Ship Life. Сім місяців добровільного рабства. Уривок із книжки

«Ship Life, або Сім місяців добровільного рабства» написано у формі умовного щоденника дівчини, що працювала офіціанткою на американському круїзному лайнері. Авторка день за днем відтворює з пам’яті реальні події семи місяців, проведених на борту, ділиться своїми враженнями, відкриттями і переживаннями. Читачі цього щоденника мають змогу разом з авторкою відвідати понад 20 країн Європи, Північної та Центральної Америки, а головне ‒ з перших вуст дізнатися про те, яке ж воно – корабельне життя.

Огляд книжки на каналі Yakaboo

Придбати книжку в Yakaboo


Фрагмент


БАЛТИКА

21.07−04.08.2012

21 липня, Саутгемптон

Мене знову поставили в розклад у ресторан «Select Dining», де в мене є своя станція . Це вечірній розклад, а вдень я далі продаю пиво й содові на гриль-станції . Я вже більш-менш освоїла барну справу і купила контактні лінзи в Санкт-Петербурзі, що дуже полегшує роботу.

«Select Dining» поділяється на чотири станції, з яких кожна закріплена за одним офіціантом бару. Крім мене, на барі працюють офіціанти індус Гілсон, болгарка Албена, хорватка Тіана і бармен з Франції Вінсент.

Гілсон через свій великий живіт схожий на Карлсона. Йому вже за 40, і в нього з’явилася лисина. Він хороший офіціант, який дійсно піклується про гостей – любить робити для них різні маленькі приємності, як-от трубочка у вигляді сердечка. Він дуже балакучий, і я підтримувала розмову поки могла, але потім просто не стало сил. Він образився:

– Why this lady never talks to me?

– Because I am introvert .

– I don’t even know what to say .

– Me neither.[1]

Можливо, це негарно, але в якийсь момент бажання зберегти рівновагу починає переважати над чемністю. Гілсон запросив мене на індійську вечірку в барі для членів екіпажу на першій палубі: «Olga, make sure you come to Indian party»[2]. «Olga, make sure you don’t go there»[3], – сказав мені Вінсент, коли почув це. Ходити на такі паті варто, тільки якщо ти терміново шукаєш індійського бойфренда. В мене поки такої потреби нема. Загалом, у бар для членів екіпажу на першій палубі я ходжу рідко і тільки в гарній компанії . Один друг-бармен сказав мені: «Якщо ти не куриш і не шукаєш пригод – краще взагалі не ходи туди». Дійсно, якщо нічого не хочеш запропонувати сексуально зголоднілим чоловікам, то навіщо їх вводити в оману, дражнити і створювати собі зайві проблеми?

Іншій офіціантці, Албені, дружині О’Ніла гаянського, теж близько 40 років, вдома її чекає маленька донька . Албена хороша, добра людина, але вона постійно говорить . Постійно! Це більше схоже на бурчання, яке дуже важко витримати 4-5 годин підряд протягом зміни. Дехто вважає, що Албена cuckoo[4]. Вона постійно говорить про свого чоловіка: «My husband, my husband…»[5] Албена дуже сподівається переконати його переїхати жити в Штати. З О’Нілом я познайомилась раніше, ніж з Албеною, і все, що вона говорить, разюче відрізняється від того, що розповідав він . О’Ніл збирав гроші, щоб відкрити бар у Гаяні, й постійно сумував за своїми гаянськими дітьми . Албена в сльозах прийшла в ресторан:

– He is really a gay .

– Who?

– O’Neil.[6]

Не знаю, правда це чи ні, та й не моє це діло . Хотілось якось заспокоїти її, але що тут скажеш?

Тіана – дівчина з Хорватії, яка жила з Людою під час свого першого контракту, а тепер щойно повернулася з відпустки . Її історія досить типова. На судні їй не подобається, але вона знайшла була собі тут хлопця з іншої країни і повернулася, щоб бути з ним. Тепер уже звикла й планує працювати далі. Кажуть, якщо хочеш не повертатись на судно, то треба не їхати на другий контракт. Якщо приїдеш вдруге, то неодмінно потім буде і третій, і четвертий. Мені здається, справді є якась точка неповернення, і я її боюсь. Хлопець Тіани – Нуман – дуже вправний бармен, Flair bartender[7]. Він один із небагатьох, хто вміє показувати шоу з одночасним розливанням мартіні в склянки, викладені пірамідкою. «Мартіні-бар» розташований по сусідству з рестораном, і Тіана часто зникає в робочий час. Тоді доводиться обслуговувати гостей і з її станції. Тіані до цього діла немає, бо вона може робити бізнес у «Мартіні-барі», де працює Нуман.

Наш бармен Вінсент, мабуть, єдиний тут представник Франції, в нашому відділі – то точно. Рідною мовою він може спілкуватись хіба з маврикійцями. Це його перший контракт, але він працював раніше барменом вдома, щоб якось платити за навчання. Вінсенту тут не подобається, і він не планує сюди повертатись. Натомість він хоче поїхати працювати барменом в Австралію: «You know, Olga, you need just some money in your pocket and you go»[8], – каже мені Вінсент не про Австралію, а про мандри загалом. Мені з ним цікаво, хоч він не надто говіркий. Після зміни я зустріла його в інтернет-кафе. Він зупинився подивитись на кириличні літери, якими я друкувала повідомлення сестрі. Хотіла додати і Вінсента в друзі, але в нього навіть немає сторінки у фейсбуку, а може просто не хоче казати.

Крім нас, офіціантів бару, в ресторані, звичайно ж, дуже багато офіціантів власне ресторану, їхніх помічників, а також сомельє . На моїй станції працює двоє сомельє: Ерік з Маврикію і ще один індус із Ґоа, чийого імені я, на жаль, не запам’ятала. На його бейджику так і написано: «Ґоа», бо він так наполіг і завжди всім доводить, що Ґоа – це не Індія. Ерік – чудовий сомельє, дуже професійний, інтелігентний, він завжди мені підказує, хто з гостей що хоче випити . Він ніколи не робить собі два чеки з одного столика. Наприклад, якщо дама п’є вино, а джентльмен – щось із бару, він дозволяє мені робити один чек на мій акаунт, але вино наливає сам.

На сусідній станції працює інший сомельє – Шелдон. У вільний від роботи час він іноді організовує вечірки, де сам виступає як діджей. Вони разом з Еріком – одні з найкращих сомельє на борту. Шелдон уміє так обcлуговувати гостей, що в кінці круїзу вони приносять йому сотні доларів чайових. Він підійшов привітатись і познайомитись зі мною, спитав, звідки я. «I have been to Odesa. Odesa is nice, but people on the street were laughing at me and touching my hands because I am black»[9]. Мені рідко буває по-справжньому соромно, але в цей момент мені відняло мову. Я не знала, як вибачитись перед ним за дикунство співвітчизників.


  • [1] –Чому ця панна ніколи зі мною не розмовляє? –Тому що я інтроверт.  – Я навіть не знаю, що сказати. – Я теж.
  • [2] «Ольго, обов’язково приходь на індійську вечірку».
  • [3] «Ольго, в жодному разі не йди туди».
  • [4] Так тут говорять на тих, хто працює на судні тривалий час і через це вже став несповна розуму, хоч і далі може виконувати свої обов’язки.
  • [5] «Мій чоловік, мій чоловік…»
  • [6] –Він направду гей. –Хто? – О’Ніл.
  • [7] Бармен, який практикує жонглювання барним приладдям.
  • [8] «Ти знаєш, Ольго, треба лишень трохи грошей в кишені – і можна їхати».
  • [9] «Я був в Одесі. Одеса гарна, але люди на вулиці сміялися з мене й показували на мене пальцем, бо я чорний».

Читати: Книго-мандри. 10 українських книжок про різні куточки світу

Читати: Новинки січня. 100 книжок від українських видавництв


Придбати книжку в Yakaboo

(Visited 663 times, 1 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)