Якщо вам потрібна книжка на літо — не для того, щоб «розширити світогляд» чи «попрацювати над собою», а щоб просто реготати вголос у гамаку, потязі чи десь в горах, — «Ужгородські історії» Bandy Sholtes саме для цього.
Це збірка коротких оповідань, побудованих на реальних подіях із життя автора: робота в пральні, фестивалі, дитинство у дев’яностих, дивні клієнти, ще дивніші друзі й типове закарпатське місто, яке водночас і затишне, і абсурдне. Видавництво прямо попереджає, що це «авторська редакція» — з ненормативною лексикою, живою вуличною мовою і без жодних прикрас щодо реальних людей, які стали героями книжки. І це попередження варто сприймати серйозно: тут немає літературної дистанції між автором і матеріалом. Це не історії «про когось там», а живі свідчення людини, яка сама пройшла крізь усі ці бари, пральні, фестивалі й дивні знайомства — і не соромиться про це розповідати.
Структурно книжка нагадує щоденник спостережень: кожна історія — окрема сценка з життя, яка починається буденно (пішов у пральню, поїхав на фестиваль), а закінчується або несподіваним поворотом, або тонким філософським висновком, вплетеним між рядків абсурду. Це і робить книжку такою читабельною — вона не вимагає від читача «входити» у великий сюжет, досить просто розслабитися і довіритися голосу оповідача.
Чому це ідеальне літнє чтиво
Коротка форма. Кожна історія — це окремий заряд, який можна прочитати за 10–15 хвилин: на пляжі, в автобусі, між дійствами фестивалю. Не треба тримати в голові складний сюжет — відкрив на будь-якій сторінці, посміявся, закрив.
Легкість без порожнечі. Це не «одноразовий» гумор. За смішними діалогами й панк-інтонацією ховаються цілком серйозні спостереження — про дружбу, старіння, страх смерті, батьківство. Автор вміє одним реченням перевернути комедійну сцену в щось зворушливе.
Впізнаваність. Навіть якщо ви ніколи не були в Ужгороді, атмосфера мaленького міста, де всі одне одного знають, а найбільша подія тижня — це фестиваль чи скандал у пральні, — впізнавана для будь-кого, хто виріс у пострадянському дворі.
Чесність. Автор не грає в письменника з великої літери — він працював у пральні, журналістиці, стендапі, і про все це пише без пафосу, зате з гострим самоіронічним поглядом.
Це не книжка, яка вимагає зусиль. Вона сама тягне гортати сторінку за сторінкою — а це саме те, що потрібно від літнього чтива.
Стиль: суміш стендапу, щоденника і філософських відступів
Голос оповідача — це, мабуть, головна причина, чому книжку так легко читати. Речення короткі, ритмічні, побудовані майже як панчлайни в стендапі: розгін — і несподіваний фінал фрази. Автор постійно змішує реєстри — грубе вуличне слово може стояти в одному абзаці з цитатою Гете, Фрейда чи Гемінґвея, і це працює саме тому, що зроблено без пафосу. Він ніби каже: серйозна думка не перестає бути серйозною через те, що прозвучала в барі між друзями.
Ще одна характерна риса — постійні відступи-довідки, майже наукові: то про поведінку опосумів, то про печери Сьєрра-Невади, то про статистику підліткового ризику. Ці вставки не вантажать текст, а навпаки — додають комічного контрасту між високим і низьким, серйозним і смішним, що й тримає інтонацію книжки на плаву від першої до останньої сторінки.
Ужгород як окремий персонаж
Хоча книжка називається «Ужгородські історії», сам Ужгород рідко описується прямо — але він відчувається в кожній сцені: невелике місто, де всі одне одного знають, де студентські гуртожитки сусідять із наливайками, де прикордонники й поліцейські — не абстрактна влада, а такі самі персонажі історій, як бармени й п’яні клієнти. Закарпаття з його угорсько-словацько-українським прикордонним колоритом додає книжці особливого присмаку — тут органічно співіснують угорські імена, словацькі кордони і суто українська здатність сміятися над найабсурднішими ситуаціями.
Це і робить книжку цінною не лише як збірку анекдотів, а і як своєрідний портрет міста й покоління — автор сам називає це «зрізом епохи»: яким був Ужгород у дев’яностих і нульових і яким він є зараз.
5 цитат із книжки
«Пральні машинки гудуть, сушильні машинки сушать, а ти сиди собі і книжки читай. Ніхто не буде упрошувати тебе випрати йому штани в борг».
«Ну і для повної картинки дозволю собі перефразувати цитату Гете: ніщо так не видає людину, як те, над чим вона не сміється».
«Список можна і роздруковувати на принтері мотивуючим шрифтом, і вішати на зелену заспокійливу стіну. Тим паче що в мене реально є зелена стіна».
«Як писав Джим Моррісон, під сценою чи не під сценою — ось у чому питання».
«Ми, люди, звісно, теж уміємо прикидатися. Прикидатися п’яними, хворими, закоханими або розумними».
Кому читати
Тим, хто любить гумор Жадана, стендап і формат коротких оповідань. Тим, хто хоче на кілька годин втекти від новин у світ, де найбільша драма — це труси зі значком мерседеса чи бабуся-триатлоністка. Тим, хто цінує книжки, які можна читати не по порядку, а розгортаючи навмання — і не втратити нитку. І всім, хто просто хоче гарного літа з гарною книжкою в руках, потягу морозива і трохи безглуздого, доброго сміху.
Це не книжка про великі events і глобальні висновки. Це книжка про маленькі, часом соромні, часом абсурдні, а часом дуже зворушливі моменти звичайного життя — і саме тому вона так добре лягає в рюкзак для відпустки.
