- У Віктора Трегубова, шеф-редактора сайту «Петро і Мазепа»,
- понад 50 тисяч підписників у Фейсбук.
- Зазвичай він пише про політику, а ми попросили написати про книги. Ось що з цього вийшло.
- Йен Ґел «Міста для людей» (Основи, 2018, пер. Ольга Любарська)
- Зібрання творів Амброуза Бірса (Видавництво Жупанського, 2017, пер. Олег Король)
- «Грязь. Khaki» Сергій Сергійович
- Джаред Даймонд «Ружья, микробы и сталь» (АСТ, 2016)
- Ян Морис «Чому Захід панує – натепер» (Кліо, 2014)
- Максим Ільяхов, Лідія Саричева «Пиши, сокращай» (Альпина Паблишер, 2016)
- Безіл Ліддел Гарт «Стратегия непрямых действий» (АСТ, 2016)
- Вілл Гомперц «Що це взагалі таке?» (ArtHusss, 2017, пер. Лесь Белей, Ірина Зайцева, Анна Корягіна)
У Віктора Трегубова, шеф-редактора сайту «Петро і Мазепа»,
понад 50 тисяч підписників у Фейсбук.
Зазвичай він пише про політику, а ми попросили написати про книги. Ось що з цього вийшло.
З читанням в мене проблема: не вистачає часу. Здається, в японській мові є спеціальний термін на означення людини, що покупає багато книжок, а потім із жалем ходить довкола полиці. Це про мене.
Також про мене – ситуація, в якій читання кількох книжок водночас розпочато, але не завершено. Тож, певно, мені не так складно буде назвати відразу десяток книжок, які я зараз читаю – бо, власне, це дуже точне визначення.
Художню літературу я читаю мало. Я взагалі зануда в цьому плані, мені зазвичай цікавіша науково-популярна. Але є виключення.
Тож зараз я читаю:
Настольна книга урбаніста. Я, щоправда, не урбаніст, але тема мені цікава. Це дослідження питання, як зробити місто зручним та комфортним простором. Як на мене – дуже актуально для України загалом.
Зібрання творів Амброуза Бірса (Видавництво Жупанського, 2017, пер. Олег Король)
Мені цікава американська «темна» фантастика межі ХІХ та ХХ сторічь – Бірс, Чемберс, Лавкрафт. Настільки, що я сам намагався перекласти «Короля в жовтому» Чемберса на українську – на жаль, часу було мало, а там вона й раптово вийшла в українському перекладі, до того ж якісному (у порівнянні з російським). Бірс цікавий ще й можливістю порівняти військову прозу часів Громадянської війни в США із нашою сучасною.
«Грязь. Khaki» Сергій Сергійович
Якщо вже казати про нашу військову прозу. Але в мене до неї, каюся, ще руки не дійшли. Сергійович, як і я, був співавтором книги «14 друзів хунти», тож я приблизно уявляю собі його стиль – військово-безбашенний гіперреалізм із елементами суржику та блатної фені. Але це дуже життєво, якщо казати про нашу війну.
Ну, це популярна штукенція – розкладення концепції географічного детермінізму в історії. Читаю в оригіналі, тому повільненько. До самої концепції ставлюся скептично (я взагалі не вірю в домінування якогось одного конкретного фактору в історичному розвитку), але, втім, цікаво.
Ян Морис «Чому Захід панує – натепер» (Кліо, 2014)
Те ж саме, вигляд збоку – намагання пояснити західне культурне домінування. На жаль, переклад слабенький. За переклад Caucasian (facial features) як «кавказькі» (риси обличчя) хотілося стукнути.
Так до кінця і не дочитав. Гайд з сучасної стилістики публіцистичних текстів. Як на мене, значно поступається «Слову живому і мертвому» Нори Галь, з якого частково списаний, але більш сучасний та прикладний.
Історичний аналіз застосування принципу непрямих дій у військовій справі. Цікавий, хоча, як на мене, автор грішить тим самим, що й деякі автори попередніх творів: абсолютизацією ефективності єдиного фактору.
Вілл Гомперц «Що це взагалі таке?» (ArtHusss, 2017, пер. Лесь Белей, Ірина Зайцева, Анна Корягіна)
Коротка історія сучасного мистецтва людською мовою, але з дуже професійних позицій. Я не фанат сучасного мистецтва як такого, але хай краще я буду освіченим нефанатом.
362 thoughts on “Що читають блогери: Віктор Трегубов”