Може, янголи справді існують? #ДвіДумки про «Скелліґ»

Може, янголи справді існують? #ДвіДумки про «Скелліґ»

Майкл із родиною переїжджає у невеличке містечко і страшенно нудиться без друзів. Аж якось виявляє, що в їхньому напіврозваленому гаражі живе дивний виснажений буркотун на ім’я Скелліґ. Він говорить якимись шарадами, та й сам по-справжньому таємничий: здається, з-під його піджака випинають крила. Хлопчик потайки навідує загадкове створіння, довіривши таємницю тільки дівчинці на ім’я Міна. Ким насправді є Скелліґ і чи зможе він врятувати Майклову сестричку? Може, янголи справді існують, тільки вони не такі, якими ми їх уявляємо?

Оглядачки

Може, янголи справді існують? #ДвіДумки про «Скелліґ» 0

Віталіна Макарик: Я бачила цей фільм! Кінострічка 2009 року з Тімом Ротом у головний ролі про янгола, який живе в старому сараї, зворушила моє серце. Але тоді я й гадки не мала, що першою була книжка. Невеличка дебютна повість Девіда Алмонда, яка принесла автору низку престижних нагород, зокрема премію Андерсена і Медаль Карнегі. Чи можна було оминути її переклад українською?

Може, янголи справді існують? #ДвіДумки про «Скелліґ» 0

Юлія Дутка: Я фільму не бачила, для мене спрацювала рекомендація інстаінопланетянинки та шанувальниці ірландської літератури Kafemik, яка дуже рекомендувала ознайомитись із творчістю Девіда Алмонда. А ще я давненько не читала дитячої літератури, яка так чудово розслабляє і ніби огортає теплою ковдрою. Хоча назвати «Скелліґ» дитячим твором я тепер якось не можу.

Нове місце — нова дружба

Юля: Зміна місця і оточення — це завжди так стресово, особливо якщо і вдома не знаходиш бажаного спокою. Майклові важко не тільки тому, що він ще не має нових друзів і не звик до нового будинку, а й через те, що сестричка хворіє. І ця хвороба — немов чорна хмара над їхнім домом. Хлопчик — взірець чемності, він не хуліганить, не дуріє, тому що батькам і без нього досить клопоту. Мама не відходить від доньки, тато переймається ремонтом. Майкл переважно залишається сам. Сам на сам із собою. Він ризикує стати ще тим асоціальним елементом, якби не дві деталі  сусідка Міна і чоловік у гаражі. 

Дівчинка, яка вчиться вдома, і худющий безхатько (?) створюють для Майкла ілюзію нормального життя. Хоча… що нормального в тому, щоб тусуватись у гаражі з якимось незрозумілим типом із поганим характером, особливо якщо не впевнений, що цей тип справді існує, а не примарився? Але Міна його теж бачила. Ох, ця рятівниця Міна. Стала моєю улюбленою героїнею у цій історії.

Віта: Якби не Міна, це взагалі було би нестерпно — нове місце, нові обставини, море тривожності через хвору сестричку. Сусідська дівчинка, яка не ходить до школи і полюбляє проводити час на дереві, стає для нього ніби порталом у безтурботне, вільне і тепле, наповнене цікавими справами і спокоєм дитинство. Міна цитує Вільяма Блейка і замальовує скелети пташок, рятує пташенят від котів і знає, де живуть сови. Вона ліпить із глини і вірить у дивовижі. І вчиться не за шкільними підручниками, а споглядаючи світ широко розплющеними уважними очима. Може, такому хоумскулінгу і бракує системності, але навіть Майкл, поспілкувавшись із нею, набирається нових знань і отримує похвалу від шкільного вчителя.

Якщо хтось і може придумати, як вчинити зі «знахідкою» у сараї, то тільки Міна. Якщо хтось і здатний наповнити сенсом довгі дні, сповнені тривожного очікування, то тільки вона. Вдома у нової подруги Майкл знаходить океан безумовної підтримки. Їхні стосунки, здається, з першої зустрічі приречені як мінімум на міцну дружбу. Але є дещо — точніше, дехто — той, хто пов’язує їх особливим зв’язком. Скелліґ.

Чоловік у гаражі

Віта: От що б ви зробили, якби з’ясували, що у вашому гаражі серед старого мотлоху хтось живе? Ні, навіть не живе, скоріше — животіє. От і Майкл спершу злякався незнайомця, обліпленого мушками і павуками. А потім злякався за нього. Блідий, покручений артритом дивний чоловік, який називає китайську кухню і темне пиво нектаром богів, але сам, схоже, харчується переважно комахами і мріє пошвидше покинути цей світ. Чоловік із дивною штукою за плечима. «Дивовижне, дивовижне створіння», — каже Міна, розгледівши за його неприємним бурчанням янгольські крила.

Скелліґ — людина, але не зовсім. Щось середнє між янголом і совою. Він харчується мертвими мишами і павуками. Його присутність вмикає внутрішнє сяйво. Коли він бере тебе за руку, то відчуваєш, як крізь твої лопатки проростають примарні блакитні крила. Хто він такий насправді? Яка його місія у цьому світі?

Як гадаєш, Юлю?

Юля: У світі так багато незбагненного, що Скелліґ у нього прекрасно вписується. Краще за чупакабру. Як для янгола, він надто набурмосений. Хоча, зрештою, що ми знаємо про янголів? Може, для них нормально супитись і бурмотіти, а ще заливати все пивом? Хтозна. Як для сови, то трохи завеликий, але це таке, в часи використання радіації нас би не мало це дивувати. Але для чого він прийшов? Для чого Девід Алмонд вигадав такого персонажа — головна тема цієї повісті. І, думаю, відповідей буде декілька, і залежатимуть вони від читача. Яким його бачите ви? 

Скелліґ занадто слабкий у своєму благенькому гаражному притулку. Кожен день може стати для нього останнім — не лише через виснаження, а й через те, що все може обвалитись. Тому йому так потрібні ці малі рятівники, які знайдуть спосіб подбати про нього. Все-таки вони в цьому разом. Він теж їм потрібен. Він їм дуже потрібен.

Врятуй її, янголе

Юля: Тут є сторінки, які неможливо читати без сліз. Сліз безсилля, що нічого не можеш вдіяти, відчуваючи Майклів біль за сестричку, яка від народження бореться за життя. У неї навіть імені ще немає, але в серці старшого брата для неї місця чи не найбільше. Він ладен на все заради неї. Він вірить, що химерний чоловік з крилами може допомогти їй нарешті звільнитись з лікарняних пут і стати веселим здоровим немовлям, яке всю хату підніме на вуха потужним криком. Він закружляє її в танці, а назавтра вона дихатиме сама, посміхатиметься, радітиме. 

Але вона така тиха, така слабка і вдивляється в далечінь, немов не бачить тебе. У неї не так багато шансів. І якісь кілька днів стануть вирішальним. Коли читаєш «Скелліґ», то забуваєш про все, бажаючи тільки одного — щоб вона жила. Довго і щасливо.

Віта: Уся ця історія пронизана тривогою і любов’ю. Майкл страшенно боїться, що сестричка, якій досі не дали імені, помре. Що її крихітне тільце, обплутане дротами і трубками, затихне назавжди. Що маленьке серденько, стукіт якого він відчуває поряд зі своїм, перестане битись. Він відчуває персональну відповідальність за те, щоб усе було добре. І дрібку надії, що раз у цьому світі існують чоловіки з крилами, то в ньому є місце і для дива. І що врятований ними з Міною янгол врятує малу.

«Скелліґ», як на мене, так сильно чіпляє не тому, що це історія про янгола. Ця повість — про силу дружби і братньої любові, підтримки і віри. Саме вона надає крила і рятує від смерті. Іноді її втіленням дійсно може стати янгол, такий-от неідеальний, як Скелліґ.

Кому варто читати

Віта: Тим, хто любить добре написані і сповнені добра історії і кому не вистачає у повсякденні трошки дива.

Юля: Тим, хто хоче прожити з героями і радість, і біль.

Кому не варто читати

Юля: Тим, кому не потрібні сумні казки, хоч зі щасливим фіналом.

Віта: Тим, хто не вірить у янголів.

Схожі книжки

Віта: «Стариган із крилами» Маркеса — це історія-антипод «Скелліґа». 

Юля: «Міст у Терабітію» Кетрін Патерсон, який показує не менш зворушливу дружбу.