Фінська письменниця Софі Оксанен: «Завдяки літературі можна достукатися до тих, хто не слідкує за новинами»

Доволі непоміченим на цьогорічному Книжковому Арсеналі став приїзд фінської письменниці Софі Оксанен, володарки так званої Малої нобелівки — Літературної премії шведської академії. Блог Yakaboo побував на зустрічі з авторкою та занотував її розмову із Андрієм Курковим.

Про жіночі постаті в мистецтві

Вірші Лесі Українки не перекладено фінською — мені взагалі шкода визнавати, що дуже мало української літератури є у фінському перекладі, тож часто доводиться читати в англійському перекладі.

Фінська митчиня Катарина Ґутверт виготовляє на замовлення медалі людей, якими ви захоплюєтеся, ваших власних героїв. Зазвичай, не так багато існує медалей чи взагалі пам’яток, присвячених жінкам у мистецтві. Леся Українка — виняток, її зображено на банкноті, тож це вже бодай щось. На мою думку, її значення для українців схоже на роль, яку, наприклад, Лідія Койтула відіграє в Естонії. У Фінляндії також є такі поетеси, важливі для національної ідентичності країни, і я думаю, що цим наші країни схожі — що в нас є митчині, які сформували національний дух.

Про спільне Зло, яке зближує

Виникає логічне запитання — що ж іще ріднить фінську, українську та естонську культури. На перший погляд, наші країни дуже різні, але нас усіх згуртовує один «великий сусід» — і складна політична ситуація з цим сусідом дозволяє нам зрозуміти один одного трохи краще, ніж, наприклад, французам з англійцями й американцями чи шведами. Під час подорожей я багато спілкуюся з людьми, яким важко зрозуміти політичні проблеми України чи Фінляндії, тому з українцями мені в цьому сенсі набагато легше порозумітися.

Про фінляндизацію

Я думаю, що стосунки Фінляндії з Росією взагалі доволі проблемні, особливо через фінляндизацію. Існує думка, що Україна може також піти шляхом фінляндизації — як людина, що виросла в Фінляндії, скажу вам: не погоджуйтеся на таке. Це не вигідний варіант. Причина, через яку Фінляндія на нього погодилася, полягає в тому, що після Громадянської війни ми вимушені були піти на мирний договір з Радянським Союзом: довелося виплатити СРСР величезну компенсацію, через яку Фінляндія в той час потерпала від бідності; ми також втратили території, як, наприклад, Карелію. У нас також був Договір взаємної дружби — звучить ніби добре, але ми знаємо, якою інколи буває дружба. Ці домовленості призвели до того, що Радянський Союз почав контролювати нашу освіту. Що, у свою чергу, вилилося в те, що у підручниках не було жодного негативного відгуку про Радянський Союз, але натомість було багато негативу про США: мовляв, це дуже проблемна країна. СРСР же завжди зображувався як «екзотичний, красивий і масштабний», тобто, це була фактично навіть не нейтрально забарвлена лексика. Існує дослідження підручників географії, які видавалися у Фінляндії до 1991 року — воно підтверджує цю гіпотезу, що означає, що багато поколінь виховувалися з обмеженим мисленням. Якщо тобі не подають інформацію нейтрально, то ти втрачаєш здатність критично мислити.

Фіни самі долучалися до цього процесу: фільм «Один день Івана Денисовича» було заборонено до показу в Фінляндії, бо СРСР не хотів, щоб фіни його побачили. Шведи показували цей фільм, і ті, хто мешкав ближче до кордону зі Швецією, могли зловити сигнал і переглянути його, але в поганій якості. Заборона на показ була зроблена Фінською радою з класифікації фільмів у зв’язку з тим же договором з Радянським Союзом. Феномен фінляндизації був успішним проектом для СРСР — так він міг показати усьому світу, що «може жити в мирі» зі своїми сусідами і що це може виглядати більш-менш демократично. Але насправді було багато непорозумінь, і все було не так добре, як це могло виглядати зовні.

Про переклади російською

Дві мої книги наразі перекладено російською, перша з них — «Очищення». Права на переклад було куплено ще до погіршення російсько-естонських стосунків. На першій сторінці книги було зазначено, що «Софі Оксанен — фінська письменниця, яка вважає росіян вбивцями і п’яними свиньми», і ми ледь домоглися, щоб цю примітку прибрали. 

Інша історія трапилася з книгою «Коли голуби зникли»: там був нормальний переклад, але я не знаю, чи вона потрапила до російського читача. Основні наклади моїх книг, наскільки мені відомо, були поширені видавцями фактично власноруч. 

Про несподівані тактики Росії

У 2010 році я долучилася до роботи над книгою «Страх за стіною» про досвід радянізації. Зрозуміло, що фактичну інформацію Росія сприймає жорсткіше за художню літературу. Під час запуску проекту в Фінляндії була доволі яскрава російська демонстрація проти нього: натовпи з плакатами, на яких було написано, як завжди, обвинувачення в фашизмі. Ми були не дуже готові до такого: у Фінляндії на презентації книжки фінською раптом з’являються російські демонстранти. Однак фінська влада добре розрулила цю ситуацію. Російська партія «Единая Россия» також мала свою прес-конференцію з приводу цієї книги (яку вони, фактично, і не читали, бо вона була написана фінською), але в нашій країні, де є свобода слова, ми дозволили їм це зробити. 

Про волосся українців

Українське волосся — найдорожче у світі. Якщо хтось хоче наростити волосся, то вони знають, що найкраще брати з України. Вийшов переклад моєї книги «Норма» українською — вона напряму пов’язана з Україною, і однією з тем, зображених у книзі, є купівля-продаж волосся. Більшість жінок в Голлівуді, в кіно, в рекламі мають нарощене волосся, і якщо воно має гарний вигляд, то з великою ймовірністю можна сказати, що  було зроблене в Україні. 

Про новий роман

Я зараз закінчую писати свій новий роман, який виходить у Фінляндії в вересні, і він також пов’язаний з Україною; багато подій відбуваються саме тут. Більше поки нічого не скажу про цю книжку. І звичайно, що вона у будь-якому випадку буде сприйматися як політична книга. 

Про політику в книжках

У багатьох країнах про Україну не говорять. Після початку війни я очікувала, що в Фінляндії почнуть публікувати українських авторів. Все чекала і чекала. І коли почала писати про Україну, то усвідомлювала, що мій погляд на події буде все ж поглядом іноземця, але все ж я плекала надію, що після моєї книги хтось за кордоном все ж зацікавиться українською літературою. І це того варте. Бо люди не читають те, у чому не зацікавлені і про що достатньо не знають, тож я спробувала у такий спосіб нагадати видавцям про українських авторів, навіть якщо вони мене й не послухали б. Я хоча б спробувала. 

Думаю, що завдяки літературі можна достукатися до людей, які не слідкують за новинами; навчити приймати когось, хто мешкає дуже далеко від тебе. Якщо сюжет твору цікавий, змушує читача відчути переживання героїв — це найхитромудріший спосіб вплинути на людей, викликати співчуття. Більшість військових новин стосуються того, де саме розташована зона бойових дій, але вони не викликають такого ж співчуття. А воно українцям необхідне, зокрема і щоб підтримувати санкції проти Росії. Багато політиків правого напрямку, зокрема тих, що мають контакти з Росією, хочуть прибрати санкції, і лише емпатія здатна цьому завадити. 

(Visited 115 times, 3 visits today)