Засновниця сходознавчого видавництва Safran Book: про переклад з китайської, казки з Тибету та символічний шафран

Напередодні Книжкового Арсеналу з’явилися не тільки новинки вже відомих нам видавництв, а й нові вузькоспеціалізовані видавництва. Ми поспілкувалися із засновницею одного з таких, що спеціалізується на виданні сходознавчої літератури. Видавчиня Світлана Призинчук, яку свого часу захопив світ китайської культури, розповіла про складнощі на шляху вибору книжок для друку, особливості транслітерації китайської мови та розповіла, що цікавого очікувати від новоствореного видавництва Сафран. Далі – пряма мова Світлани.

Від захоплення мовою до створення видавництва

Ідея створити видавництво виникла в мене на Школі видавничого бізнесу від Litosvita. Раніше я думала створити журнал про Азію. В нього навіть був розписаний концепт: планувала, що підтягнемо азійські компанії для реклами, і з цієї реклами будемо існувати. Будемо розповсюджувати журнал в аеропортах та інших публічних місцях. У нього вже була назва, я мала ідеї статей, але почався Майдан, настала криза, це співпало з проблемами в особистому житті. Ідея з журналом стала не актуальною. 

Чому Азія? В Україні я вчилася на спеціальності «Міжнародне право і китайська мова». Заняття з китайської були в нас лише тричі на тиждень, але мені китайська подобалася більше, ніж юриспруденція. На третьому курсі нам запропонували поїхати в Китай за обміном студентів. Зібрали групу з охочих, і я поїхала в Тяньдзінський політехнічний університет. Після першого семестру навчання ми з кількома подругами вирішили залишитися на довше, але змінити виш. Знайшли Нанькайський університет і виявилося, що він не просто кращий за попередній, а один серед найкращих у всьому Китаї. Спочатку вчитись було дуже важко, адже кафедра філології для іноземців була дуже сильна. На той момент я вже трішки говорила і розуміла китайську, але писати не могла взагалі. Треба було починати вчитись серйозно.

Пізніше я випадково дізналась в деканаті, що існують різні стипендії для навчання іноземців на магістратурі. Я мріяла переїхати в Пекін, і подала заявку тільки в один університет – Пекінський педагогічний, хоча це було дуже ризиковано, адже подаватися можна було одразу в три. Свою юридичну спеціальність я змінила на мистецтвознавство. В університет мене прийняли, але сказали, що піти на магістратуру одразу не дозволять, треба ще брати додатковий рік китайської.

Спочатку я засмутилася, бо порахувала, що вчитись треба надто довго – в Китаї магістратура триває цілих 3 роки. Вже пізніше я була дуже вдячна університету за це рішення. Я навчалась китайською мовою і була єдиною іноземкою в коледжі мистецтв, тому що мистецтвознавство – не та спеціальність, яку зазвичай обирають іноземці в Китаї. На першому курсі магістратури було дуже важко, треба було багато читати. А на другому курсі я вже почала писати китайською свій магістерський диплом з темою: «Вплив європейського мистецтва абстракціонізму на китайських художників “французької школи”», в якій досліджувала впливи В. Кандінського на відомого китайського художника Ву Ґваньджона. 

Більшість знайомих українців, які колись приїхали вчитись в Китай, залишилися там або ж одружились з іноземцями і переїхали в інші країни, дуже мало хто повернувся в Україну. Я ж не хотіла жити в Китаї. В 2015 році я остаточно повернулася в Україну, але роботи, пов’язаної з Китаєм, у мене не було. Я швидко почала забувати китайську мову. 

Вже на Школі видавничого бізнесу в кінці 2016 року я зрозуміла, що ніша книжок про Азію в Україні не зайнята. Після того я довго вивчала, як в інших країнах працюють зі сходознавчою тематикою. Почала з французьких видавництв, які спеціалізуються на орієнталістиці, тоді британські, американські, польські – їх не так багато, але в кожній країні є, як мінімум, одне. Хоча у Франції, наприклад, усі видавництва видають азійську літературу в частині своїх великих лінійок, але є й такі, що спеціалізуються виключно на Азії.

Я довго вивчала ринок, щоб розуміти, з чим буду працювати в майбутньому. В мене є excel-таблички по багатьох країнах Азії, і мені не потрібно думати, що видавати наступним –  достатньо тільки зайти у відповідний файл і обрати.

Такою була загальна стратегія.

Робота над першими книжками

Після цього я звернулась до друзів, щоб познайомили мене з тими сходознавцями, які, можливо, щось перекладають. Я зустрічалася з ними і розпитувала, чи є щось перекладене «в стіл» або що хотілося б перекласти. І так народилися перші 2 книжки – «Джвандзи» і «Чайний канон».

«Чайний канон» Лу Юя якраз і був перекладений «в стіл». Сам переклад був ще дуже сирий, ми почали з перекладачкою роботу влітку 2017 року, і паралельно довго працювали над концепцією. Врешті прийшли до ідеї об’єднати текст самого канону з історією про чай – про походження, сорти, географію. Для нас було важливим, щоб текст «Чайного канону», який сам по собі нелегкий для сприйняття, став цікавим людям, які до цього знали про чай небагато. А для чайних поціновувачів перший український переклад найкласичнішої книги про чай – також чудовий подарунок.

Що стосується візуальної частини, рік тому я прочитала про ілюстраторку Оксану Булькевич. В статті були вміщені кілька її ілюстрацій, мабуть, випускна робота. Книжок до цього вона не робила. Я інтуїтивно відчула, що в неї є певне відчуття Сходу. Написала їй листа і виявилось, що вона справді захоплюється Японією. Ми познайомилися на минулому Арсеналі, а я саме повернулась була з Болоньї, звідки привезла одну чилійську книжку про овочі та фрукти, які прийшли з Латинської Америки, – кіноа, арахіс, авокадо. Книжка ілюстрована, дуже гарна, взяла тоді багато премій, і я запропонувала художниці відштовхнутися від такого формату. В Україні книжок, які розповідають про гастрономічну тему без фото, я не бачила. 

Влітку ми пішли з Оксаною в Чайний будинок на Дружби народів, де майстриня Оксана Якубинська провела нам дуже вишукану чайну церемонію на 2,5 години! Після заряду натхнення Оксана почала працювати. Крім того, колись давно я привезла з Китаю розкішне видання «Історія розписів китайської порцеляни», який я теж дала ілюстраторці, разом зі свободою творчості та довірою. Перекладачка Євгенія Гобова надсилала їй розділи з перекладом та авторським текстом, і вона малювала. Я не бачила більшості ілюстрацій до готової верстки, лише її першу пропозицію оформлення. 

Фактично ця книжка народилася з готового перекладу.

А от з «Джвандзи» – інша історія. Нас познайомили з перекладачем Вон Гаком у фейсбуці через кілька місяців після мого задуму створити видавництво. Я запитала його про вподобання і переклади, і він сказав, що перекладав розділ із «Джвандзи». Коли я прочитала «Джвандзи» на першому курсі магістратури (звичайно ж, в російському перекладі), то зрозуміла, що у фільмах з домами літаючих кинджалів – все звідти. Перекладач погодився перекласти повний текст, 33 розділи. Але відразу попередив, що він – монах, і його звичний графік – 3 місяці в миру, 3 місяці – в ретриті. Перекладати він зможе тільки в миру. 

Загалом ми робили цей проект 2 роки й 2 місяці. В Україні це буде перше видання давньокитайської класики такої значущості і масштабу. Це першоджерело, яке ми видали разом з передмовою та апаратом приміток. Видання пройшло двох зовнішніх рецензентів: текстолога Єгора Гребнєва з Оксфорда, який саме займається добою Джов, за якої написана книжка (ІІІ ст. до н.е.), та доктора філософських наук Анастасії Стрелкової з Інституту філософії Сковороди НАНУ. 

Видання має класичний вигляд, в оформленні обкладинки використано картину «Нічна стоянка човна» з китайської колекції Музею Ханенків, де зображений мудрець, що лежить в човні. Наприкінці книжки вміщений коментар до картини, який написала провідна наукова співробітниця Музею Ханенків Марта Логвин, вона ж – наукова редакторка «Джвандзи». 

Влітку ми ще готуємось видати переклад бестселера – шпигунського роману «Дешифрувати» китайського письменника Май Дзя. Видати його було ідеєю перекладачки Надії Кірносової. Взагалі наші видання — це не просто моє замовлення як видавця. Коли ми починаємо співпрацю із перекладачами східних мов, ми одразу домовляємося, що всі разом працюємо на один результат. Оскільки раніше орієнталістика в Україні не видавалася, то ми всі, як сходознавці, маємо бути зацікавлені у тому, щоб разом заповнювати цей видавничий сегмент. 

Дитяча лінійка

Я — мама, тому, звичайно, я мріяла робити й дитячу лінійку теж. У 2018 почесним гостем Болонського книжкового ярмарку був Китай — чудова нагода познайомитися з дитячим книжковим ринком Азії. Там дитячі книжки, наприклад корейські, мають зовсім іншу візуальну естетику. Але в Болоньї доступитись до корейських стендів було важко — туди були дуже великі черги. У світі зараз шалений тренд на Корею. Мені цікаво було б видати щось корейське, але я ще не уявляю, як це сприймуть наші батьки. Підозрюю, що такі книжки купуватимуть не дітям, а собі. 

Нашою першою дитячою книжкою стане «Мандрівки Гімалаями. Казки з Тибету, Бутану, Ладакху та Сіккіму». Що цікаво, це книжка чеського тибетолога, який сам уклав збірку казок цього регіону, переказуючи та перекладаючи їх з тибетської та англійської. Переклала книжку Тетяна Савченко, а консультувала нас єдина в Україні тибетолог Олена Огнєва. 

Дизайн залишається з оригінального видання, але ми з командою, до речі, мали тривалу дискусію про те, чи варто давати для дітей передмову. У чеському виданні є розлога післямова, що розповідає про мовні особливості — про тибетську мову, цифри, — ми її залишили. Окрім цього, вмістимо невелику передмову Олени Огнєвої. На звороті обкладинки буде побажання для дітей від Тетяни Яловчак, першої українки, яка підкорила 7 вершин включно з Еверестом.

Другою книжкою буде японська «Киця-керівниця книжкової крамниці». Мені з нею дуже пощастило. Вона написана та проілюстрована моєю подругою-японкою, ми вчилися з нею в одному університеті в Китаї. За сюжетом, власник книгарні зібрався у навколосвітню подорож, а на час своєї відсутності знайшов кішку, яка стала керувати його крамницею. 

Але ідея книги не така проста, як може здатися спочатку. Адже це не звичайна киця, а триколірна. В Японії багато століть існує традиція триколірних кішок, яких ще називають «кішками удачі» або манекі-неко. На них можна натрапити й на стародавніх гравюрах укійо-е, і в казках та легендах. Тому наша книжечка — найновіше втілення давньої культурної традиції Японії. До речі, ґендерна нотка в назві невипадкова, адже триколірні кішки — майже завжди дівчата.

Про особливості транскрипції та виклики для першопрохідців

«Чайний канон» буде виданий ще в українізованій російській транскрипції Палладія. Для тих, хто не цікавився тонкощами передачі східних мов на письмі — це набір правил для транскрипції і транслітерації китайської мови російською кирилицею, який використовували ще у виданнях Російської імперії після виходу в 1888 році китайсько-російського словника Палладія і Попова, пізніше — в СРСР, а 2009 року вона була адаптована до українського алфавіту.

Традиція цієї транскрипції в українських перекладах збереглась ще й тому, що за часів Союзу в Україні не було сходознавчих кафедр, сходознавців готували в Петербурзі, Москві чи Владивостоці. Тому в ній не враховані такі особливості української, як існування г/ґ, і/ї та інші. Наразі немає прийнятих усталених правил — одні перекладачі адаптували звучання за своїми правилами, інші — залишили традиційну систему Палладія без адаптацій. І коли я отримала взимку перші три переклади, всі вони були з різнописаннями. Це мені не підходило. Відомо, що в Україні немає фахових редакторів, які б знали східні мови. З першими книгами ми співпрацювали з Олександром Стукалом, Юлією Джугастрянською, Оленою Подорожньою, чудовими фахівцями, які не побоялися взятися за такі складні тексти. Якби не вони, нам би було не під силу потягнути ці проекти. Але видавництво також зобов’язане дати їм орієнтир серед тих тонкощів, які їм не знайомі. 

Водночас так склалося, що в листопаді мені зателефонували з Українського Католицького Університету і повідомили, що хочуть провести правописний семінар з китайської мови ім. Олекси Горбача. Я, у свою чергу, запросила до участі нашу перекладачку, доцентку КНУ ім. Т. Шевченка Надію Кірносову, яка вже займалася цією проблематикою. Власне, саме вона адаптувала російську систему Палладія до української мови у 2009 році. Але її пропозиції до спільноти науковців щодо подальшої роботи з цієї проблематики, на жаль, залишились без уваги. 

Ідея УКУ організувати семінар виникла тому, що їхня доцентка Наталія Цісар 3 роки викладала в Китаї українську мову. Її доповідь та висновки базувались на досвіді та спостереженнях під час навчання китайців української. І хоча вперше правописний семінар був цілковито присвяченій східній мові, семінар вже рік проводили з фахівцями з англійської, німецької мови, латини тощо. Тому досвід команди присутніх фахівців-лінгвістів був надзвичайно корисний. Обговорення тривало понад 6 годин! Після цього Надія та Наталія вже разом допрацьовували свою правописну систему, спираючись на висновки із семінару. 

«Чайний Канон» був підготовлений раніше, і ми залишили його в українізованій системі Палладія. А от «Джвандзи» ми видали за системою Кірносової – Цісар, які зараз готують навчальний посібник. За старою транскрипцією ім’я філософа пишуть Чжуан-цзи, а за новою – Джвандзи. Команда, що працювала над «Джвандзи», сприйняла нововведення і погодилась переробити транскрипцію у фактично готовій книжці. Більшість цієї роботи, правда, випала на мене і наукову редакторку, але воно було того варте, тому що нова транскрипція дуже добре лягла в переклад. Врешті було прийняте рішення взяти українську практичну транскрипцію Кірносової – Цісар за стандарт у нашому видавництві, тому наступні переклади з китайської ми видаватимемо саме в ній. 

Що таїть в собі назва видавництва

Safran французькою означає шафран. Його батьківщина – Азія, але він підкорив увесь світ і протягом століть залишається найдорожчою спецією, грам якого досі коштує дорожче за грам золота – з величезної квіткової плантації можна зібрати лише кількасот грамів! Не дивно, що шафрановий колір став кольором китайських імператорів, буддійських монахів, а згодом і європейської аристократії. Крім того, шафрану приписують лікувальні властивості. Він позбавляє болю, меланхолії, депресії, тому що сприяє виробленню серотоніну – гормону радості.

В нашому видавництві ми збираємо символічний шафран – знаходимо азійських письменників, українських науковців, перекладачів та знавців східних мов, художників та дизайнерів з розумінням естетики мистецтва Сходу – щоб створювати рідкісні книги. Ми прагнемо, щоб розгорнувши їх, ви відчули радість від доторку до величного і таємничого світу Сходу. Нехай шафранові книги наповнять вас світовідчуттям Азії!

Що очікувати в майбутньому

Одним з таких перекладів буде роман «Північні дівчата» Шен Кеї, відомої китайської письменниці. Ми познайомились минулого року під час Пекінського міжнародного книжкового ярмарку, а 10 днів тому на Празькому книжковому ярмарку вже підписали Договір на видання. Вона пише жорстку жіночу прозу. «Північні дівчата» – найвідоміша книжка письменниці, це історії сільських дівчат, які потрапляють у великі міста. Будемо сподіватися, український читач відкриє собі новий світ разом з нашими книжками.

(Visited 592 times, 1 visits today)