Cучасна шведська проза: «Зима в Стокгольмі», «Пьольса» і булочки

4 жовтня – дата, коли у Швеції відзначають Kanelbullens dag (День шведської булочки з корицею), дуже своєрідне і колоритне національне свято. Тож поки ви маєте з цього приводу нагоду насолоджуватися (і то без жодних докорів сумління) запашною випічкою, ми вирішили розповісти вам трохи й про шведські книги. Так-так, не Бакманом єдиним! 😊 Адже цього року в українському перекладі світ побачили, зокрема, дві дуже цікаві книжки шведських авторів – «Пьольса» Торґні Ліндґрен вийшла до Книжкового Арсеналу, а «Зима в Стокгольмі» Аґнети Плеєль – напередодні Форуму видавців. Тож розповідаємо, про що ці книги та кому ми радимо їх прочитати.

Автори

Обоє письменників – представники одного покоління, практично ровесники за віком і доволі значимі фігури в сучасній шведській літературі, нагороджені за свою творчість численними національними та міжнародними преміями.

Аґнета Плеєль до того, як стати прозовою письменницею, була літературною критикинею і навіть очолювала шведський ПЕН-клуб, а з 1992 по 1996 рр. працювала професоркою драматургії в Інституті драми. Літературна творчість Аґнети починалась із поезії та п’єс.

Торґні Ліндґрен перед початком свого творчого шляху довший час вчителював, а також був політичним активістом соціал-демократичних поглядів. Дебютував у літературі так само як поет, але славу йому принесли саме прозові твори.

Видання

Повість «Зима в Стокгольмі» була вперше опублікована у 1997 році, роман «Пьольса» – у 2002. Як бачимо, обидва твори доволі пізно «добралися» до українського читача. Однак, якщо «Зима в Стокгольмі» – взагалі перший твір Плеєль, який переклали та видали українською, то книги Ліндґрена уже виходили в нас раніше, у 2002 році («Джмелиний мед», «Слід змія на скелі», переклала Ольга Сенюк).

До слова, за український переклад роману Торґні Ліндґрена «Пьольса» перекладачці Наталі Іваничук цьогоріч присудили Премію ім. Романа Гамади.

За обсягом обидві книжки є невеликими: «Зима в Стокгольмі» має 160 сторінок, а «Пьольса» – 192, що ідеально підходить для читання, скажімо, на вихідні.

Сюжет

Як у «Пьольсі», так і в «Зимі в Стокгольмі» сюжет відслідкувати вдається доволі непросто (спочатку). І не тому, що там його немає. А тому, що подається він в дуже оригінальний спосіб. Обоє авторів не дотримуються ні чіткої хронології, ні лінійного викладу тексту, хоча в обох випадках мова йде про щось на зразок щоденникових нотаток оповідача/оповідачки. Але якщо у «Пьольсі» ми читаємо із відчуттям життя тут-і-тепер, то «Зима в Стокгольмі» – це, здебільшого, переосмислення минулого, дитячих травм, болісних досвідів і стосунків.

«Зиму в Стокгольмі» можна вважати 100%-во урбаністичною прозою, до того ж, місто відіграє у творі не останню роль, що помітно навіть із назви. Ну, а «Пьольса» цілком присвячена життю у шведській глибинці і людям з села.

Головна героїня переживає складне і виснажливе розлучення з чоловіком. Про це ми дізнаємося, поступово складаючи пазл із її доволі розрізнених думок, клаптиків спогадів, уламків снів. Записи оповідачки фрагментарні, кожна частина-нотатка розпочинається із виділених слів чи короткої фрази, з якої потім розвивається думка. Та під кінець повість перетворюється на відверту драматичну сповідь (мабуть, дається взнаки драматургічний бекґраунд Аґнети Плеєль).

Розібратися у власному житті для героїні стає так само складно і тягуче, як пережити зиму в Стокгольмі: її супроводжує мінімум сонячного світла, холод, сірість і безнадія. Але рятівним колом у цій ситуації для неї може стати новий чоловік – балканець Емм, який через 11 років знову несподівано з’являється в її житті, коли на його батьківщині розпочинається війна…

Колись вони познайомились на літературознавчій конференції. Але чи зможе виснажена переживаннями жінка дозволити Емму стати поштовхом до змін у своєму житті – це ще потрібно буде з’ясувати. Можливо, на заваді стане не тільки невдача в попередніх стосунках, а й образа на батька, який пішов із сім’ї до іншої жінки, чи на незреалізовану матір, яка так і не змогла впоратися з ураженою гідністю.

Пряма мова: 

ПАРИ ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ
формують буття. У тепла є холод. У світла – темрява. Людина має іншу людину. Якщо нема протилежності, спиняється рух життя. Як і час. Але протилежності не завжди присутні там, де нам здається. У темряві живе своєрідне світло. В одні статі живе й інша стать. Тільки смерть існує в однозначності.

Оповідач цієї історії – дідусь, якому вже перевалило за 100. Та схоже, його життя змінило русло навспак: несподівано сили і здоров’я почали повертатись до нього, а з ними – і творча енергія. Вся річ у тім, що заборона дідусеві писати свої репортерські нотатки втратила силу, а це означає, що йому потрібно надолужити втрачене і викласти на папері усе, що тримав у своїй пам’яті довгі роки.

Він розповідає історію молодого шкільного вчителя та мандрівного торговця текстилем, яких доля зводить разом у шведській глибинці в повоєнний час, коли там саме вирує епідемія туберкульозу. Обоє чоловіків мають за плечами власне минуле, сповнене таємниць і загадок. Але волею випадку вони поселяються в будинку однієї жінки, і там несподівано відкривають для себе пьольсу – традиційну шведську страву із м’яса й ліверу. Виявляється, кожна господиня готує її по-своєму (ну, зовсім, як український борщ!). Куштуючи пьольсу по різних закутках в надії віднайти ідеальний її варіант, чоловіки наражають себе на небезпеку заразитися туберкульозом, але спокуса – надто велика: нічого смачнішого за пьольсу в своєму житті герої не смакували, і вона стає їхньою кулінарною одержимістю.

«Пьольса» написана доволі іронічно, читається легко, надмірних описів тут немає – в цьому полягає авторська манера старечого оповідача-словописця. Але це не просто розповідь про страву. В романі можна відстежити і труднощі життя простих людей в повоєнній Швеції, і проблему соціальної опіки над людьми похилого віку.

Пряма мова:

Найважче в писанні, сказав він згодом, бути одночасно, буквально одночасно, у кожному слові, у кожному розділовому знаку, абсолютно правдивим і досконало брехливим. Правдоподібна брехня має бути щирою і цілеспрямованою тією цілеспрямованістю, з якою прямують до Північного полюса полярники.

Кому читати

«Зима в Стокгольмі» – емоційно напружена книга для роздумів і рефлексій, яка підкорить читача своїм глибоким психологізмом. Рекомендуємо читати поціновувачам інтелектуальної прози.

А «Пьольса» сподобається читачу завдяки своїй невимушеності, колориту і цікавим персонажам. Рекомендуємо читати прихильникам іронічних текстів.

Обидві книги чудово підійдуть для тих, хто хоче більше дізнатися про сучасну шведську прозу.

(Visited 350 times, 1 visits today)