Чому Ліна Костенко — лицарка культури? Уривок із нової книги

До 90-ліття Ліни Костенко видавництво «Смолоскип» підготувало видання «Поезія Ліни Костенко: традиція, контекст, художня своєрідність» Валентини Саєнко. У продажу книжка з’явиться на початку квітня.

Пропонуємо вам уривок із неї. 

Лицар культури

Естафету лицарства авторка знаменитого культурологічного роману «Маруся Чурай», історичного віршованого роману «Берестечко» і низки (цілої системи!) поетичних збірок («Проміння землі», «Вітрила», «Мандрівки серця», «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», «Вибране», «Бузиновий цар», «Гіацинтове сонце», «Річка Геракліта», «Мадонна перехресть», «Триста поезій: Вибране»), низки науково-публіцистичних – націєтворчих за духом праць, роману «Записки українського самашедшого», прийняла від покоління митців українського Ренесансу 1920-х – від неокласиків Миколи Зерова, Максима Рильського (який, до речі, народився в один день із Ліною Костенко, але на 35 років раніше), Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмари, Юрія Клена (Освальда Бурґардта), Володимира Свідзинського, Євгена Плужника, як і їх славних попередників – Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, що своєю творчою енергією і духовною потугою влили вітчизняне мистецтво у світовий контекст. Українській літературі, якій загрожували вульгаризатори й деструктори, вони допомогли зберегти спадкоємність і неперервність розвитку, самовіддано служили культурі, захищаючи невмирущі вартості добра й краси. Здобутки світової класики, починаючи з антики та кінчаючи французькими парнасцями та німецькими експресіоністами, неокласики органічно поєднували з вітчизняною традицією. Своєю творчістю неокласики створили самобутній і повнокровний поетичний стиль, пройнятий духом справжнього гуманізму. Вони були органічним явищем в історії української літератури. Усі дані для цього вони мали, а пізніше й самі були свідомі своєї новаторської місії в розвитку української поезії. Те, що в бурхливій пореволюційній добі в Україні вони утримали поезію на високому рівні, свідчить не тільки про життєздатність української культури, а й про те, що вона була і є підпорядкована іманентним законам розвитку світової культури. Саме тому у творчості неокласиків так виразно відбилася світова думка, що конфліктувала з провінціалізмом і сірістю тогочасної культурної політики в радянській Україні.

Вдруге у ХХ столітті емоцією опору проти національної й духовної вторинності українства, проти тотальної заблокованості культури наснажили свою творчість митці, яких можна означити «всеукраїнською планетною системою шістдесятих» (Ірина Жиленко). Оцінюючи в мемуарній книзі «Homo feriens» цей рух національної інтеліґенції і характеризуючи мистецьку долю багатьох представників цього літературного покоління, у першу чергу свою, Л. Костенко, В. Стуса, В. Симоненка, І. Світличного, Є. Сверстюка, А. Горської, Ірина Жиленко вводить у свою розповідь такий прикметний мотив: «Примітивна людина не любить віддавати належне своїм великим сучасникам (особливо – за життя), бо комплексує і, вочевидь, маліє од самого порівняння з ними. Вона не розуміє, що, тільки збагнувши і високо поцінувавши високий дух (звівши очі д’горі!), низько вклонившись йому і його стражданням, – можна зрости над себе і стати врівень із тим високим духом. Я не комплексую. Я горда, що знала (і знаю!) цих людей, а отже, маю в душі міцне підґрунтя для життєвого оптимізму. Бо якщо людина – ОТАКА, і якщо вона здатна на ТАКЕ – то для людства ще не все втрачено і можна з надією дивитися в майбутнє. Я горда з того, що належу до людського роду, – хай йому не буде переводу! Є своєрідне відчуття легкості, коли дивишся на когось (на щось) знизу вгору – на людину, дерево, собор. Немов перекладаєш на того, хто вищий, вагу свого нелегкого земного неба. І як важко, мабуть, бути отим ВИЩИМ, бути на горі… “Вершин сама їх висота вражає громом” (Сенека)».

І це справді так: лицарський дух вершинної поезії Ліни Костенко не раз бито громом, але жодну свою збірку поезій за радянських часів і нині вона не збудувала за адаптованими до суспільних потреб канонами. За визначеною композицією – «вступний вірш, т. зв. «паровозик» або «поплавок» – про Леніна, про партію, про з’їзд (черговий) і його «програму», про боротьбу за мир в усьому світі тощо. За «паровозиком» причіплявся розділ «суспільнозначущих віршів». До свят, подій, дат, вірші оди труду, мозолястим рукам і героям праці, вірші про подорожні враження, про те, що в «житті завжди є місце подвигу», про рідний Київ і ще ріднішу Москву тощо. Наступним розділом ішли вірші філософські, розумові. Тут якоюсь мірою дозволялась і «задума». І навіть згадка про смерть (звісно, переможену життям). За ним – вірші про щасливе материнство (батьківство), про своїх батьків (бажано з «білої хатинки»), про відповідальність перед грядущим людством. Ці вірші треба було писати, сюсюкаючи і пускаючи слину на манер поетів-піснярів, які завжди були однаково примітивні – і тоді, і зараз. І останній розділ – про любов. Скромну, горду, не дуже драматичну і складну» (Homo feriens).

Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони – як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.
(«Умирають майстри»).

Вміла і вміє поетеса завжди піднятися на висоту слова, краси, правди, у кожному своєму вірші ламаючи шаблони, поетичну стелю, тесану для бовдурів:

Навіщо ж декларація? Все значно
і важче, і складніше. І бува,
така пласка глупота однозначна
себе ховає за гучні слова.
Здається, що ж тут, невелика шкода –
Так-сяк той вірш на пафосі стулить.
Але поет природний, як природа.
Од фальші в нього слово заболить.
(«Навіщо ж декларація»).

Планку своєї творчості Ліна Костенко впродовж свого творчого життя ні разу не опустила нижче позначки, що визначена метафорично так: «А поки розум од біди не згірк ще, – / не будь рабом і смійся, як Рабле». («Пісенька з варіаціями»). Ліна Костенко, як і літератори-шістдесятники, що вийшли на авансцену літературного розвитку в роки хрущовської відлиги-заморозків і знаменували третю могутню хвилю національного відродження України, далі розвинула любов неокласиків і найкращих митців світу до рідної культури й до шедеврів світового мистецтва, їхню високу літературну кваліфікацію, піклування про кожне слово й речення, їхню боротьбу проти літературного браку й графоманії.

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

6 thoughts on “Чому Ліна Костенко — лицарка культури? Уривок із нової книги

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a online game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these Second Life websites and blogs

  2. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a online game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these sl articles and blogs

Залишити відповідь