Що читають блогери. Максим Щербина

У Максима Щербини 10 тисяч підписників на Фейсбук. Він відомий багатьом за проектом «Новини з пальця» та веде влог в рамках «Телебачення Торонто». А ще він дуже багато читає. В рамках рубрики «Що читають блогери» Yakaboo попросив Максима назвати 10 книг, які справили на нього найсильніше враження.

quote1

Моє читання, якщо цього не вимагає робота, хаотичне та рандомне. В ньому немає якихось закономірностей. Різні автори, різні жанри, різні теми. Головний критерій – щоб захоплювало, щоб неможливо було відірватись, щоб до останньої сторінки хотілося буквально прориватися, а не мляво плентатися. 10 книг, наведених нижче, саме такі. Деякі я вже згадував у своєму Фейсбуці, деякі – тільки закінчив читати.


«Вартові». Алан Мур, Дейв Ґіббонс


31_18_07Із всесвітом «Вартових» я познайомився завдяки несамовитому блокбастеру Зака Снайдера. Фільм, який я передивлявся разів з 10 у різних версіях, повністю змінив моє уявлення про сучасний комікс. Як і «Темний лицар» Крістофера Нолана, «Вартові»  використовують інструментарій коміксу та весь супергеройський антураж, аби ще раз нагадати людству про насправді важливе – про людяність, відповідальність та жертовність.

А на день народження мені подарували першоджерело цього сучасного епосу – графічний роман Алана Мура та Дейва Гіббонса. Мабуть, лише заглибившись у книгу, розумієш, що цей твір робить у шкільній програмі США. А ще розумієш, що ніякий Зак Снайдер не екранізує історію так, як це зробить твоя власна уява, стимульована двома талановитими художниками.


«Террор». Ден Сіммонс


31_19_07Якщо потерпаєте від спеки чи нестачі захоплюючого наративу – ця книга врятує і від першого, і від другого. Неймовірна та фантасмагорична реконструкція подій навколо експедиції Франкліна – двох кораблів, які у 1845 році відпливли з Британії на пошуки Північно-Західного морського проходу та зникли безвісті.

Спочатку книга сприймається як детальне та скрупульозне вивчення обставин зникнення експедиції, але чим глибше герої, а разом з ним і читач, занурюються у крижану безодню Арктики, тим чіткішим стає розуміння, що Сіммонс грає в складнішу гру, ніж банальна історична драма. Фантаст, відомий насамперед космо-оперою «Гіперіон», не стільки реконструює події, скільки деконструює людину. І через сторінку зі скепсисом та зухвалою посмішкою спльовує у бік Джека Лондона. Людина — нікчемна, слабка і крихка істота. І якщо її не вб’є холод, голод та цинга, «на допомогу» прийде інша людина — найстрашніша з існуючих тварин. Місце для дива у цьому пеклі теж є. Але лише після смерті.


Книга мандрівка. Україна


31_20_07Неймовірні факти та історії про Україну та українців. Відкриття на кожній сторінці. Трішки стереотипів, трішки Нобелівських лауреатів, багато гумору та любові до навколишнього світу — і перед вами кольорова палітра всієї України. Вишенька на торті — самобутні, живі ілюстрації, які принесли книзі друге місце на цьогорічному «Книжковому Арсеналі» у номінації «Книжковий дизайн».

Але для мене цей витвір креативного мистецтва — це, насамперед, вчинок, а вже потім книга. І зробили цей вчинок мої друзі. У вільний час. За власні кошти. Без дотацій, грантів та держзамовлень. Бо мали талант, бо хотіли не тільки говорити про майбутнє, а й докласти руку до його створення. І той факт, що після публікації книгу переклали на англійську і німецьку мови, доводить, що їм це вдалося.


«Эхопраксия». Пітер Уоттс


31_21_07Доволі складна наукова фантастика, яка збувається прямо на наших очах. Так, у Уоттса в одному всесвіті співіснують вампіри, інопланетяни, Бог, штучний інтелект, солдати-зомбі та колективний розум, але цей коктейль змішано настільки вишукано і переконливо, що сумнівів у тому, що років через 100 все буде саме так, особисто у мене не виникає. На жаль. Бо майбутнє за Уоттсом — це постапокаліпсис та антиутопія з присмаком IT-принтерів та нейромереж.

Головне відчуття, яке зберігається під час читання не тільки «Эхопраксии», але й будь-якої іншої книги Уоттса — відчуття першокласника на порозі школи. Так, ти встиг здобути якісь знання, які допоможуть тобі розуміти загальний наратив, але їх недостатньо, щоб осягнути всі нюанси і алюзії, якими спритно жонглює вчитель. Проте, як і у випадку з будь-яким хорошим вчителем, ця нестача знань не пригнічує, а навпаки підштовхує розширювати кругозір, дізнаватися більше про цей неймовірний світ, що завмер на порозі Четвертої промислової революції.


«Дзен в искусстве написания книг». Рей Бредбері


31_22_07Ця збірка есе – не про те, як написати книгу чи стати справжнім письменником. Вона про те відчуття дзену, якого можна досягти завдяки слову. Вона про те, як за допомогою фантазії миритися з цим неідеальним, жорстоким, нелогічним світом. Вона про те, як важливо вміти слухати. Про те, що в запасі у будь-якої людини є принаймні одна неймовірна історія.

Бредбері пускає читача за лаштунки своїх розповідей, показує, з чого зроблені його метафори та герої, препарує себе і свій всесвіт, і це не для того, щоб ми оцінили масштаб його таланту. Він хоче допомогти, ділиться рецептом того, як з перемінним успіхом долав екзистенцію.

Ця збірка — мій персональний психотерапевт, який має постійну прописку у моєму рідері і до якого я звертаюся за допомогою декілька разів на рік.


«Підпільні дівчата Кабулу». Дженні Нордберг


31_23_07Масштабне дослідження гендерної проблематики, та якої там проблематики – трагедії, у сучасному Афганістані, де різницю між чоловіком та жінкою можна описати лише одним словом – свобода. І єдине, що може зробити афганка, щоб хоч якось покращити своє суспільне становище – народити сина. Спадкоємця.

Але що робити жінкам, у яких народжуються тільки доньки? Положення такої матері в суспільстві, де плітки і чутки в прямому сенсі слова вбивають, просто катастрофічне. Тим паче, що за місцевими повір’ями жінка за допомогою думок і спеціальної дієти може впливати на стать своєї майбутньої дитини. Так «не можеш» перетворюється на «не хочеш».

І тоді афганки йдуть на хитрість. Остання народжена донька оголошується хлопчиком. Таких дітей називають «бача пош» (дослівно – «одягнена як хлопчик»). Цей маневр приносить шану і повагу жінці і всій її родині. Та що за доля буде у таких дівчаток, дівчат, жінок, які в наскрізь патріархальному суспільстві знаходять рятівну можливість не бути жінкою?


«Нічого правдивого й усе можливе». Пітер Померанцев


31_24_07Приїхавши до Москви на початку двохтисячних у якості special guest star from London, продюсер реаліті-шоу та журналіст Пітер Померанцев опинився у вирі трансформацій російського суспільства та його головного пастиря – телебачення. І хоча автор дуже віддалено розумів, що таке режисура та що таке реаліті, він став свідком створення того світу, у якому ми сьогодні живемо — світу пост-правди, де емоції важливіші за факти, де реальність формують не оператори, а монтажери, де у вирі ядерного попелу танцюють хлопчики у трусиках, де нічого правдивого і все можливо.


«Поправки». Джонатан Франзен


31_25_07Енциклопедія побутової брехні та патологій, яка принесла автору світову популярність.

Два покоління сім’ї Ламбертів надламані хто чим – власними принципами, життєвими обставинами, суспільною думкою, нереалізованими амбіціями. Але, насамперед, герої травмовані своїми найближчими родичами. Увесь цей біль вони вимушені приховувати за білозубими посмішками, за кулісами американської мрії, за безкінечним 24/7 випромінюванням щастя та впевненості.

Парадокс цієї книги в тому, що в ній дуже важко знайти персонажа, якому хотілося би співчувати. Проте «Поправки» читаєш на одному диханні. Тому що Франзен настільки детально й точно описує психологічні фактори та життєві ситуації, які сформували героїв, що буквально через сторінку ловиш себе на відчутті, що читаєш не про якихось далеких американських Ламбертів, а про себе.


«Історії про людей і тварин» Міленко Єрґович


31_26_07Проза сучасного боснійського та хорватського письменника Міленка Єрґовича вже давно стала прописалася на полицях українських книжкових магазинів. Зараз це «Іншалла, Мадонно, іншалла», до цього була «Срда, що співає у сутінках на Трійцю». Але найдорожчою моєму читацькому серцю все одно залишається  збірка оповідань «Про тварин та людей». Не лише через те, що була першою, а тому що саме в цій книзі найяскравіше проявляється стиль Єрґовича, його говірка, його манера створювати наратив, його магічно-балканський реалізм.

На жаль чи на щастя, але з розповідей Міленко Єрґовича майже неможливо зрозуміти, що ж відбувалося на Балканах в останню декаду 20 століття. Хто, кого та за що нищив та катував? Чому почалася та, вже далека війна? Хто в ній переміг? За що в ній помирали? Однак можна знайти відповіді на питання, чому людей треба ховати лише на пагорбах. Навіщо Расим солить тісто своїми сльозами? Чому Армін, хоч і був сто разів поранений, має лише один шрам? Чому справжнім символом любові є кактус? І, нарешті, найважливіше – чому люди ніколи одночасно не говорять про мертвих і живих?


«Пригоди Ераста Фандоріна». Борис Акунін


31_27_07Цієї зими вийшла завершальна, 16 книга з циклу пригод Ераста Фандоріна. Вона називалась «Не прощаюсь» і була, на мій погляд, однією з найслабших в усій епопеї. Проте, я вдячний цій книзі за те, що завдяки їй перечитав всі попередні книги про пригоди статського радника. Чудові, захопливі, неочікувані детективи, у яких автор постійно змінює манеру викладу, грається з мовою та стилем оповідання, використовує всі можливі детективні прийоми та жанри – що ще треба, аби пережити депресію, безкінечну зиму чи тугу за Конан Дойлом.


Читати  Що читають блогери: Роман Сініцин
Читати  Що читають блогери. Юрій Гудименко
(Visited 1 114 times, 1 visits today)
Тетяна Гонченко
Тетяна Гонченко
Редакторка блогу в Yakaboo.ua. Маю в житті чотири пристрасті: журналістика, подорожі, література і котики. Тож багато пишу, багато їжджу по світу, багато читаю і маю двох котиків. Зрештою, ці сфери тісно пов’язані: хороший журналістський текст – це теж література. А книги – це ще один спосіб подорожувати. Котики ж прекрасні самі по собі.
https://www.facebook.com/atanoissapa