«Тихі дні в Кліші» Генрі Міллера — книга на межі з порнографією чи контроверсійна сповідь митця?

Українською мовою вперше переклали твори скандального американського модерніста Генрі Міллера. Одразу дві його книги — найвідоміший роман «Тропік Рака» та напівавтобіографічну повість «Тихі дні в Кліші» — на початку цього року видали у Komubook. Дуже цікаво, як їх сприйме український читач, адже твори Міллера свого часу піддавалися цензурі й були заборонені до публікації в США через їхню надмірну відвертість. І тільки після того, як так звана сексуальна революція в країні почала набирати обертів, у судовому порядку вдалося довести, що книги цього письменника — не порнографія, а таки література. Це дало зелене світло публікації творів Міллера на батьківщині (а не тільки в Європі), і відтоді гучна слава автора не покидала — він назавжди залишився одним із найбільш скандальних письменників XX століття.

Не такими вже й тихими були ті дні

Переповідати всю біографію Генрі Міллера не стану, втім неважко здогадатися, що саме його численні зв’язки з жінками (кілька шлюбів і незрівнянно більше неофіційних стосунків) забезпечили письменникові основу сюжетів для творчості. Зокрема, «паризький період» життя став найбільш плідним у цьому сенсі для автора, і саме його вдається чітко відстежити у «Тихих днях в Кліші». Щоправда, «тихими» їх можна назвати лише умовно і, скоріш, іронічно. Письменник майстерно використав свій досвід як благодатний матеріал для шокуючої прози, що виводить читача за рамки загальноприйнятого, оголюючи перед останнім найнижчі людські пристрасті.

Прототипами головних героїв повісті — двох відчайдушних товаришів Джої та Карла — стали, відповідно, сам Генрі Міллер та його друг, австрійський письменник Альфред Перле. У 1930-их роках вони ділили на двох помешкання в Кліші, одному з передмість Парижа, що в той час, як ми знаємо, був справжнім центром культурного життя, немов магніт притягуючи різних митців з усього світу. Цей автобіографічний мотив письменник і помістив у книгу.

Художник має бути голодним?

Отже, в Парижі обох героїв «Тихих днів» супроводжує постійна бідність. Аромати випічки та доброї їжі з ресторанів на вулицях іноді просто зводять з розуму горе-письменників. Однак Міллер немовби зухвало декларує, що відсутність грошей аж ніяк не може стати на заваді інтимним пригодам чоловіків. Тож тоді, коли не зайняті писаниною, Джої та Карл віддаються розпусті — влаштовують оргії, розбещують неповнолітніх, розраховуються з повіями фальшивими чеками. На їхнє щастя, в Парижі продажних жінок не бракує. І — от дивина! — навіть у безкінечному потоці шльондр знаходиться місце якщо й не для кохання Джої до загадкової Мари, то бодай для натяку на нього. Але ж і тут сексуальний мотив виходить на передній план… Утім, така кількість постільних ескапад, та ще й так натуралістично описаних Міллером, врешті нівелює значення сексу в книзі — акцент зміщується на неймовірну кількість божевільних зустрічей із шаленими людьми, і зустрічі ці часто носять трохи психоделічний характер.

Цікаві епізоди

Сюжет «Тихих днів в Кліші» не можна назвати багатим на події, адже все-таки це повість, а не роман. Однак яскраві епізоди тут безумовно є. Наприклад, спонтанна мандрівка письменників до Люксембургу, після якої Джої робить для себе висновок, що краще померти в Парижі, ніж жити в цьому сірому й нудному ситому місці. А також історія із дівчинкою-підлітком, що потрапляє у квартиру до письменників та співмешкає з ними деякий час, поки одного дня на порозі в товаришів не з’являється її мама в компанії поліціянта.

Загалом, «Тихі дні в Кліші» описують чимало буремних пригод людей, яких би можна було назвати сексуально стурбованими, але насправді вони, скоріше, соціально загублені. І тут вже питання переноситься в площину сприйняття творчості Міллера — як зображення людського буття без цензури, з усією його потворністю і приземленістю, чи все-таки як епатажної спроби привернути увагу публіки ненормативною лексикою, сценами, що шокують, і опусканням на саме дно найнижчих людських пристрастей? У самого письменника з цього приводу було універсальне пояснення: свою творчість він вважав способом опосередкованого пізнання реальності не за допомогою обмежених поглядів на світ, якихось концепцій чи парадигм, а цілісно, без жодних умовних меж.

Пряма мова

«Тепер я знаю, що робить світ цивілізованим: це порок, хвороби, злодійство, брехливість, блуд. Курва, французи — чудовий народ, навіть якщо він складається з одних сифілітиків».

«Мені нічого не приходило в голову. Я почувався абсолютно неперевершено.
У будь-якому разі, навіщо це думання?».

Кому читати

Тим, кому подобається творчість, скажімо, Чарльза Буковскі. Прихильникам модернізму в літературі, інтелектуально-еротичної прози. Читачам, які цікавляться Парижем міжвоєнного періоду.

Кому не читати

Людям консервативних поглядів, які не сприймають використання в літературі ненормативної лексики та змальовування відвертих сцен.

Схожі книги

Генрі Міллер «Тропік Рака», Чарльз Буковскі «Поштамт», «Жінки», «Сендвіч із шинкою», Чак Паланік «Задуха», «Чарівна ти», Фредерік Беґбедер «Французький роман», ДіБіСі П’єр «Світло згасло в Країні Див».

Ірина Стахурська
Менеджерка з комунікацій, працюю в аграрній сфері. За першою освітою – банкір. Палко люблю читати і все, що пов’язане з книжками. Віддаю перевагу художці, бо ніщо не зрівняється з задоволенням від прочитання доброго роману. Авторка інстаграм-блогу @book_klondike
https://www.instagram.com/book_klondike/

8 thoughts on “«Тихі дні в Кліші» Генрі Міллера — книга на межі з порнографією чи контроверсійна сповідь митця?

    Залишити відповідь