Модна, сучасна, українська: література до #YakabooBingoSpring2019 на різний колір і смак

Мода на українське не повинна минати! Тим більше, мода на сучасну українську літературу, яка точно варта читацької уваги й любові. Поряд з уже відомими і визнаними письменниками у нас регулярно з’являється чимало яскравих літературних дебютів, що не може не викликати радості у книгоманів. А щороку перед найбільшими книжковими подіями – Книжковим Арсеналом у Києві та Форумом Видавців у Львові – сучукрліт вже традиційно тішить нас приголомшливими новинками в різних жанрах і на будь-який читацький смак. В Instagram другий рік поспіль набирає обертів читацький марафон під хештегом  #укрліт_не_нудно, ну, і в весняному турі нашого улюбленого бінґо від Yakaboo теж є відповідний пункт. Все для того, аби ви якомога скоріше змогли закохатися в сучасну українську літературу!

Молодому учителеві Паші потрібно забрати з інтернату свого племінника Сашу. От тільки інтернат цей знаходиться у захопленій частині міста, і дорога (а точніше – бездоріжжя) до нього дуже небезпечна й пролягає під обстрілами. Хоч Сергій Жадан у своєму романі жодного разу так і не називає, що саме це за місто, але читач з перших сторінок здогадається: йдеться про нині окуповану частину Донбасу й так звану «сіру зону», з якої відступили українські військові. Таким чином, «Інтернат» – це не просто сучукрліт, а один із перших і дуже актуальних українських романів про АТО. Дія в ньому розгортається протягом трьох січневих днів 2015 року. А образ головного героя Паші є, скоріш, збірним – він уособлює всіх тих, хто волів би відгородитися від війни, проігнорувати її, не вникати у всі страшні подробиці цього жахіття, але головне – не обирати, кого вважати за своїх, а кого – за чужих.

Оксана Забужко – жіноче обличчя української літератури номер один: її твори перекладено у понад 20-ти країнах світу, а сама авторка є володаркою численних премій. Серед них – Шевченківська премія–2019 у номінації «Публіцистика, журналістика» і престижна літературна відзнака Центральної Європи «Ангелус». До збірки «Після третього дзвінка вхід до зали забороняється» увійшла коротка проза письменниці, написана за минулі три десятиліття. Вибрані оповідання розміщенні в хронологічному порядку, від зовсім ранніх літературних спроб до нової повісті пані Оксани «Після третього дзвінка вхід до зали забороняється», яка, власне, й дала назву книжці.

Так вже повелося, що останнім часом сучукрліт все частіше тішить нас якісною короткою прозою. І у цьому напрямку просто не можна оминути увагою того, хто вже давно є чи не найкращим українським есеїстом – літературознавця і перекладача Олександра Бойченка. Його збірка «Країна за Збручем», що побачила світ наприкінці минулого року, стала своєрідним підсумком 2-річної роботи письменника над авторськими колонками для львівського сайту zbruc.eu, а також для столичного журналу «Країна» (звідси й назва книжки). Тексти Бойченка присвячені гострим суспільно-політичним темам, письменницьким роздумам, ролі інтелектуалів у суспільстві, мовному питанню, особистим рефлексіям, перекладацькому досвіду та іншим цікавим контекстам. Багата «Країна за Збручем» і спогадами й життєвими історіями самого Бойченка, що допоможе читачам повніше сформувати в своїй уяві образ автора.

Книжка Андрія Бондаря «Церебро» минулоріч стала переможцем української Книги року ВВС – Есеїстика–2018. Сюжети оповідань цього автора завжди непередбачувані і часто тримають читача на межі між раціональним та сюрреалістичним. Теми, на які пише Андрій у своїй збірці, на перший погляд, абсолютно побутові. Втім, прочитавши «Церебро», ви зможете по-іншому глянути на звичні речі і навчитесь знаходити якісь нові символічні (а, може, навіть і містичні) значення в буденних ситуаціях. Герої цієї збірки з підозрілою регулярністю втрапляють у різноманітні курйози, і це гарантує цікаву розв’язку кожному з 16 оповідань у книжці.

Свіжа збірка короткої прози від яскравої представниці сучукрліту Каті Бабкіної вже готова завойовувати серця читачів. На сторінках цієї книги авторка намагається осмислити, що робить українців українцями, які фактори, теперішні і минулі травми формують наше суспільство таким, яким воно є зараз, у чому його ідентичність. Крізь призму особистих і сімейних історій 5-ти молодих людей письменниця поступово намацує больові точки й розкриває цілі пласти свідомості індивідуального в нерозривному зв’язку з колективним. Тексти Бабкіної, як завжди емоційно наповнені, і точно припадуть до душі прихильникам психологічної прози.

«Малхут» – дебютний роман молодого українського письменника і перекладача Остапа Українця. Книжка здатна цілковито занурити в атмосферу старого міста Станіславова (сьогоднішній Івано-Франківськ) і відкрити читачам чимало історичних цікавинок. Духом авантюрних пригод просякнута кожна сторінка «Малхута», а сюжет виявився щедрим на захопливі повороти долі головного героя – славетного бурґомістра Іґнація Камінського. Перед ним стоїть непроста задача, яка зрештою стає справою всього життя: розгадати таємницю містичного Ордена Дракона. Трохи елементів детективу, трохи гумору, красива колоритна мова – такий сучукрліт точно має чим потішити читачів!

Подейкують, що справжньої жіночої дружби не існує. Якщо ви теж належите до числа скептиків, то обов’язково прочитайте дебютний роман Галини Вдовиченко «Пів’яблука». Історія про чотирьох львівських пань – таких різних між собою, але таких близьких подруг – зарядить життєвим оптимізмом. Назва книжки натякає на дивний сувенір, який героїні знаходять на блошиному ринку. Можливо, його автором є сам маестро Пінзель, видатний скульптор XVIII ст. І, можливо, ця особлива річ у дивовижний спосіб допоможе подругам втілити свої мрії в життя. У продовженні роману – «Інші пів’яблука» – загадкова постать митця продовжує супроводжувати львів’янок у їхніх пригодах. Свіженьке перевидання вмістило під однією обкладинкою обидва романи Галини Вдовиченко у новій авторській редакції.

На новий роман від Патріарха сучукрліту ми чекали довгих 10 років. І треба зізнатись, що  «Коханці юстиції» були варті такого очікування! Сам Андрухович означив жанр своєї книги як «параісторичний роман у восьми з половиною серіях». І справді, це така собі книжка-мозаїка з 8 історій, об’єднаних спільною тематикою – зухвалий злочин та харизматичний злочинець. Останню, 9-ту історію, автор залишає без розв’язки, тож вона і зараховується, лише як «половина серії». Серед непересічних мерзотників, що стали героями Андруховича, – вбивця Степана Бандери Богдан Сташинський, львівський шахрай Альберт Вироземський, розбишака й авантюрист Самійло Немирич та інші відбірні пройдисвіти з різних епох. Їхнім складним стосункам з юстицією, себто правосуддям, і присвячена книга Юрія Андруховича.

Цьогорічна новинка від автора цілого ряду бестселерів Макса Кідрука вмістила в собі різні історії з різними фіналами.  Під обкладинкою «Заради майбутнього» загалом 10 оповідань, і над деякими з них Кідрук починав роботу ще в 2011 році. Тематика книжки – від горору і містики до гостросоціальних проблем, тож будьте готові до динамічної зміни настроїв під час читання. Тим більше, є у збірці і гумористичні тексти. Непоганий варіант для фанатів Макса Кідрука відволіктися напередодні виходу його чергового роману, над яким, ми впевнені, цей мегапродуктивний сучасний український письменник вже працює в поті чола.

Ще один гучний дебют минулого року в сучасній українській літературі. Автор «Капітана Смутку» – фронтмен українського музичного гурту «Фіолет» Сергій Мартинюк. Про його перший роман схвально відгукнулись такі авторитети сучукрліту, як Юрій Винничук та Юрій Андрухович (останній навіть є автором передмови до книжки). У двох головних героях-подорожніх частинку себе впізнає чи не кожен із покоління «дітей 90-х». Вістрям сюжету стає дорога – як мета й одночасно як шлях її досягнення. В дорозі персонажі розкриваються і самі краще пізнають себе, переосмислюють власне життя. А паралельно (що ж тут приховувати – багато читачів люблять книги саме за це) – «видають» цілу купу добірних крилатих фраз. Динамічна історія про молодість, музику і незабутню подорож автостопом.

Про засновницю так званого «Жіночого султанату» в Османській імперії – українку Роксолану – знають, мабуть, усі. А от про останню його представницю Хатідже Турхан відомо, на жаль, не так багато. Доля цієї українки родом з Поділля, Надії, так само спочатку закинула дівчину в гарем султана, а потім зробила її дружиною правителя імперії Ібрагіма Божевільного. Як матір спадкоємця престолу, Хатідже Турхан після смерті свого чоловіка фактично управляла державою в ролі регентки. Період її правління (йдеться про XVII століття) увійшов у історію завдяки співпраці турків із Богданом Хмельницьким: український гетьман через сприяння співвітчизниці отримав османський протекторат у боротьбі з польським ґнітом. Авторка роману Олександра Шутко провела ґрунтовні історичні дослідження постаті Хатідже Турхан, які лягли в основу двох книг про маловідому, але визначну українку.

Нова книга молодого українського поета і прозаїка Мирослава Лаюка – це вже другий його роман. Він має одразу кілька сюжетних ліній, які, до того ж, проходять крізь кілька часових відтинків. «Світ не створений» спонукає читача до пошуків сенсу існування людини через переосмислення процесу творення. Головна героїня – художниця, яка за допомогою власного мистецького проекту намагається дізнатися більше про покійну матір та свою рідну країну. В результаті, дівчина розкриває старі родинні таємниці, а отже повинна примирити минуле з майбутнім. Велика кількість персонажів у цій книжці, широка географія подій – від Франції до України, а також динамічне їх розгортання – це те, що робить «Світ не створений» хоч і непростим, але дуже цікавим читанням.

Ця новинка особлива тим, що є першою книгою російськомовного автора, написаною (а не перекладеною) українською. Володимир Рафєєнко – сучасний письменник з Донецька, який після подій 2014 року переїхав на Київщину. Власне, «Мондеґрін» – це якраз постмодерний роман про донеччанина-переселенця Габу Габінського, що після свого переїзду до столиці взявся вивчати українську мову та з головою поринув у її складний і суперечливий світ. Не те, щоб Габа до того взагалі не знав мови: українською він читав ще майже з дитинства. А от говорити нею зовсім не вмів, бо у рідному Донецьку, просто-напросто, було ні з ким розмовляти українською. Так, увірвавшись в життя Габи, українська мова та нове київське середовище спричинилися до безлічі фантасмагоричних образів у його голові, серед них – до регулярної появи Кобилячої Голови з народної казки, яка стала втіленням дитячих страхів чоловіка. То хто кого опанує швидше – Габа українську, чи все ж навпаки?

(Visited 775 times, 1 visits today)