Шекспір сучасний: Чому нам досі так мало відомо про видатного драматурга

Британські видання ледь не щомісяця вражають новими відкриттями про Шекспіра: то знайшлося підтвердження, що він таки існував; то викрили, що він творив не сам, а на пару з таємничим помічником; то дослідили можливих прототипів персонажів його п’єс. Шекспір, мабуть, один із найзагадковіших митців, творчість яких здається невичерпним джерелом для дослідження: не в останню чергу тому, що так ми можемо дізнатися більше про XVI – XVII століття, а також тому, що саме завдяки цьому “барду з Евона” відбулася стандартизація англійської мови, усталеність її правил і насичення сформованими митцем словотворами і фразами (в цьому списку, наприклад, cold-blooded, disgraceful, engagement, never-ending та навіть successful). 

Що ж, поглянемо, що нового стало відомо про Шекспіра лиш нещодавно та як його переосмислюють наші сучасники.

Шекспірівська бібліотека

Неабиякий бібліофіл Стюарт Келлс витратив 20 років на пошуки бібліотеки Шекспіра: звісно, всі книги, рукописи і записи були розкидані ледь не по всьому світу після смерті автора, однак Стюарт не полишає пошуків. Йому вже вдалося віднайти рідкісне видання книжки італійського мудреця Аґостіно Торніеллі. Шкіряну суперобкладинку з оздобленням було зроблено вже в Англії, куди книгу було доставлено. Ініціали на книзі зазначають I.S., що цілком могло би позначати Iohannes Shakespeare — батька Вільяма, Джона Шекспіра, який, до речі, займався виробництвом шкіряних товарів, тому цілком міг створити вишукану обкладинку.

Книжку Келлса Shakespeare’s Library: Unlocking the Greatest Mystery in Literature критики називають захопливим читвом, попри те, що вона, однак, не містить значної доказової бази. Жоден документ чи лист, пов’язаний з Шекспіром, не має навіть згадки про те, що у Вільяма була бібліотека чи що до неї могло входити. Та все ж Стюарт не хоче зупиняти пошуків, адже зізнайтеся: ідея пошуків таких розкиданих артефактів є надзвичайно романтичною.

Вільям VS штучний інтелект

Штучний інтелект вже може написати статтю на основі одного лиш речення, тож не дивно, що дослідники вирішили протестувати, наскільки технології машинного навчання зможуть допомогти відтворити текст у стилі Шекспіра. Окремі дослідники можуть завантажити в подібну систему все зібрання творів Шекспіра, а потім генерувати продовження будь-якого тексту на його основі. Так в інтернеті можна натрапити на ось такий експеримент, в якому бачимо, що хоч машина і вигадує цілковито нові тексти, персонажів і зв’язки між ними, але все ж шекспірівська манера письма в них трохи проглядається; навіть вульгаризований реп вдається виправити за допомогою Шекспіра.

Штучний інтелект може також визначити, коли Бард писав не сам, а користувався допомогою свої знайомих. Так дослідники з Чеського інституту наук створили алгоритм, який допоміг виявити, що майже половину п’єси «Генріх VIII» писав не Вільям, а його послідовник Джон Флетчер. Митці писали п’єсу по черзі, деякі сцени — спільно. Як це вдалося? Річ у тім, що машина може зчитати відмінності у ритміці та підборі слів.

В Шекспірі можна знайти все-все-все?

Якщо ви загуглите слова “shakespeare research”, вам видасть понад 95 млн результатів. Коротко їх оглянувши, можу сказати, що є і цілком неочікувані прив’язки. Наприклад, наукова робота про те, як у відеоіграх використовуються відсилки до Шекспіра (щоб бути гармонійнішими, здаватися більш інтелектуальними, апелювати до знайомих сюжетів; автори називають це “нагромадженням культурного престижу”). Так, шекспірівські мотиви віднайшли навіть у грі God of War, яка взагалі про битву з зевсами і циклопами.

Постать Шекспіра, як стверджують французькі автори, стала приводом для європейських культурних воєн: коли Франція і Англія мірялися рівнями культурного розвитку, Шекспір завжди був козирем у рукаві. Усі варіанти вихваляння англійцями щодо свого національного поета вмістилися на 12-сторінковому дослідженні, що є не менш неочікуваним варіантом вивчення творчості Вільяма.

Досить часто у Шекспіра також виявляють феміністичні мотиви: його героїні часто вирішують самі, йдуть проти патріархального суспільства та виступають проти об’єктивації, хоч і не так очевидно і відкрито, як у сучасному суспільстві.

Як бачимо, досліджень може бути незліченна кількість, тому хто любить пошпортатися на Google Scholar чи Researchgate – беріть на замітку.

Ще трохи сучасного переосмислення

Про Шекспіра останнім часом ви могли, мабуть, чути популярну байку, нібито “Король Лір” був написав під час карантину внаслідок епідемії чуми (що хоч і не можна підтвердити, але часові рамки написання й похмура атмосфера наштовхує на роздуми, що це таки правда). Що ж, чи наважиться хтось повторити його приклад боротьби з самоізоляцією?

У розпал нашого карантину в Британії вийшла книга Hamnet — художня оповідь на основі реальних подій: життя сина Шекспіра, який разом з сестрою залишився сам удома. Батьки ще не знають, що виживе з двох дітей лише одна. Та головним героєм твору є не Вільям і не Гемнет, а Аґнес, постать дружини поета, через яку показано, як сім’я переживає горе якраз у часи чуми. 

Театр був одним із першим місць, яке закрили в часи чуми; зараз ситуація схожа, адже театри, як і інші культурні установи, наразі переживають не найкращі часи. Та потроху вистави, разом із тими, що поставлені за мотивами творів Шекспіра, переходять в онлайн. В Україні, наприклад, спільно з Німеччиною планують провести цифровий спектакль «Lorenz.IO. Romeo meetz Yulia», де половина акторів — підлітки з Маріуполя, а половина — з Дортмунда. А відомий театр Глобус, де працював Шекспір, безкоштовно виклав у мережу запис “Ромео і Джульєтти”, що виводить творчість Шекспіра на інший, цифровий рівень: