«Вічний двигун і совість українського рок-н-ролу»: культурні діячі Харкова про Сергія Жадана

Сергій Жадан. Автор фото — Валентин Кузан

«Людина, яка може огортати думки у слова і пронизувати цими словами наш простір» — він є у Харкові, а Харків у його творах. До дня народження Сергія Жадана та дня міста відомі харків’яни та люди, для яких Харків є важливим, розповідають про письменника, продовжуючи речення «Сергій Жадан це…»

Олег Каданов, музикант, поет і актор, учасник гурту «Лінія Маннергейма»:

Жадан це просто вічний двигун, трудоголік найвищого рівня, він може працювати будь-де, будь-коли і в будь-яких умовах. Ніколи не робить поверхневих висновків, завжди намагається розкопати суть питання, інколи щоб одразу закопати. 

Дуже делікатний, ніколи не нав’язує свою точку зору, але може тримати увагу годинами прекрасно розповідає історії, яких в запасі має сотні! Ну і поет від бога, за що ми його і любимо!

«Вічний двигун і совість українського рок-н-ролу»: культурні діячі Харкова про Сергія Жадана 0
Сергій Жадан і Олег Каданов

Євген Турчинов, музикант, учасник гуртів «Жадан і Собаки» та «Лінія Маннергейма»:

Сергій — це совість українського рок-н-ролу. А також його гучність і глибина. Він дивує і надихає своїм умінням спостерігати, а також бути наполегливим та азартним у своїй справі. А ще Сергій володіє чудовим почуттям гумору. Жадан — це ще й веселість.

«Вічний двигун і совість українського рок-н-ролу»: культурні діячі Харкова про Сергія Жадана 0
Євген Турчинов і Сергій Жадан

Фіма Чупахін, джазовий піаніст і композитор, автор музики до віршів Сергія Жадана (альбом «Місіонери»):

Жадан — це людина, яка ніколи не зупиняється в своїй творчості, у створенні віршів. Ми грали декілька разів в Українському музеї в Нью-Йорку, і я бачив, як він пише вірші, просто тому що не може не писати: в перервах між розмовами і перед тим, як йому вже треба йти на сцену. На це дуже класно дивитись, мені це дуже імпонує. Для мене це важливий показник того, що людина не лише талановита, але й працьовита — в тому сенсі, що завжди говорить «так» тим ідеям, які приходять, і знаходить час та докладає зусилля, щоб оформити ті думки, які надходять постійно, у слова. 

Тобто Жадан для мене — це людина, яка може огортати думки в слова і пронизувати цими думками наш простір. Він це робить як талановитий поет, письменник. І ще це людина з окресленою політичною позицією.

«Вічний двигун і совість українського рок-н-ролу»: культурні діячі Харкова про Сергія Жадана 0
Фіма Чупахін і Сергій Жадан

Гамлет Зіньковський, художник, майстер стріт-арту, ілюстратор, автор ілюстрацій до збірки віршів Сергія Жадана «Антена»:

Випадкові вуличні зустрічі з Сергієм нагадують мені про щось головне, те, що залишається у часі та пам’яті. А в майбутньому, я думаю, будуть казати про «жаданівські часи».

Харків у рядках та між рядками Сергія Жадана:

З книжки «Месопотамія»:
 
«Ми всі тут, у цьому місті, і є за великим рахунком митарями любові. Ми збираємо її щоранку, ми відшукуємо її щовечора, ми знаходимо її щоночі. Тому що не може бути любові несплаченої, любові, залишеної при собі, тому що вся любов належить цьому місту, тому що місто тримається цією любов’ю, наповнюється нею, ніби дощем восени, гріється нею, мов кам’яним вугіллям узимку. Без неї без цієї любові, місто просто помре від холоду й спраги, його покинуть останні мешканці».
 
«Місто мені сподобалося: тихі привокзальні двори, зарослі травою й засаджені абрикосами, гаражі, флігелі та аварійні будинки, з яких виходили повільні, мов хамелеони, пенсіонери — мене все влаштовувало. Запах цукру й шоколаду у кварталах довкола кондитерської фабрики, суворі цехи порожніх підприємств довкола ринку, брами, крамниці та лікувальні заклади — усе було за мене. Я вийшов до набережної. Виявляється, тут були мости. Це добре, подумав я, місто, яке лежить на ріці, більш захищене й спокійне, життя в такому місті тримається своїх меж і має свій порядок. Потім я дізнався, що ріка тут не одна. Місто лежало між ними, на пагорбах, ніби на острові, світячись усіма своїми білими й червоними будівлями, що були оточені зусібіч гарячою травневою зеленню».
 
«Ми обережно примостилися коло вікна, розглядаючи будинки внизу. Прямо під нами світилися темним сріблом квартали, в яких ми виросли, важкі нагромадження домів, розгалуження крони. Світилися порожні подвір’я, у яких стояла темрява, ніби вода в затонулих танкерах. Світилися вікна й балкони, антени й драбини. Світилися арки й під’їзди, стовпи та афішні тумби. Світилися цегла й жерсть, трава й каміння, глина й нічна земля. Світилася павутина, тонкими прожилками наповнюючи повітря. Далі будинки обривалися вниз, до ріки, і вже там, ближче до річища, світилися дахи складів та автомайстерень, світилася холодна ртуть течії, примарна труба старого млина на тому березі, вогні приватного сектора, білі дими котелень і фабрик. Далі срібло заливало собою землю та небеса. І можна було лише здогадуватися, хто там живе й що там відбувається».
Готель Харків
«декадансовий оркестр кінця сімдесятих
який з усіма своїми утробними колонками і
краденим репертуаром працював у готелі харків
блиск і ропа підгниваючої системи
це ніби зачитані студентські журнали
які пам’ятаєш іще з дитинства
сутінки країни тепле дихання ЧК
і провінційний харків з його абрикосами і заточками
тепер ми спимо разом у цій кімнаті
і не чуємо оркестру
лише солодкий запах телефонних слухавок
лише білі згустки жувальної гумки
       приліплені кимось до столу звисають немов кажани
старі музиканти ті які вижили
ниють тепер жмотяться з першого-ліпшого приводу
час просто ламає всім карки
без жодних питань
без жодних жодних питань
   ах ця партизанська війна яку вели
   хтось ще і досі вірить чекає вістей
   вона і тепер виступає тихо з імли
   і маркером болю торкає сплячих дітей
   і сонце без руху лежить собі на горбах
   трішки вище від ластівок і дротів
   і той хто захоче іти по наших слідах
   слідів не знайде хоч як би того хотів
так так переконуєш ти —
джімі гендрікс цей старий пройдисвіт
насправді він був етнічний українець
так тато єврей мама мулатка —
                  навчалася на підготовчому факультеті
виїхав в еміграцію ще до першої єврейської хвилі
вже там деградував морально і фізично
відбився від громади вийшов із пласту
ти що не віриш?
записав кілька номерних альбомів
захлинувся своєю блювотою
потонув у власному гівні
всі ви українці такі
   холодне начиння часу облич і речей
   ображені пам’яттю свідки розмиті загати
   це ніби ріка що невпинно тече і тече
   незалежно від того чи будеш ти перепливати
   і зрілість мов дівчинка-підліток яка без мети
   запізнюється зникає і не говорить йому
   яка вже знає що можна і не прийти
   проте ще не знає чому
велкам ту зе готел харків
потяг який прибуває на мирні переговори
ми забиваємо собі голови всіляким мотлохом
завжди з тобою ці голоси в коридорі
завжди з тобою ці дотики порожнечі
важкі підмурівки світу чорні опори
вона подовжила термін перебування
вона і далі чекала на кореспонденцію
лиши адресу маєш де записати?
готель харків до запитання
але ніхто-ніхто
ніколи і ні про що
так і не запитав»
Ольга Мацо
За теорією ймовірності я — ̶н̶е̶ймовірна. Пишу про ̶н̶е̶зриме — про любов і ̶н̶е̶ тільки. Надихаюся бесідами з творчими особистостями ̶н̶і̶ ̶п̶р̶о̶ ̶щ̶о̶ про все на світі, особливо про творчість як спосіб життя і ̶с̶м̶е̶р̶т̶і̶ нескінченності.

34 thoughts on “«Вічний двигун і совість українського рок-н-ролу»: культурні діячі Харкова про Сергія Жадана

    Залишити відповідь