У пошуках видавця, або Як письменниця-початківка рибу ловила

Написати книжку – непросто. Ще більший виклик – пройти весь шлях, поки вона опиниться в руках читача. Молода письменниця з Вінничини Ольга Семиляк нотувала свої відчуття впродовж роботи над дебютним романом «Людина без людей», який став новинкою «Видавничого центру «Академія» до Букфоруму.

2018 рік, кінець лютого

Декілька місяців прокидаюсь і засинаю з надокучливим бажанням знайти видавця. Бачте, написала щось схоже на роман і закортіло його надрукувати. Але не на принтері, а щоб по-справжньому. З накладом, презентаціями й іншими штукенціями (наївна мрійниця!).

Та маю одну проблемку: живуть в мені єноти сумління. Час від часу чую, як вони обережно надламують окраєць моєї впевненості і гризуть її, мов хрумкий крекер. Заглушити цей хрускіт вирішила перемогою в якомусь літературному конкурсі. Подалась на три, виграла в одному.

Фух! Тепер можна не слухати хитрих єнотів і вирушати в бій чи на риболовлю. Бо пошук видавця чимось на неї схожий. Закидаєш вудку чи пак кидаєш свій рукопис-синопсис-анотацію (не забудь додати кілька слів про себе) на потрібні імейли, а потім медитуєш або чекаєш з моря погоди (це вже залежить від твого психотипу), поки редактор видавництва прочитає той лист. Отже, закинула я кільканадцять вудок одночасно. Медитація триває.

Початок березня

Єноти гострять зуби об моє терпіння. Кілька разів опускала руки. Потім знову піднімала. Все одно що зарядку роблю. У здоровому тілі здоровий дух?

Кінець березня

Отримала лист-відмову від видавця. До цього були мовчанка чи лаконічні відповіді на кшталт «Ви непоганий автор, але нам не підходите». Отож, в отриманому листі редактор пише про недоліки і переваги того, що я назвала романом. Чую, як внутрішні єноти лоскочуть пухнастими хвостами мій перфекціонізм. Відкриваю рукопис і перечитую його, наче вперше. Відкриваю істину: роман справді прагне бути вдосконаленим. Враховую мудрі поради видавця. Звільняюся з роботи. І занурююсь з головою в редагування. Герої, які раніше були безликими і невмотивованими, набувають обличчя і характер. Зайві метафори й образи вириваю з корінням. Чую, як персонажі дякують мені. Отримую безмежну насолоду від роботи. Тим часом внутрішні єноти солодко дрімають.

Початок червня

До біса таку риболовлю! Змотую вудки. Велику рибу треба брати голими руками. Ледве виштовхала себе з бункера соціопата на «Книжковий Арсенал». Кажуть, там багато такої риби. Єноти пішли за мною. Чула, як вони скептично хіхікали за спиною, коли спілкувалася з кількома видавцями. Нехай! Побачимо, чиє зверху!

Середина червня

Сьогодні розмовляла зі своїм потенційним видавцем. Ці нестерпні єноти дарма з мене сміялися, бо натрапила на нього саме під час блукань Книжковим Арсеналом, куди так не хотіла йти. От і перша порада від письменниці-початківки: не слухай голоси своїх єнотів. Не двері йдуть до тебе, а ти до дверей.

Видавець за склянкою апельсинового соку сказав, що мій роман пахне, як цвіт аґрусу. Після зустрічі я ще довго внюхувалась, але так і не відчула цього запаху. Воно й не дивно, адже справжні професіонали мають добре розвинутий нюх. А я в цьому – поки початківець. Моя справа зараз – писати. Й уважно слухати поради професіоналів.

Натхненна розмовою з видавцем, зручно всідаюсь і вчергове редагую. Тепер вже не персонажі показують мені дорогу до розв’язки сюжету, а я веду їх до фінішу, одночасно очищуючи сад свого  роману від чагарників логічних і стилістичних помилок. Робота триває. І я кайфую від неї.

Середина липня

Договір з видавництвом підписала. Єноти здивовано хмикають. Бачте, досі не віриться їм, що мені вдалося зацікавити когось своїм твором. Та я майже не звертаю на них увагу.

Кінець липня

Концентруюся на опрацьованій редакторами видавництва верстці роману. Це останній шанс для мого внутрішнього перфекціоніста проявити себе. Зараз треба прочитати книжку від першого до останнього слова перед тим, як її відправлять у друк. Наче відпускаєш свого первістка в університет.

Середина серпня

Тиша. Видавці мовчать. А безсовісні єноти розхлюпують у мені невпевненість: «про тебе забули», «тебе обманули». Цить!

Кінець серпня

Побачити фінальну версію обкладинки книжки – це майже як побачити обличчя своєї новонародженої дитини. Хвилююче. Дивлюся на малюнок і маю дивне враження, наче його вже десь бачила. Немов він мені колись снився. Думаю, це хороший знак. Отже, все на своїх місцях.

Початок вересня

Подейкують, якщо права долоня свербить – то це до зустрічі, ліва – до грошей. А в мене сверблять дві одночасно, бо вже не можу дочекатись, коли візьму до рук надруковану книжку. Видавці повідомили, що вона одразу з друкарні вирушить на BookForum. Вау!!!

Середина вересня

Сьогодні відбулася дебютна презентація роману в Львові. Тут я вперше побачила книжку. І саме тоді, коли розповідала своїм першим слухачам про неї, мої внутрішні єноти тихо подалися в зимову сплячку, звільнивши місце для муркотливого відчуття втіхи і радості. Знаю, це тільки початок. Книга ще не зайняла свого місця. Але перший крок вже зроблено. Політ нормальний.

(Visited 313 times, 1 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)