжетних ліній, та й зачепить. Ну, хіба що затяті адепти історично-документального нон-фікшну матимуть до цієї книги багато питань.

Схожі книги

Джон Голсуорсі «Сага про Форсайтів», Орхан Памук «Пан Джевдет і його сини», Ґабріель Ґарсія Маркес «Сто років самотності», Мартін Поллак «Отруєні пейзажі», Арундаті Рой «Бог дрібниць».

Ірина Стахурська
Менеджерка з комунікацій, працюю в аграрній сфері. За першою освітою – банкір. Палко люблю читати і все, що пов’язане з книжками. Віддаю перевагу художці, бо ніщо не зрівняється з задоволенням від прочитання доброго роману. Авторка інстаграм-блогу @book_klondike
https://www.instagram.com/book_klondike/

2 016 thoughts on “«Вічний календар» Василя Махна: відгук про роман і діалог з автором

    Залишити відповідь