- У моїй бібліотеці є певні «раритети» – це книги з особистої бібліотеки колись дуже відомого радянського драматурга-пропагандиста Олександра Євдокимовича Корнійчука. Мені подарувала їх дружина драматурга, Марина Захарченко, перед тим, як поїхала з Києва у Петербург, до сина, режисера Володимира Бортка. Це, наприклад, давнє видання з історії античності, книги про драматургію Антона Чехова.
- Авторка: Ірина Міліченко
Олег Вергеліс вже багато років пише про театр так, що хочеться купити квитки на всі вистави й попросити в театрі політичного притулку. Найвідоміший український театральний критик, журналіст, автор книжок про українське театральне мистецтво рекомендує книжки, які варто прочитати, щоб розуміти театр.
Я народився у «нетеатральній» родині на Білоцерківщині Київської області, і «ковтання» книжок було для мене способом утечі від реальності, Здається, пристрасть до читання – це моє природнє, а не «прищеплене» кимось із зовні. Звісно, вдома були різні книги, але із часом я став домовлятися зі шкільною бібліотекою про те, аби списані старі книжки мені дозволяли забрати додому. Так і наповнював свої книжкові полиці.
Зобов’язань перед собою у кількості прочитаного не ставлю ніколи, головне – не забути, де і на якій полиці знаходиться та чи інша книжка. Але якщо зараз вийде новий детектив Жана-Крістофа Ґранже, мого улюбленого автора у детективом жанрі (він поруч з Жапрізо та Агатою Крісті), то можу проковтнути нового Гранже за одну ніч.
Свого часу на мене вплинули великі п’єси Вільяма Шекспіра, Антона Чехова, зокрема, його «Вишневий сад», а ще Генрік Ібсен та його «Пер Ґюнт» і «Гедда Габлер» , Теннессі Вільямс з «Трамваєм «Бажання», Стендаль з «Червоним і чорним», Стефан Цвейг та його «Марія Стюарт» (одна з найулюбленіших).
Із великої української классики – з дитинства і завжди люблю Ольгу Кобилянську, Лесю Українку, Василя Стефаника, Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, який багатогранно та об’ємно розкрив цікаві характери моїх веселих земляків із Київщини.
Із сучасних українських авторів – Марія Матіос. На першому місці.
Театр – моя щира любов. Щоб його «полюбити», не треба якогось спеціального «диплома». Вас іноді приворожиюать до театру також різні книги про мистецтво сцени. Сьогодні за бажанням можна знайти книги про перформативне реальність у сучасному театрі, про постдраматичний театр -– це актуальні тренди, і на кожен товар є свій покупець....
Книжкова полиця: все про театр
Знайомство з театром почніть, наприклад, із Михайла Булгакова та його «Життя пана де Мольєра». І далі ще просто чудові: «Театральний роман» – теж Булгакова, «Народження театру» Володимира Немировича-Данченка, монографія «Березільська культура» Наталії Єрмакової, «Порожній простір» англійського режисера театру і кіно Пітера Брука, «До ігрового театру» Михайла Буткевича, «Моє життя в мистецтві» Костянтина Станіславського, книги великого актора Михайла Чехова, чудова книга Леся Танюка про українського актора Мар`яна Крушельницького. Є знаменита книга про актрису Марію Бабанову від театрознавиці і кінокритика Майї Туровської. Дуже люблю книги про театр авторства Раїси Беньяш, Анатолія Смілянського.
Є знаменита книга про актрису Марію Бабанову від театрознавиці ікінокритика Майї Туровської.
Проведіть простий експеримент: спробуйте порівняти книги Майі Туровської або історика театру Олексія Бартошевича (він ще й онук радянського актора Василя Качалова) із крикливими книгами Федора Раззакова. Ви здивуєтесь, але одразу відчуєте різницю. Раззаков форматує комерційну літературу із жовтим присмаком масовості. Мерзенна його крайня книжка про творчу династію Єфремових. Якщо не любиш актора, то для чого так ненавидіти талановиту людину? Тоді як книги Туровської або Бартошевича – інший вимір інтелектуального осмислення мистецтва театру. І це не обов’язково «наукова література».
Ніколи не був «колекціонером автографів». Але трепетно ставлюся до книг, які колись підписали мені видатні митці – Богдан Ступка, Ада Роговцева, Віталій Вульф, Людмила Гурченко, Лариса Кадочникова та інші митці, яких люблю і поважаю.
У моїй бібліотеці є певні «раритети» – це книги з особистої бібліотеки колись дуже відомого радянського драматурга-пропагандиста Олександра Євдокимовича Корнійчука. Мені подарувала їх дружина драматурга, Марина Захарченко, перед тим, як поїхала з Києва у Петербург, до сина, режисера Володимира Бортка. Це, наприклад, давнє видання з історії античності, книги про драматургію Антона Чехова.
Адвокат ображених та забутих: Віталій Вульф
Свого часу я був знайомий з театральним письменником та популярним телеведучим Віталієм Яковичем Вульфом. У мене є майже всі його книги. Раджу будь-яку, але особливо люблю його «Ангеліна Степанова, актриса Художнього театру» – прекрасний екскурс в історію МХТ та драматичну долю актриси, яка кохала драматурга Миколу Ердмана і поїхала до нього у заслання аж на край світу.
Вульф був за фахом і за своєю місією у театральному світі – «адвокатом». Він як ніхто міг і умів захищати від несправедливості життя принижених, ображених і забутих майстрів сцени. Гадаю, якби він був живий, то теперішні злочинні процеси в театрах (зокрема, у МХАТ ім. Горького) вдалось би зупинити одним його дзвінком. Він був впливовою театральною людиною свого часу. Його боялися і його шанували. Мудрості і дипломатичності Вульфа зараз дуже не вистачає.
Театр – це мить. І треба її зафіксувати на папері
А якщо одного разу у вас з’явиться бажання познайомитися з моїми книгами, раджу почати з книжки «Українська драма. Епізоди» – це нариси про сучасний вітчизняний театр, про акторів, режисерів, про кращі вистави 2000-х. Можна прочитати також «Народна артистка. Про Нонну Копержинську» або «АнтиРаневська». До речі, на написання першої книги мене надихала виключно власна ідея про те, що «театр – мить», яка швидко спливає, гасне, і треба поспішати деякі важливі миті зафіксувати на сторінках.
