«Про фізичне насильство там і мови нема»: інтерв’ю з автором тексту пісні «Плакала» Сергієм Седріком

Пісня гурту KAZKA «Плакала» зібрала понад 100 мільйонів переглядів на Youtube – її слухають та наспівують по всьому світу. Автор тексту до цієї пісні Сергій Седрик – написав слова до більшості пісень альбому «Карма». Він вважає, що в альбомі є ще краща пісня, яку чомусь недооцінили слухачі. А днями у Сергія виходить книга віршів – «Офигенная». 

Блог Yakaboo розпитав у Седріка про те, як вірші перетворюються на пісні, яким жінкам він присвятив свою збірку та чи можуть плакати чоловіки. 

Седрік — це ваш псевдонім, справжнє ім’я — Сергій Локшин. Чому ви вибрали саме такий псевдонім?

Це з переліку речей, які неможливо пояснити ☺ Двадцять років тому я жартома підписав так якийсь лист, хтось побачив, почав так мене називати, потім так само стали робити всі навколо мене. Звідкись воно взялося, може десь в іншому світі мене так і назвали батьки.

Пісні для «Казки» були написані українською, а ваша збірка «Офигенная» — російською. Якою мовою вам легше писати?

І мови, і жанри для мене — інструменти, щоб працювати с текстом. Впевнений: чим більше інструментів, тим кращий ти як автор. Мене добре вчили різним мовам у школі. Мама-літредактор дала достатньо знань та можливостей, щоб зрештою навчитися писати і українською, і російською, і англійською. Тож я перемикаюся з легкістю — пісня українською, вірш російською, слоган англійською. Інтуїція завжди підказує вірне рішення, безмежно їй довіряю.

Пісню «Плакала» різні люди розуміють по-своєму. Опишіть, будь-ласка, про що цей текст для вас? Який у нього основний посил? Звідки взялась саме така ідея тексту?

Я наполягаю, що тексти для пісень повинні бути гострими чуттєвими історіями, маленькими фільмами про переживання цікавих складних героїв. «Плакала» — саме така. Це історія двох дівчат, зовсім юної та молодої мами, що переживають розставання з коханими, які не виправдали сподівань. Призвело це до нестримних сліз розчарування, проте, коли сльози висохли, дівчата твердо вирішили почати все спочатку. І день засяяв новим змістом, фіалка розцвіла, хеппі-енд ☺

Новий досвід для мене — така кількість версій від слухачів, про що саме пісня, бо в моїй реальності все просто і зрозуміло. Бачив у соцмережах найнеймовірніші варіанти, наприклад, що пісня про домашнє насильство, а «фіалка розцвіла» — це синець, що з’явився від сильного удару. Звертаюся до всіх, хто це читає — про фізичне насильство там і мови нема. А от про насильство емоційне, яке призводить до розставання, звісно ж, є, це рушійна сила історії.

Як ви для себе визначили: чому пісня «Плакала» мала такий успіх? Чому вона зачепила стількох людей?

Саме тому, що це — сюжет близький мільйонам, розказаний зрозумілою емоційною мовою. Люди впізнали себе, поплакали, надихнулися. В цьому і є сенс розповідати історії, це — найвище визнання.

Як ви вважаєте — ця пісня скоріше «жіноча» чи її однаково розуміють та відчувають і чоловіки і жінки?

Вона жіноча на 95%. Але для чоловіків там є меседж і він такий — якщо відчуваєте, що людина не ваша, розставайтеся, не заганяйте стосунки під лід. Емоційне насильство — страшна річ, краще почати все спочатку, ніж доводити до цього.

Як ви вважаєте, чи нормально, коли плачуть чоловіки, чи це тільки жіноча «прерогатива»? Коли ви особисто останній раз плакали і чому? Чи може вас настільки зачепити пісня чи вірш, щоб це викликало сльози?

Та звісно ж нормально! Плачу щороку на Різдво, коли передивляюся фільм «Реальне кохання». Неодноразово плакав на концертах супер-артистів, Muse чи, не повірите, Eminem’a, коли від величі миті просто перехоплює подих. Наш світ — чуттєве місце, вважаю злочином стримувати у ньому сльози. Тож плачте на здоров’я! Іноді це — секретний ключ до щастя. 

Розкажіть трохи про «кухню» процесу написання текстів пісень. Як це відбувається? Чи висловлюють музиканти свої побажання до майбутнього тексту? Що відбувається раніше — створюється текст, який потім лягає на музику, чи навпаки — спочатку створюється музика, а потім ви створюєте текст, що їй пасує?

Мені зручніше писати текст на готову музику. Вона надихає, відразу дає найточніший настрій для майбутньої історії. У випадку з «КAZKA», це супер-комфортна робота. Ми обговорили підхід до створення пісень, зрівняли відчуття і потім рухалися майже без правок.

Секрет із «кухні»: текст для «Плакала» я написав останнім в альбомі, і був упевнений, що якась ця історія аж занадто проста. Аж он як виявилося, може і проста, та як зрезонувала.

Ви — автор слів більшості пісень в альбомі «Карма». Пісня «Плакала» — теж ваша улюблена з цього альбому чи є якась пісня, яка вам «смакує» більше, але ви вважаєте, що слухачі її недооцінили?

Моя улюблена пісня — «Танці». Ось де історія справді складна, про пошук кохання у хиткому світі ван-найт-стендів… Сподіваюся успіх «Танців» ще попереду.

Розкажіть трохи про свою збірку віршів «Офигенная». Як довго ви писали ці вірші, скільки їх у збірці, чи є у збірки «цільова аудиторія»?

«Найстарший» вірш у збірці 2004-го року народження. Тобто «Офигенная» збиралася до купи чотирнадцять років. Там неймовірний відсоток невигаданих історій, неймовірний… Тож, коли я взяв книгу до рук, фізично відчув, як всі ці історії відпускаю, буквально починаю новий відрізок життя. Такий от поетичний лайфхак: можна все відпустити і забути, якщо надрукувати свої вірші ☺ 

Чому текст пісні «Плакала» не увійшов у збірку?

Я розрізняю тексти для себе і для інших виконавців. Збірка — моя особиста історія, аж надто особиста, щоб до неї потрапили елементи з іншого всесвіту. 

Може колись текстів для пісень буде така кількість, що їх можна буде видати окремою збіркою. Сподіваюся, ми знайдемо її на Yakaboo.

Автор ілюстрацій для збірки — Mona Dorn. Що це за таємнича людина? Розкажіть трохи про неї.

Це дівчина з Києва, неймовірно талановитий графічний дизайнер. На Behance ви можете подивитися більше її робіт. Нас звели соцмережі, і вона саме збиралася у відпустку, але попрацювати зі мною не відмовилася. Тож ілюстрації для книги малювалися і високо у горах, і на круїзному лайнері. Це додало вогнику процесу створення.

Збірка схожа на особистий щоденник. Хто вигадав саме таку цікаву ідею подачі текстів?

Спочатку була ідея створити збірку, як кіносценарій неіснуючого фільму, тому основна лінія ілюстрацій виконана у стилі сторіборду. Ми зробили перший варіант макету, і все було красиво, але, знаєте, надто аж правильно… Тому я роздрукував усі сторінки і простим олівцем дописав усе, що вважав за потрібне додати та пояснити. Дизайнер підхопила, додала значків, іконок, малюнків. Так і вийшов цей загублений блокнот. Серйозність перетворилася на щирість.

В збірці окремі розділи присвячені різним жінкам: Беллі, Зої, Тані, Маші… Це реальні жінки? Розкажіть про них.

«Фільм створено на основі реальний подій. Усі імена та прізвища змінено». Історії реальні. Але за одним ім’ям — часом декілька різних епізодів і різних жінок, що складаються в одну історію, як паззл.  

Розкажіть, будь-ласка, людям, які не розуміються на поезії та рідко читають вірші, в чому задоволення та ефект від читання поезії? Що в ній знаходять люди, що це дає поціновувачам поезії? Наприклад, що ви відчуваєте, коли читаєте справді хороші вірші?

Звісно ж, вірші — це унікальна форма, мелодійна, захоплююча. Це справжня математика, вписати слова у маленькі клітинки, де їм саме і місце, витримати хвилюючий ритм. Спостерігати за цим, як дивитися «Формулу-1». Ефект падаючого ліфта — ось що я буквально відчуваю, коли дивлюся на роботу справжніх майстрів.

Які книги ви читаєте? Назвіть кілька книг, які ви прочитали останнім часом і які вас зачепили?

Останнім часом — все, що вчить мене створювати більш влучні історії у різних жанрах. «История на миллион» Роберта Маккі — настільна книга. Айн Ренд, «Мистецтво белетристики»; Володимир Набоков, «Лекции по зарубежной литературе».

Очікую на цьому тижні від Yakaboo «Машина песен. Внутри фабрики хитов» Джона Сібрука, бо завжди цікаво, що ж воно там робиться на сусідніх кухнях ☺     

(Visited 1 093 times, 1 visits today)
Тетяна Гонченко
Тетяна Гонченко
Редакторка блогу в Yakaboo.ua. Маю в житті чотири пристрасті: журналістика, подорожі, література і котики. Тож багато пишу, багато їжджу по світу, багато читаю і маю двох котиків. Зрештою, ці сфери тісно пов’язані: хороший журналістський текст – це теж література. А книги – це ще один спосіб подорожувати. Котики ж прекрасні самі по собі.
https://www.facebook.com/atanoissapa