Вестерн про мандрівника, який вижив і став легендою: «Вдалині» Ернана Діаза

Бестселер «Вдалині» – це дебютний роман американського письменника Ернана Діаза, який, утім, дозволив автору доволі впевнено заявити про себе в сучасній літературі. Адже його книга увійшла до списку Publishers Weekly Top 10 Book of 2017, а Діаз, окрім того, став фіналістом американської премії ПЕН/Фолкнер 2018 року та престижної Пулітцерівської премії. Цьогоріч «Вдалині» вийшла й в українському перекладі. На Книжковому Арсеналі в Києві її презентував сам автор.

То що ж чекає на героя вдалині?

Гокан Седерстрем – еміґрант, який покидає рідну Швецію в доволі юному віці. Надворі XIX століття, і Америку, куди він із братом зібрався прямувати, саме охопила «золота лихоманка». Зовсім скоро юнакові доведеться відчути на собі, як воно – плисти проти течії історії. Адже доля зіграла з братами злий жарт: Гокан і Лінус перетинають Атлантичний океан на різних суднах і опиняються, відповідно, на різних кінцях материка. Тож, щоби таки потрапити в омріяний Нью-Йорк до старшого брата, Гокану доведеться вирушити в далеку дорогу. І в той час, коли цілі каравани переселенців рухаються на захід у пошуках кращої долі та золота, наш герой прямує на схід. При тому ж, як то кажуть, самотній, наче палець.

Підзабутий жанр вестерну отримує друге дихання

Погодьтесь, вестерн як жанр переважно асоціюється у нас більше з кінематографом, аніж з літературою. Починаючи із другої половини XX століття книжки-вестерни почали поступово втрачати свою популярність. Та схоже, Ернан Діаз вважає, що знехтувано вестерном незаслужено, тож він вирішив переосмислити цей жанр і відкрити йому друге дихання.

«Вдалині» має усі традиційні елементи вестерну: довгу мандрівку головного героя, підкорення ним Дикого Заходу, безкраю пустелю (багато безкрайої пустелі!), індіанці (куди ж без них у вестерні?), і навіть серйозна сутичка із містечковим шерифом тут теж є. Втім, свого Гокана автор не прагне героїзувати. Персонаж постає перед нами в моменти найбільшої своєї слабкості цілком беззахисним, і від цього – дуже людяним. Хоча ні, – певний захист у нього таки є. Це його надмірний зріст та фізична сила. Щоправда, цими перевагами хлопчина навчиться користуватися нескоро (якщо взагалі навчиться). А поки – він є безпорадним підлітком, що потрапив у чужу країну, не знаючи її мови, покинутий власною долею на страшні випробування, а усе, що в нього є, – образ старшого брата Лінуса у пам’яті, який веде його на схід.

«А ще він дізнався, що жалість ненаситна – фальшива чеснота, яка завжди прагнула ще більших страждань, щоб показати, якою безмежною й величною може бути»

Чи варто говорити, що прерії – край не надто привітний? А до такого нехитрого мандрівника, як Гокан, – й поготів! На N-ну кількість зустрічних подорожніх Гокану трапляються тільки одиниці таких, які не бачить в ньому запеклого ворога чи бажану здобич, які не намагаються його скривдити або ж завдати іншої шкоди. Серед них був і один природознавець, науковець та лікар, який передав свої цінні знання й уміння, що стали йому в пригоді не раз. Я вважаю їхню зустріч поворотним моментом у книзі.

«Оця безпристрасність, відчував він, була єдиним належним підходом до лікування поранених. Будь-що інше, починаючи зі спочуття та жалості, тільки поглибили б біль стражденних, прирівнюючи його до лише уявної муки»

Годі й перерахувати, скільки смертельних небезпек чигає на Гокана під час його мандрівки. І нестерпний голод чи палюче сонце – далеко не найстрашніші з них. Усі ці пригоди не просто так сплітаються у цікавий сюжет: вони загартовують хлопця, роблячи його чимраз відлюдькуватішим та замкнутішим. Втім, стається щось таке, що й зовсім безповоротно змінить Гокана. В одну мить він прокидається легендою. Переповісти те, за яких обставин починається міфологізація героя, було б жорстоким спойлером. Тому просто скажу, що Гокан, він же відтепер просто Гок, під тиском власної «слави» приймає категоричне рішення, яке розтягує історію в книзі на довгі роки. Так-так, Гок уже давно не хлопець, а дорослий чоловік, якому важко навіть розпізнати власне відображення, настільки змінило його життя в пустелі.

«[…] всі живі істоти зовсім як речі, цінні саме тому, що взаємозамінні»

До речі, про життя Гокана в пустелі. Місцями воно нагадує нам дуже знайомий сюжет – пригоди Робінзона Крузо! Щоправда, без тіні іронії, веселощів, і якого-небудь П’ятниці. Тільки гра на виживання, тільки гардкор. Незмінним залишається одне: скільки б не відкладав Гокан свою мрію на потім, вона завжди залишається жевріти на його горизонті. Навіть коли відчуття самотності та покинутості, відчаю і зневіри накривають його повністю.

Фінал книги несподівний, категоричний і відкритий водночас. Особисто мені він сподобався, бо напрочуд добре довершив образ головного героя.

Кому читати

Усім, хто полюбляє пригодницьку літературу, захоплюється епохою «золотої лихоманки» та взагалі цікавиться історією Сполучених Штатів Америки, для кого в книзі головне – драма головного героя.

Кому не варто читати

Тим, хто ніколи не любив Робінзона Крузо, хто не вважає еміґрантське питання вартим уваги. А також тим, хто переконаний, що в романі чим більше персонажів – тим краще (тут в основній частині роману, окрім головного героя, дійових осіб не так вже й багато).

Схожі книги

Важко порекомендувати дійсно схожі книги через те, що жанр вестерну таки дійсно у нас не надто популярний. Але, я думаю, ця книжка для тих читачів, яким будуть цікаві і «Пригоди Робінзона Крузо» Данієля Дефо, «20 000 льє під водою» Жуля Верна, «Донька Монтесуми» Генрі Райдера тощо.

(Visited 122 times, 2 visits today)