Уляна Чуба: «Зараз пишу продовження книжки «Мед і Паштет – фантастичні вітрогони»

Письменниця Уляна Чуба увірвалася у вищу лігу дитячого письменства після перемоги дебютної книжки «Мед і Паштет – фантастичні вітрогони» у номінації Дитяча Книга року BBC-2020.

Сама Уляна вважає батьківські бувальщини найкращими казками для малечі, вірить, що Мед і Паштет десь існують в уявному світі та сміливо вписує дорослі проблеми у твори для дітей.

Письменниця поділилася секретами, як з двома дітьми ловити моменти творчої тиші, почати писати першу книжку та навіщо записувати на диктофон казки.

Фото – з особистого архіву Уляни Чуби.

- Як отримання Книги Року BBC-2020 змінило ваше життя?

 – Для мене це надзвичайно важлива подія, адже я вклала в книжку дуже багато сил, часу і любові. Я сама повірила в героїв, вочевидь, тому в них повірило і журі, а також вірять читачі, які питають, коли буде продовження. А зміни в житті, гадаю, почалися ще тоді, коли я вперше взялася до писання книжки і зрозуміла, що можу писати.

І, звісно, дуже особливий момент – почути, що твою книжку буде видавати «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Мабуть, кожен, хто має якісь літературні амбіції, розуміє, що це вже визнання. А завдяки престижній премії «Книга Року BBC» про «Мед і Паштет – фантастичні вітрогони» дізналося дуже багато читачів. 

- Як ви зрозуміли, що казки, які ви розповідаєте дітям, можуть стати книжкою і їх потрібно записувати?

 – З реакції дітей. Їм було цікаво, вони просили розповідати ще і ще… Спостерігаючи за дітьми, зрозуміло, що саме вони люблять. До прикладу, в умовному рейтингу на перше місце я би поставила історії, які батьки розповідають дітям про власне дитинство і про те, як самі діти були маленькі. З цими бувальщинами нічого не зрівняється.

А на другому місці – історії, які вигадують батьки для своїх дітей. І діти часто охоче беруть в цьому вигадуванні участь. Така спільна творчість дуже зближує. Діти зазвичай додають якісь смішні деталі. Коли я зауважила, як вони люблять жартувати, вигадуючи, то подумала, що не так вже й багато є дитячих книжок, наповнених гумором. Але чому?

Головні герої – Мед і Паштет – були придумані давно. І також одразу до мене прийшла зав’язка: ведмедик працює викидайлом у ресторані, а кролик – паризький кухар. Далі я почала міркувати, про що має бути ця історія, в якому жанрі. Спершу намагалася пригадати, як сама була малою (а я загалом дуже добре це пам’ятаю). Які книжки подобалися мені?  

Я з того покоління, яке, щойно навчившись читати, після абетки переходило до ще радянських тоді газет, а тоді – до того, що було вдома. Тому перші мої книжки тепер би вважали невідповідними віку: «Острів скарбів», «Робінзон Крузо», «Пригоди Тома Сойєра» (і ще братова колекція американської фантастики). Отже, в дитинстві я любила пригодницькі книжки, тому вирішила написати книжку теж пригодницьку, але з елементами гумору. 

- Як ви ловили моменти творчої тиші, коли суміщали дітей та підготовку книжки – скільки сторінок писали щодня?

– Книжку писала по вечорах, а придумувала здебільшого вночі. Ви знали, що ніч – дуже творча пора? Найкращі ідеї приходили перед сном і доводилося вставати, щоб їх записати. Іноді цікаві ідеї виникали і вдень, але коли навколо галас – писати дуже важко. Тому я тепер розумію ідею письменницьких резиденцій). Щодо кількості сторінок… Пишучи, зрозуміла дещо важливе: якщо чекати натхнення, то є ризик ніколи не дописати.

Здебільшого муза приходить, як я вже казала, або вночі, або під час напруженої розумової роботи. Щоб закінчити книжку, я постановила писати щодня бодай по кілька абзаців. Навіть якщо розуміла, що це не те, що треба, важливо було просто продовжувати. А в певний момент починала розуміти, як усе написане красиво переписати.

- Якою була реакція дітей на видану книжку?

 – Син ще не дуже переймається усім цим, а от донька надзвичайно радіє. Вона перша дізналася, що книжку буде видавати «А-ба-ба-га-ла-ма-га» і відразу зрозуміла, як це круто, бо книжок цього видавництва у нас дуже багато. З нею ми вперше разом розглядали чудові й дотепні ілюстрації Ростислава Попського. Тепер вона розповідає про книжку своєї мами і про премію всюди, куди б не прийшла. Звісно, дуже приємно, що донька так пишається мною. 

 

- Над чим зараз працюєте?

– Пишу продовження про Меда і Паштета, інші задуми поки що відклала. Складається дуже класна, весела, дивовижна історія. Сподіваюся, читачам вона теж сподобається.

- Книжка у вас вийшла «багатошарова», ви підіймаєте важливі питання як от залежність від ґаджетів, засміченість довкілля, корупцію і навіть окупацію Криму. Чи доцільно писати про це у дитячих книжках?

 – Ця книжка не для малят, а для дітей, які вже активно пізнають світ. Що означає ростити дітей? Вчити, зокрема, їх розуміти світ навколо. Спершу я планувала написати легку, необтяжливу мандрівну повість. Але коли створила цей «реальний» світ – світ цивілізованих тварин, які їздять на мотоциклі, вже не їдять одні одних і можуть навіть відкрити свою кав’ярню, – в нього почали вписуватися «реальні» проблеми. Їх неможливо оминути. Залежність від ґаджетів – проблема і дітей, і дорослих. Як її вирішити – поки що невідомо. Можемо принаймні відкладати свої ґаджети, поки їмо з родиною чи друзями. Це для початку. 

Тема засмічення така глобальна, що про неї можна говорити годинами. Зрозуміло одне: ми мусимо навчати дітей розуміти, що кожен з нас відповідальний за довкілля. Теми окупації, корупції – звучить страшно, той, хто ще не читав книжку, може подумати, що це щось доросле, заскладне для дітей. Але ж це лише жартівливі натяки. Ось як приклад капосної Лисі Хитрунівни, спеціаліста з дозволів, яка довго не дозволяла ведмедику увійти в кабінет, щоб отримати дозвіл, а потім просто дременула собі на обід. Те саме з темою окупації – Зеленошерсті Цапури захопили півострів і обгризають усю зелень. Це просто висміювання цих ненажер. Хто бажає, той може на цьому прикладі щось пояснювати з реального життя. Але це необов’язково. 

- Чи є прототипи у головних героїв?

– Я знаю особу, яка, як ведмедик Мед, полюбляє ходити в штанах з безліччю кишень і постійно хоче їсти. Але на цьому й усе. Хоча іноді мені здається, що вони таки існують, ці Мед і Паштет. Їздять собі на мотоциклі десь у світі уяви. А я просто вхопила ниточку оповіді та розмотала її з клубка – розповіла їхню історію іншим.

- Ви використовуєте багато цікавих слів і назв, наприклад, «клацофон», «детиєс», слово «гризота» і багато інших. Як вони виникли?

 – Мій син дуже любить гратися зі словами. Він ще був зовсім крихітним, коли я помітила, що можу розсмішити його, перекрутивши якесь слово. Це, власне, єдине, що допомагало його заспокоїти. Син досі полюбляє цю гру слів, сам придумує смішні рими, навіть пісеньки. Це всіх дуже тішить, тому я вирішила зробити текст яскравим з допомогою неологізмів. Деякі з них підслухані в родинному колі, решту просто придумала. Де ж іще гратися зі словами, як не в дитячій книжці?

 

- Які книги ви читаєте з дітьми? Чи виникали осяяння в процесі таких читань, які ви втілювали у власній книзі?

 – Ми читаємо багато дитячої класики, часто беремо книжки з бібліотеки, обмінюємося зі знайомими. Також діти люблять слухати аудіоказки. До речі, поділюся лайфхаком. Коли читаю дітям, то відразу записую це на диктофон. І коли ми, наприклад, їдемо в далеку дорогу, ці записи, які лунають знайомим маминим голосом, дуже виручають.

Якісь надзвичайні осяяння під час читання я не пригадую. Радше що більше я читала з дітьми, то  краще розуміла, чому деякі книжки вдалі, а деякі ні. Після того, як дописала свою книжку, почала читати Стівена Кінга «Про письменство». Мене вразили деякі його висновки (в процесі написання до мене теж приходили подібні думки). Зокрема, Кінг пише, що для письменника важливо читати різні книжки – і хороші, і погані, бо завдяки цьому він починає розуміти, як писати не треба. Саме так трапилося зі мною: я читала щось дітям і думала: та ні, це недобре! чому так монотонно? чому таке невиразне закінчення? Потім подумала: критикувати легко, візьми і напиши краще, якщо знаєш як. 

- Кого б ви назвали в Україні дитячим письменником №1 - колись таким був Всеволод Нестайко.

 – Нещодавно в мережі поширювали дописи під хештегом «МійТОП10українською». Серед дитячих письменників у тих списках, власне, лідирував той же Всеволод Нестайко. До того ж його досі перевидають, навіть найближчим часом, наскільки я знаю, буде свіже перевидання з новими ілюстраціями. До слова, мої діти разів зо п’ять слухали аудіозапис «Пригод у Лісовій школі». Зі сучасних письменників найвідоміші, як мені здається, Сашко Дерманський і Галина Вдовиченко.  

- Ви казали, що коли писали – то перед очима стояв мультфільм – чи хтось вам вже пропонував зняти мультфільм?

  – Ні, поки що ніхто не пропонував. А мультфільм у голові – це, власне, про те, як важливо, щоб автор сам вірив у те, що придумав. Скажу навіть, що це така своєрідна вправа, яку необхідно виконувати, коли пишеш. Якщо не можеш уявити описаної сцени, то вона або погано написана, або зайва. Якщо ж буквально бачиш написане, то все робиш правильно.

Авторка: Надія Сас