10 речей, які вам треба знати про «Терор» Дена Сіммонса, перш ніж почати його читати

«Терор», який зовсім нещодавно вийшов українською у «Видавництві Жупанського», давно встиг стати бестселером. Якщо ви не читали його російською, то, ймовірно, дивилися серіал. Якщо не дивилися серіал, то принаймні, щось про «Терор» точно чули. Роман вийшов ще у 2007 році, увійшов в усі можливі топи та розлетівся багатомільйонними накладами по всьому світу. Поява перекладу українською – чудовий привід нарешті прочитати «Терор», якщо ви раніше цього не зробили. Чи, може, не варто? Блог Yakaboo розповідає, що треба знати про цю книжку перед тим, як її купувати й відкривати.

1. В романі 670 сторінок (а у російськомовній версії – 768)

У мене пішло 6 днів активного читання, щоб подолати цю цеглинку. А якби не фріланс, процес міг розтягнутись на тижні й тижні.

Протягом цих 670 сторінок ти мучишся на крижаному кораблі разом з героями, проживаєш кілька їхніх життів, страждаєш від морозу та голоду та борешся зі стихією. А коли все завершується – відчуваєш, ніби зробив якусь дуже велику справу – наприклад, написав дисертацію. «Терор» дуже великий епічний твір, тож якщо ви звикли до оповідань, або до невеликих легких новел, краще навіть не беріться. Натомість для читачів, яким необхідне повне занурення у інший світ – так, щоб з головою і надовго – ця книжка те, що треба.

2. Вам згадається «Анжеліка», Дюма та Стівенсон

Флешбеки до книжок юності неминучі, якщо вам 30+ років. Якщо ви, як і я, зростали на багатотомнику «Анжеліки», зачитувались Дюмою, Жулем Верном та подібними пригодами, де згадуються кораблі, англійці (або французи), мушкети і гармати – «Терор» занурить вас в цю давно забуту атмосферу і викличе ностальгію. І ці асоціації десь на підсвідомому рівні примушують читати Сіммонса далі та викликають симпатію до цього роману. А, може, навіть перечитати щось з улюблених книжок юності.

3. Книга сповнена корабельними термінами

Вам доведеться дізнатись, що таке такелаж, диферент, рангоут, бімс, пайоли, мідель, степс та бушприт. А ще почнете розрізняти десяток різних видів криги. Сіммонс так докладно промальовує перед нашою уявою усі нутрощі корабля та особливості морської справи, що прочитавши цю книжку уважно, можна сміливо йти стажуватись на капітана.

Роман переповнений такими деталями. Це може сподобатись (бо додає реалістичності), або не сподобатись (бо місцями стає нудно). Але, зрештою, якщо вам не хочеться завантажувати мозок інформацією, яка вам навряд чи в житті знадобиться, можна пропускати такі терміни крізь очі і не сильно в них занурюватись.

4. Український перекладач знається на кораблях

Українською «Терор» перекладав Антон Санченко. За правдивість перекладу деталей можна не хвилюватись, адже Санченко за освітою моряк, тому точно розумів, над чим працює. Він вчив теорію побудови судна три роки в училищі, тому не просто мучився зі словником, а бачив перед собою кораблі «Терор» та «Еребус», як на долоні.

Я знайшла в книзі з десяток одруківок (це питання до коректора), але в цілому переклад дуже хороший – крізь нього не доводиться продиратись з палкою (як це інколи, на жаль, трапляється з українськими перекладами). Текст читається легко і загальний ритм книжки вдалось зберегти. За що Антону Санченкові честь і хвала.

5. Кораблі, про які пише Сіммонс, справді існували

Сіммонс взяв за основу свого сюжету реальну арктичну експедицію Франкліна, що відбулась в 1845-1848 роках. Кораблі з такими ж назвами, що в романі – «Терор» та «Еребус» – намагались відкрити Північно-Західний прохід з Атлантичного океану до Тихого, але безслідно зникли. До сих пір ніхто не знає, що з ними трапилось. До речі, рештки «Еребуса» були знайдені тільки у 2014 році.

Більшість персонажів книжки носять ті самі імена, що члени команди реальних кораблів. Але Сіммонс вигадав свою версію подій, які відбувались протягом цих років на обох кораблях, додавши трохи містики.

6. Легко не буде – прямо як в «Грі престолів»

Книжка справді дуже важка. Готуйтесь до того, що натрапите на детальні описи страшних хвороб, людських мук, голоду, канібалізму, вбивств і безнадії. Героям відриватиме ноги і голови, все буде погано протягом 670 сторінок, і ніякого позитиву тут не знайдеш. Це треба розуміти перед тим, як починати читати «Терор», адже далеко не кожен читач готовий терпіти такі знущання, книжка не для слабкодухих.

На початку книжки на двох кораблях було півтори сотні моряків. Скільки з них залишаться живими, спойлерити не буду, але очевидно одне – ця цифра зовсім невелика. Сіммонс розкриває нам характери багатьох героїв та дає змогу з ними зжитись, щоб потім раптово вбити – прямо як в «Грі престолів». Декілька моїх знайомих кинули книжку на середині, бо не змогли далі терпіти стільки горя і депресії. Тож добряче зважте – чи треба вам воно, ще до того, як відкривати цей роман.

7. Тут є містика, але це не містична книжка

А ще тут є жахи, але це не жахастик – принаймні, не в класичному розумінні цього слова. Тож якщо ви очікуєте від «Терора» чогось кінгівського, можете розчаруватись.

В романі є трохи фантастики та магії – чудовисько, що усіх нищить та не боїться куль, і ескімоська жінка, яка творить надприродні речі. Але це чи не 10% роману, така собі вишенька на тортику. Більша частина «Терору» – цілком реалістична, і це дозволяє відчути всі жахи існування посеред криги кожною часточкою свого тіла і розуму.

8. Ви не зможете відірватися

Я пропустила кілька дедлайнів і кілька разів просто закидала роботу, щоб продовжити читати далі. Незважаючи на депресивність, книжка сильно затягує і примушує читати «ще хоч один розділ». А коли розділ закінчується несподівано, доводиться читати ще один. Словом, роман написаний так, щоб ви не спали кілька ночей поспіль.

9. Можливо, ви кинете книжку ше на початку

Приблизно перші 70-100 сторінок ви будете плутатись в героях, губитись в корабельних термінах і взагалі не розуміти, що відбувається. А потім в якийсь момент все стає на свої місця, і ти вже живеш в книзі та бачиш героїв так ясно, наче це твої давні друзі.

Головне – прорватись крізь початок і не закинути.

10. Ця книжка може призвести до депресії чи навпаки – до терапевтичного ефекту

З одного боку, загальний страшний настрій книжки не спонукає до веселощів. Тому можна застрягнути в цьому стані надовго – особливо, якщо ви вразлива людина з тонкою душевною організацією.

З іншого – виринаєш у реальне життя після цього вічного холоду, голоду, смертей та безжальних чудовиськ, і світ довкола здається прекрасним і райдужним. Хоча б тому, що можна зробити 10 кроків до холодильника і наїстись – ця розкіш героям книги недоступна протягом усього роману. А ще хочеться вкритись теплою ковдрою прямо посеред літа, просто тому, що можеш собі дозволити.