Розбудити ведмедя не можна приборкати: рецензія на «Ведмеже місто» Фредріка Бакмана

Після шаленого успіху своїх романів «Чоловік на ім’я Уве», «Моя бабуся просить їй вибачити» і «Брітт-Марі була тут», які розійшлися по світу мільйонними тиражами, Фредрік Бакман розпочав нову книжкову серію, місцем подій в якій є вигадане містечко Бйорнстад. Відкриває цикл «Ведмеже місто» — напружений роман про п’янкий смак перемоги й гірку болючість поразки. Головні герої тут — вже не люди похилого віку, як ми звикли, а підлітки, проте з не менш складними характерами. Та це не єдина помітна зміна, на яку звернуть увагу прихильники творчості автора. У новій книзі Бакман дещо інший — він вдається до прямолінійнішого стилю оповіді, його речення стали коротшими, але від того, мабуть, тільки ще влучнішими. То чого ж чекати від нового Бакмана? Ділимося враженнями в огляді про прочитане «Ведмеже місто».

«Лід оцінює тебе за твоєю здатністю змінювати напрямок і думати швидше за інших — це й відрізняє великих гравців від решти»

Якщо ви попросите кого-небудь сказати вам одним словом, про що «Ведмеже місто», відповідь буде: про хокей. І добру половину книги історія сприймається саме так — як підлітковий роман про спортивні досягнення, змагання, про командний дух і вболівальників, про невеличке містечко, яке буквально живе хокеєм, адже нічого цікавішого в ньому вже не залишилося: тільки ліс, сніг та цей жорсткий спорт. Успіх юніорської хокейної команди «Ведмеді з Бйорнстада» — чи не єдиний шанс для провінційної глушини заявити про себе та залучити вагомі інвестиції. А для підлітків — це нагода відчути себе «королями життя» і, можливо, навіть вибитися в люди.

Отож, спершу читачеві пропонується долучитися до числа вболівальників, щоб перейнятися як слід долею хокейного клубу, відчути атмосферу, поспостерігати за розвитком юних спортивних дарувань, навчитися розуміти особливу хокейну філософію і таке інше. Все це вкупі — той бекґраунд, який необхідний для повноцінного переживання книги, яка в один момент з невибагливої підліткової історії, яких тисячі, перетвориться на вражаючу гостросоціальну драму, яких одиниці. З травлею, насильством, несправедливістю, трагедіями… Але — про все по черзі.

«Не буває переможців без переможених, жодна зірка не народжується, якщо не пожертвувати кимось із колективу»

Командна гра зрівнює усіх: як багатих, так і бідних. Та поза межами льодової арени все далеко не так однозначно. Наприклад, у звичайному житті Амат все одно залишається емігрантом і сином прибиральниці з нетрів, а Кевін — зіркою із заможної родини, якій готове вклонитися усе містечко. Обоє однаково талановиті, але, як виявляється, цього замало, аби завоювати однакову прихильність мешканців Бйорнстада.

Декому з юних спортсменів готові пробачати крайню грубість у школі (навчання для хокеїстів-юніорів давно перестало бути пріоритетом), а коли мова заходить про «вемедів»-улюбленців, то й поготів — закриють очі й на набагато страшніші речі — від куріння травки до демонстрації насильства. От тільки аутсайдерам завжди не щастить: навіть якщо правда на їхньому боці, для навколишніх це ще нічого не означає. А тому друзів кожен шукає серед собі подібних, продовжуючи жити своє життя, доки раптом світ не перевертається з ніг на голову.

«Час завжди йде однаково, лише почуття минають з різною швидкістю. Кожен день триває як ціле життя, або як один удар серця — залежно від того, з ким ти цей день проводиш»

Безсумнівно, найкраще Бакману вдаються персонажі. Кожен підліток зі своїм яскравим характером, кожен дорослий — зі своїми проблемами, а старигані — з особливими харизмами. Вже заради них варто прочитати книжку. А от стосунки між різними поколіннями у «Ведмежому місті» стають своєрідним каркасом, на якому будується сюжет, обростаючи все новими, все болючішими деталями. І тоді, коли настає переломний епізод в романі, нас дивовижним чином перестає хвилювати результат довгоочікуваної гри, а починає накривати від емоцій, адже на перший план виходять саме люди.

Взагалі, це цікавий прийом — в такій «хлопчачій» історії у якийсь момент зробити центральним персонажем дівчинку. Розповідати, за яких саме обставин вся увага починає бути прикутою до Майї, було б нещадним спойлером. Але вона — дочка спортивного директора і легендарної хокейної зірки «у відставці», тож рано чи пізно палиця мала вистрелити: якщо ти живеш у Бйорнстаді й не цікавишся хокеєм, хокей в якусь мить обов’язково зацікавиться тобою.

«Великі таємниці перетворюють нас на малих людей, особливо коли ми — ті, від кого треба приховувати ці таємниці»

Дивовижно, але як тільки загострення підліткової лінії сягає піку, починають максимально розкриватися і персонажі батьків. Мешканці Бйорнстада доволі неговіркі люди з суворою вдачею, але такої кількості приголомшливих скелетів у шафах не очікуєш навіть від них. Неначе торнадо, закручується вир взаємних звинувачень, цькувань, принижень. Виринають з минулого так і не пережиті трагедії, які примножують біль від зовсім свіжих ран.

Ведмеже містечко — це провінція, де кожен знає одне одного, і ця провінційність тисне на спільноту, що зіштовхнулася з кричущою проблемою, пробуджуючи в ній стадний інстинкт, який грає не на її користь. Принципи правосуддя в індивідуальному випадку відходять на задній план, справедливість не має значення, коли йдеться про загальний сумнівний інтерес. Все це набирає руйнівної сили, від якої не врятуватися навіть втечею до лісу. А ліс, до речі, в романі має немовби якусь окрему роль — виступає прихистком, цілителем по черзі для кожного з героїв.

«Людство знає багато отрут, але нема нічого сильнішого за гордість»

І все-таки, ця книга — про прощення. Пережити горе іноді буває настільки важко, що здається — взагалі неможливо. Але жити далі потрібно. Бакман пише: «Один із найжахливіших ефектів горя полягає в тому, що ми почуваємося егоїстами, коли не горюємо», і це така незручна правда, що аж викликає мурахи по шкірі. Та разом з тим і демонструє нам, наскільки тонким знавцем людської душі є письменник. Він зумів написати емоційно дуже важку, однак вкрай потрібну і важливу книгу на серйозну тему.

Пряма мова

«”Культура” — дивне слово у спорті, усі його використовують, але ніхто не може пояснити значення. Усі клуби лиш торочать про те, як вони творять культуру, але в кінцевому результаті їх турбує лише культура переможця».

«Бути батьками — це наче стати надто малою ковдрою: як би ви не старалися всіх накрити, завжди залишиться хтось, хто змерзне».

«Перед трагедією усі ми маємо тисячу різних бажань, а після неї — лише одне. Коли народжується дитина, батьки мріють, що вона буде найунікальнішою, але коли дитина хворіє, у батьків раптом залишається лише одна мрія — щоб у неї все було нормально».

«Почуття ненависті може стати великим стимулом. Світ тоді простіший для розуміння і не такий лячний, якщо ділити всіх на друзів і ворогів, своїх і чужих, добрих і злих. Любов не є найпростішим способом об’єднати групу, тому що любити складно, любов ставить вимоги. А ненавидіти просто».

«Як швидко можна переконати одне одного перестати бачити в людині людину. А коли є достатньо багато тих, хто мовчать, навіть жменьку голосів можна сприйняти як загальний крик».

Кому читати

Обов’язково — батькам, у яких підростають діти-підлітки. Шанувальникам складної гостросоціальної прози. Тим, хто захоплюється психологією стосунків. А також прихильникам Фредріка Бакмана, які завдяки «Ведмежому місту» зможуть відкрити для себе письменника з нового боку.

Кому не читати

Надто вразливим людям, для яких прочитане може обернутися емоційним потрясінням з відповідними наслідками.

Схожі книги

Ірина Стахурська
Менеджерка з комунікацій, працюю в аграрній сфері. За першою освітою – банкір. Палко люблю читати і все, що пов’язане з книжками. Віддаю перевагу художці, бо ніщо не зрівняється з задоволенням від прочитання доброго роману. Авторка інстаграм-блогу @book_klondike
https://www.instagram.com/book_klondike/

2 thoughts on “Розбудити ведмедя не можна приборкати: рецензія на «Ведмеже місто» Фредріка Бакмана

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a online game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these second life websites and blogs

Залишити відповідь