Таіс Золотковська мешкає на грецькому острові Закінтос і пише книжки. Письменниця, засновниця резиденції «Дім Автора» та спільноти «Клубу Анонімних Авторів», авторка чотирьох дитячих книжок, роману «Лінія зусилля» та нон-фікшн із творчого письма «Пиши. Легкий шлях від ідеї до книжки», Таіс переконана в тому, що писати треба від серця, й знає, що, окрім натхнення й Музи, надважливою є передусім самодисципліна й бажання працювати, не покладаючи рук. Блог Yakaboo розпитав у Таіс про її письменницькі звички та ритуали, про дитячі новинки та творчі плани.
Таіс, щоранку ти прокидаєшся і бачиш море, оливкові дерева і багато сонця. Життя на острові це і є той ідеальний уславлений «будиночок письменника біля моря». Як тобі пишеться у таких умовах? І чи самодисципліна все ще є вирішальною і в цьому випадку?
Я прокидаюся, і перше, що бачу — пагорб, над яким рухаються хмари або залите сонцем блакитне небо. Живучи близько до природи, всередині, ми більш залежні від погоди, і часто мій стан визначає, сонячно сьогодні на острові чи ж навпаки, небо затягнуте сірою завісою хмар. До моря нам чотири кілометри, але я бачу його і зараз, на обрії, коли виглядаю з вікна свого кабінету. Мої тексти стали плавнішими, спокійнішими. Працювати, живучи в будинку на острові — залишатися сам на сам із постійним нагадуванням: пиши, тобі треба записати цю історію. Ось і зараз, попрацювавши над черговим розділом роману, я можу перемикнутися та поміркувати про сам процес.
Для мене важливою є рутина, коли щодня я прокидаюся, снідаю та сідаю за роботу. Я швидко втомлююсь, тому працюю одну, дві, якщо пощастить, три години. Працюю — пишу або переписую те, над чим працюю. Після таких сесій я переходжу до редагування написаного, роботи зі словниками або читання. Увійти до такого графіку займає кілька днів, а інколи й тижнів. Але коли я вже призвичаїлася, працюю довгими «марафонами» по кілька місяців. Думаю, під час карантину особливо важливо увійти у такий стан — постійного, рутинного виконання завдань, це підтримує творчий процес.
У мене на полиці стоїть чудова книжка під назвою «Щоденні ритуали. Як працюють митці», з якої читач дізнається, що Джейн Остін прокидалася рано-вранці й спершу грала на піаніно, тоді готувала сніданок, і аж потім сідала писати у мовчазній присутності сестри та матері, Агата Крісті не мала свого власного кабінету й писала будь-де, аби був «міцний стіл і друкарська машинка». Чи є у тебе свої письменницькі ритуали?
Мої ритуали змінюються, інколи я пишу ввечері перед каміном, інколи я пишу вранці, виїжджаючи до кав’ярні. Але незмінним є одне — коли я знаходжу ритуал, який допомагає мені зараз, я дотримуюсь його. Наприклад, весь роман «Несезон» я пишу під один і той самий музикальний альбом, який потрапив до мене випадково: подруга, що завітала на острів на кілька днів, поставила мені кілька пісень з нього. Це було у листопаді. Тепер березень, і я й досі пишу тільки під ту музику. До кожної книжки є свій саундтрек. До речі, часто це дійсно саундтреки до фільмів або мультфільмів. Більшість дитячих книжок написано під музику Александра Десплата до фільму Веса Андерсона про Лиса.
Працювати, живучи в будинку на острові — залишатися сам на сам із постійним нагадуванням: пиши, тобі треба записати цю історію.
Нещодавно вийшла твоя дитяча книжка «Мені (не) потрібен собака». Цікаво, чи ти описала свій досвід знайомства із дикою Розою, собакою, з якою ти потоваришувала на острові? Розкажеш про вашу історію знайомства?
Так, історія Рози мала бути записаною! І я дуже щаслива, що вийшла книжка про неї. Біля нашого будинку на острові жила собака, яку звуть Роза. Коли ми тільки заїхали у будинок, Роза боялася навіть підходити до мене. Вона спала у ямці, яку викопала в гаражі.
Коли ми йшли на прогулянку, вона пленталася за сотню кроків позаду. Поволі, завдяки любові та смачній їжі, вона перетворилася на домашню собаку, яку сьогодні вранці я знайшла сплячою на дивані серед подушок. Тепер вона сама мені каже, коли хоче гуляти, і я підкорююсь.
Думаю, що немає собак або котів, яким подобається жити на вулиці. Всі хочуть мати ліжечко, миску та людину, яка втішить, коли надворі розгулялися грім та блискавки.
Також новинкою є інша дитяча книжка «Несерйозно». Про що важливо було тобі сказати у ній?
Ця книжка з’явилася із тривалого діалогу з моїм чоловіком, для якого все має бути «серйозно». Чи може прорости історія з намальованого на серветці сніговика? Чи може сувора дівчинка знов навчитися посміхатися? Для мене творчість — це і серйозно, і максимально несерйозно. Про це я і хотіла сказати в книжці: твори несерйозно, отримуй задоволення, будь максимально включеною в процес. Життя надто коротке, щоб писати єдину ідеальну книжку, малювати ідеальну картину і надто перейматися результатом. Як казала Вірджинія Вулф, наше (митців) покликання — розважати людей. Розважати — несерйозна справа, яка, одначе, потребує майстерності. Звісно, щоразу, коли ми беремося за ручку або пензель, ми прагнемо вирости над собою, стати кращими у своєму ремеслі. І поєднання несерйозного ставлення до себе і бажання вирости, вдосконалитися і веде, на мою думку, до мети.
На своїй сторінці фейсбук ти ділилася радісною новиною про переклад книжки «Пиши» німецькою. Розкажи про цей досвід: чи довгим був шлях від перемовин і до власне перекладеної книжки?
Від знайомства з видавцями до публікації книжки німецькою — 17 місяців. Ми познайомилися на Франкфуртському ярмарку і за кілька місяців підписали угоду. Більшість часу зайняв переклад. А зараз я чекаю на примірники поштою.
І хоч зараз кордони закрито, утім, цікаво дізнатися більше про Письменницьку Резиденцію на острові Закінтос. Як багато резидентів уже прийняли? Чи багато з них були саме автори з України? Зазвичай, однією з умов перебування у резиденціях є написання тексту про, власне, місцевість, переосмислення автором локальних традицій, культури, історії тощо. Чи є у вас подібне правило?
На сьогодні ми прийняли 24 резидентів, більшість з них письменники, ілюстратори та перекладачі з України. Одним з перших нас відвідав Сергій Жадан з родиною, також ілюстраторка Оксана Драчковська, письменник та перекладач Остап Українець, дитячі письменниці Ольга Купріян і Таня Поставна й багато інших дуже цікавих митців. Також нас відвідали автори з Англії та Швейцарії. Після закінчення карантину в наших планах активний розвиток міжнародних відносин з авторами з різних країн. В першу чергу, нам хотілося поділитися радістю перебування та творчості на острові саме з українськими авторами.
Одна з умов перебування — згадка про резиденцію у роботі, яка була виконана під час перебування у резиденції, а також відповіді на питання, які ми підготували.
Для мене творчість — це і серйозно, і максимально несерйозно. Про це я і хотіла сказати в книжці: твори несерйозно, отримуй задоволення, будь максимально включеною в процес.
Клуб Анонімних Авторів існує уже кілька років, і зараз є ціла мережа Клубів у багатьох містечках України. Участь у Клубах є безкоштовною, і у багатьох може виникнути запитання: навіщо ти це робиш?
Мета Клубу Анонімних Авторів — подарувати радість творчості та створити осередок у кожному місті, куди люди можуть приходити та писати разом з іншими. Основне правило — без критики, якщо не просять. Автори можуть підтримувати один одного, і навіть зараз, коли через карантин ми тимчасово скасували зустрічі, я бачу, як автори спілкуються у загальних чатах та сумують один за одним. Клуб об’єднує людей, які хочуть виражати свої думки через письмо. Не всі стануть письменниками, але всі долучаються до практики письма і знаходять однодумців.
Над чим працюєш зараз?
Зараз я працюю над романом. В ньому я розглядаю тему «несезону»: що таке несезон для кохання — коли ми вже маємо партнера, але зустрічаємо когось, до кого тягнеться душа. Несезон у коханні старшого покоління; чи можемо ми бути «задорослі» для цього почуття? Несезон на туристичному острові, який вигляд мають зачинені крамниці та порожні пляжі. Що можна почути у тиші несезону?
Що б ти зробила, якби не боялась?
Дописала б всі книжки, які розпочала. Їх є кілька, і до них поки що немає відваги підійти, щоб закінчити. Ще я б поїхала до Африки та Індії. Можливо, ще зроблю це, подивимось.
Що б ти сказала авторці, котра тільки лиш починає свій шлях і бажає стати письменницею?
Багато та повільно читати, писати щодня, хоча б годину. Не бажати стати письменницею, а бажати розповідати цікаві історії, які тішитимуть читачів, досягти у цьому найвищої майстерності.
Твій рецепт хорошого тексту.
Писати від серця. Користуватися словником. Переписувати. Не поспішати. Ретельно редагувати. Обрати двох-трьох читачів, які дають відвертий зворотний зв’язок. Дослухатися до себе.
Автори можуть підтримувати один одного, і навіть зараз, коли через карантин ми тимчасово скасували зустрічі, я бачу, як автори спілкуються у загальних чатах та сумують один за одним.
ТОП-5 книжок від Таіс Золотковської
- «Пташка за пташкою», Енн Ламотт
- «Велика магія», Елізабет Гілберт
- «Нестерпна легкість буття» Мілан Кундера
- «Родина Мускат» Ісаак Башевіс Зінгер
- «Коні, коні…» Кормак Маккарті
Якщо одним реченням: Таіс Золотковська — це...
….людина-оркестр, яка завжди запізнюється, наче Білий Кролик з «Аліси в Країні Чудес».
760 thoughts on “Таіс Золотковська: про письменницьку резиденцію, видання своєї книги німецькою та рецепт хорошого тексту”