Що читають українські письменники на карантині

Автори й авторки, які брали участь у проєкті #ЖивіПисьменники від Українського інституту книги, поділилися своїми карантинними читаннями. Команда УІК попрохала їх детальніше розповісти про те, що ж вони читають у ці скрутні часи, і ось що з цього вийшло:

Галина Вдовиченко

Здавалося б – такі часи, читай щось легке для рівноваги, а ні. Читаю одночасно Міленка Єрґовича «Жертвам сниться велика воєнна перемога» у перекладі Ірини Маркової та щоденник останніх років життя Кнута Гамсуна «На зарослих стежках» у перекладі Галини Кирпи. Єрґовича просто люблю, захоплено сприймаю особливий, впізнаваний стиль його прози. А от його нарисів та есе ще не доводилося читати, було цікаво, як він у цьому жанрі виглядає. І теж, варто сказати, потужно. Ще й тема близька – воєнна і довкола неї, про війну у Боснії і Герцеговині.

«На зарослих стежках» Кнута Гамсуна узялася читати, бо цей щоденник автор писав, перебуваючи у будинку для людей похилого віку й на лікуванні у психлікарні. Класик норвезької літератури у роки Другої світової війни підтримував політику Третього Рейху і після війни опинився під домашнім арештом. Які думки вирували в голові письменника, поки тривав судовий процес? Чи змінив він свої погляди? Чи відбулася переоцінка цінностей? Як узагалі письменник такого рівня, Нобелівський лауреат з літератури, міг так сприймати дійсність, щоби стати злочинцем у своїй країні? Нарешті дійшли руки до цієї книжки.

Дитячі книжки теж читаю. Трохи раніше, взимку, з молодшим онуком читали разом, а тоді він з мамою, моєю донькою, а тоді й сам – Тома Флетчера «Різдвозавр» (переклад Марти Сахно). Малий пообіцяв, що дасть мені почитати продовження «Різдвозавр та зимова відьма». Ми разом сміялися у деяких місцях. Люблю ці спільні домашні читання. Зараз для них саме час.

Галина Ткачук

Прислухавшися до порад учасників дитячого та підліткового літгуртка «Написатор», взялася читати фентезійний цикл «Звіродухи». Коли стає несила сприймати сумні новини про пандемію, я пірнаю у світ звіродухів, де вершники на карликових носорогах атакують крокодилів, збільшених у розмірах за допомогою забороненої речовини, – і заспокоююся.

Це вдень. А вночі читаю потроху «Родинну Європу» Чеслава Мілоша, яку у студентські часи прочитала за пару днів, бо треба було встигнути на іспит. І відтоді збиралася повернутися до цієї книжки. Аж от з’явилася нагода.

У мене, до речі, була ганебна думка написати, ніби я читаю щось інше, але ж правду легко перевірити за допомогою читацької соцмережі Goodreads. Там видно усе, що я читаю, що прочитала і що збираюся читати.

Таня Стус

Мені вчасно потрапив до рук новий роман Софії Андрухович «Амадока». Вчасно, бо в дорозі на роботу, в транспорті такий текст не почитаєш. Це надзвичайно насичена проза, глибоко пропрацьована на рівні найдрібніших деталей. Загалом, коли я читаю «дорослі» книжки, ніколи не виходжу з ролі фахівчині з дитячого та підліткового читання: я так і сяк думаю, як «дорослих» авторів переманити написати щось для підлітків.

Сашко Дерманський

Кілька останніх років читав мало. Тепер повертаюся до активного читання. Читаю все: книжки для дорослих і для дітей, поезію і прозу, фікшн і нон-фікшн. От короткий список з прочитаного останнім часом:

Зараз читаю повість Мії Марченко «Місто тіней». На черзі – «Сліди на дорозі» Валерія Ананьєва.

малик

Галина Малик

Читаю і перекладаю зараз запропоновану мені до перекладу книжку письменника з сербської Воєводини Івана Медеші «Поїдання» (робоча назва). Книжка вийшла у перекладі словацькою, здобувши перемогу у конкурсі Anasoft Litera у Словаччині та гучний розголос. Тексти писані на діалекті, тому мені дуже цікаво, співставляючи словацький переклад і оригінал, віднаходити глибинні вузлики і місточки, часом навіть замулені джерельця між трьома мовами.

Також читаю два романи словацького письменника Міхала Гворецького, один роман якого «Троль» вже вийшов в Україні у моєму перекладі. Чому одразу два – бо мушу обрати один теж до перекладу.

Іван Андрусяк

Щойно прочитав новий роман Анатолія Дністрового «Картина без назви»у рукописі, він ще не виданий. Дуже бентежна історія про долю митця в постмодерному світі. Непростий текст – глибокий, справжній, добре мені «зрезонував», бо я й сам спізнав чимало з того, чим живуть Анатолієві герої. Неймовірно потужний образ художника Володі Ніциша на псевдо Ніцше! Одне слово, наполегливо рекомендую видавцям! А читачам рекомендую роман Дністрового «Пацики» – тим паче, що це вже фактично класика, і він саме щойно вийшов новим виданням у «Видавництві Жупанського».

А тим, кому імпонує легше, авантюрніше письмо, рекомендую детектив Василя Добрянського «Помилка капітана Жеграя», який щойно вийшов у «Клубі сімейного дозвілля» – я мав добру нагоду його редагувати і отримав задоволення від інтрижних образів, які хвацько «улягають» в історичний контекст доби Української революції початку ХХ століття.

Завжди актуальна для мене поезія. Зараз плавно, по кілька текстів за вечір, читаю нову збірку Тетяни Шептицької «П’яні персики» – з поезією завжди так варто чинити, бо там кожен вірш самодостатній, кожен – власний настрій.

А ось гарні тексти для дітей, навпаки, ковтаються одним подихом і хочеться ще – так у мене нещодавно було із новою повістю Сашка Дерманського «Маляка і Крококовть» (видавництво «Теза»). Я взагалі фанат і Сашка, і «Маляки» – так що з нетерпінням чекаю наступної частини!

Цікаві книжки часто мені рекомендує старша дочка Ліза – аспірантка-філософ. Зазвичай ми з нею обміняємося міркуваннями про якусь актуальну проблему – і вона приносить мені те, що про це пишуть сучасні філософи. Зараз це «Трамп і епоха постправди» Кена Вілбера (видавництво «Terra Incognita»). А коли закінчу з Вілбером, то візьмуся вкотре перечитувати стару-добру «Чуму» Альбера Камю – вона нині вкрай актуальна не лише в «епідемічному», а й у політичному сенсі.

Falkovych

Григорій Фалькович

Зараз читаю книгу Леоніда Мациха «Верхи на леві». Дуже складний, суперечливий час. Епоха римської присутності в Іудеї, епоха раннього християнства та лжемесій. Головний герой – геніальний мудрець, інтелектуальний та моральний лідер свого покоління,  рабі Аківа. Він, чомусь, визнав за Божого посланця, за Месію, одного з ватажків повстанців, успішного воєначальника Бар Кохбу. Автор дає свої варіанти відповіді на це запитання. В книзі яскраво та переконливо відбито тогочасний побут, суперечки та взаємодію різних теологічних доктрин та філософських концепцій, політичних симпатій тощо.

Володимир Рутківський

Карантин це той час, який належить тобі і лише тобі, тож його не варто даром витрачати. Для мене головне під час карантину це читання. Позавчора я закінчив гортати «Декамерона» в прекрасному перекладі Лукаша. Сьогодні я планую читати «Антонича від А до Я» прекрасного Данили Ільницького. Просто зараз я читаю іронічну польську письменницю Іоанну Хмелівськую, останній її твір. Мені дуже подобається її стиль, раджу почитати. 

Мар'яна Савка

На карантині все одно в першу чергу читаю рукописи майбутніх книжок і ті книжки, які нещодавно вийшли у нашому видавництві. Зокрема роман Доржа Бату «Моцарт 2.0» – веселий і пізнавальний. Дорж дав шанс Вольфгангу Амадею ожити в нашому часі, в сучасному Нью-Йорку і кинув його на руки добросердій українській нелегалці Стасі, яка працює офіціанткою в ресторані «Кварта» і має завдання від поліції шпигувати за наркодилерами. Роман дуже легко читається, сповнений пригодами, комунікаційними проколами між людьми з різних віків. А ще тут багато музики та інформації, яка свідчить про те, що автор добре знається на спадщині та біографії Моцарта.

Паралельно читаю книжку «Саме час знову запалити зірки» Віржіні Ґрімальді – психологічний роман про стосунки матері і двох доньок, про те, що проблеми не ходять поодинці, але ніколи не пізно почати все спочатку і написати свою нову історію життя. І взялася за рукопис нового роману Ілларіона Павлюка «Бачу, вам подобається пітьма» – і це шалено цікаво і …ааа!… страаашно!

Леся Воронина

Найбільшим відкриттям останнього часу для мене став роман Ентоні Марра «Сукупність життєвих явищ» в перекладі Марини Марченко. Книжка потрапила мені до рук цілком випадково, і якби не прочилала на звороті обкладинки, що «New York Times Book Review» назвав дебютну книжку 28-річного автора «Війною й миром» ХХІ століття, то навряд би почала її читати. Бо це історія  про війну в Чечні, а я вже давно уникаю книжок, в яких ідеться про реальну, а не фентезійну, кров, смерть і безнадію. Але, розгорнувши «Сукупність», вже не змогла відірватися від «подій і явищ», які проживала разом з героями впродовж п’яти днів, що в них вмістилися історії їхнього життя. І дізнавалася правду про ту частину світу, що зветься Чечнею. 

Марра – блискучий оповідач з абсолютним відчуттям стилю й ритму оповіді. Навчаючись у Стенфордському університеті, він захопився російською класикою і мріяв потрапити в Росію Толстого, Чехова і Достоєвського. Але коли нарешті за програмою студентського обміну опинився в Петербурському університеті, йому вдалося  кілька разів побувати в Чечні. І на власні очі побачившиши «рускій мір» в дії, він схотів розповісти про це світові.

воронина