Журналістка та співзасновниця проекту «Заборона» Катерина Сергацкова розповіла блогу Yakaboo, які книги справили на неї найсильніше враження.
Я постійно читаю. Щойно знаходжу час, вільний від редакційної, організаційної та власне журналістської роботи, біжу читати. Кожна хвилина варта читання. В мене багато книжок, кожного місяця купую 10-15 книг.
Читаю я дуже різні книги – за жанрами, формою, змістом. Найулюбленіше – моя колекція коміксів, або графічних новел. В комікси мене влюбив спочатку Тінтін – серія коміксів бельгійського художника Ерже 30-х років про вигаданого репортера-детектива, який попадає у дивні ситуації, розслідуючи міжнародні злочини.
А потім я познайомилась з графічною новелою «Маус» – комікс-оповідання Арта Шпігельмана про його польську єврейську родину, яка пережила Голокост, дуже зворушливий твір, від якого ти не можеш відірватися. Не дарма він отримав Пулітцера – вперше Пулітцера отримав комікс. Після цього я почала купувати соціально-політичні графічні новели, і зараз в колекції – приблизно 350 таких коміксів, в основному документальних.
Я міксую читання літератури з урбаністики як способу пізнавати простори – публічні, особисті, уявні, – комікси, дослідницькі книги (в основному – дослідження радикальних рухів, революцій, феміністичних рухів, рухів за рівність), фотокниги та артбуки (в сенсі книги митців) та путівники. Наприклад, в мене є всі книги видавництва «Основи», бо вони підпадають під всі мої інтереси. Серед них – дослідницькі книги Decommunized: Ukrainian Soviet mosaics, Искусство украинских шестидесятников, серія путівників українськими містами Awesome. Підтримую і купую український нон-фікшн в «Темпорі» та «Човні». Для кожного жанру потрібен свій ритм читання, своя атмосфера та внутрішня жага до певного наратива.
Австрійський німець досліджує розвиток пам’яті про травматичні події. Найцікавіша історія – його особиста історія: коли він був студентом, виявив, що вся його родина була нацистами, а батько взагалі командиром бригад смерті – вбивав людей, і загинув, коли намагався втекти від суду. Він описує процес пошуку фактів минулого через десятиліття, це такий детектив, який піднімає питання про нашу сучасність та не проговорені теми.
Ріад Саттуф, графічна новела «The Arab of the future» (Metropolitan Books, 2015)
Напівсирієць, напівфранцуз описує в коміксі своє дитинство та дорослішання у країнах Близького Сходу, своє розуміння чи нерозуміння правил, за якими живе світ частини його родини. Книга про шлях людини, яка живе на перетині різних культур і намагається обрати своє майбутнє.
Гі Деліль, комікс «Jerusalem» (Drawn and Quarterly, 2012)
Гі Деліль – колишній мультиплікатор, канадський француз, який декілька років тому почав малювати комікси про своє життя в різних країнах «третього світу», куди їздить працювати його дружина. Єрусалим – одна з таких книг коміксів, де він описує повсякденність конфліктної території, де він, який живе разом з двома маленькими дітьми, намагається пристосуватися або уникнути виконання суспільних та державних правил. Наприклад, що робити, коли ти їдеш з дітьми машиною за навігатором, але по дорозі виникає стіна.
500-сторінкове дослідження, засноване на документах щодо життя Гітлера в Австрії – до того, як він пішов в армію та став диктатором. Можна скласти реалістичний, детальний портрет людини, яка після ряду невдач стала ненависником людства.
Голокост – одна з найважливіших, найтрагічніших подій, які стались в минулому сторіччі. Філософиня Арендт розказує про Адольфа Ейхмана, якого називають архітектором «останнього рішення єврейського питання» і який виявляється людиною без особливих рис. Розповідь побудована на фактажі суду над Ейхманом, який проходив в Єрусалимі після того, як ізраїльська розвідка викрала його з Аргентини через роки після його втечі.
Ще одна дуже важлива книга про тиранію, злочини проти людства і пам’ять про це.
Сьогодні в Україні багато хто говорить про етнічних ромів. Відбуваються погроми, всіх ромів маркують як злочинців, неспроможних до соціалізації. В книзі репортажів Гаус розказує про ромів в Словаччині та на пострадянському просторі: як вони живуть, які існують клани, як вони діють між собою та з державою, і як роми борються з відношенням до себе як до людей «третього сорту», який потрібно поселити в гетто.
«Расчеловечивание» – це то слово, з яким Україна, здається, познайомилась лише коли почалася війна на Донбасі. Книга дослідниці Батлер – про те, як фреймують, або маркують, мирне населення під час збройного конфлікту різні сторони, держави, ЗМІ.
Іноді звертаюсь до цієї книги щоб порівняти враження.
Філософська праця Вірно про сучасне суспільство і категорії, в яких воно сьогодні існує, крізь концепцію постфордизму. Він говорить про те, що на зміну традиційному суспільству прийшли різноманітні «множества», які діють за різними правилами та в інший спосіб будують свою ідентичність.
«Персеполіс» – це документальний комікс про авторку, Маржан, і її життя під час «ісламської революції» в Ірані та вимушену імміграцію в Австрію, де вона намагається бути собою в іншому світі, але все одно не почуває себе як вдома. Думаю, що сьогодні ця новела дуже добре ілюструє те, що відчувають українські вимушені переселенці.
477 thoughts on “Що читають журналісти. Катерина Сергацкова”