Париж захлебнется огнем и агрессией, люди будут прятаться среди развалин, собаки бегать беспорядочными стаями и только коты продолжат сохранять спокойствие и будут знать, что делать, — таким Вербер видит недалекое будущее.
Тот, что покорил "Муравьев" и котов
Бернар Вербер — один из самых популярных французских писателей современности — и у себя на родине, и в мире. Его произведения — синтез научной фантастики, футуризма, приключений и философских размышлений — перевели на 30 языков.
Самыми известными его произведениями остается трилогия «Муравьи», которую уже начали выдавать на украинском, а также дилогия «Танатонавты». «Завтра будуть коти» (Terra Incognita, 2018, пер. Ярина Тарасюк) вышла к Форуму издателей и сразу привлекла внимание своей обложкой: кот с таким количеством лап, что и индуистское божество может позавидовать, у него и лотос — символ медитации, и револьвер, а на носу красуется значок порта USB. Это — Пифагор, о нем поговорим дальше.
Бастет
“Ох уже ці самці, вони завжди задирають носа, а насправді, виявляється, всі як один — слабаки, коли опиняються віч-на-віч із самицею, яка знає, чого хоче, а особливо — чого не хоче”, — в этом вся Бастет, кошечка, от имени которой написан этот роман.
Трехлетняя пятнистая соблазнительница, перед которой не может устоять ни один кошачий кавалер. Но она — не какая-нибудь вертихвостка, она мечтает найти способ настроить межвидовую коммуникацию: пытается говорить с людьми, мышами, птицами и даже рыбкой…
“Моя мама завжди казала: “Не звертай уваги на людей, вони непередбачувані”.
Она изучает мир, особенно свою «служанку» Натали — достойный пример человеческой самочки, которая почему-то выбирает себе каких-то нелепых самцов. Бастет очень хочет научиться говорить с ней, но что-то постоянно мешает.
“Мама пояснила мені, що ми є господарями людей, а люди — господарями собак. Але чиїми господарями є собаки? Вона відповіла мені: “Бліх, які живуть у них на спині, бо вони забувають вилизувати себе, щоб очиститися”.
Пока Бастет занята наблюдениями за людьми, в Париже происходят теракты и назревает настоящий кризис. Натали все больше волнуется и покупает большой телевизор. Так Бастет впервые видит новости и убитых поблизости людей.
“Звідси я роблю висновок, що люди — не безсмерті. Цікава інформація, якої я не знала. Невже Наталі придбала цей блискучий моноліт, щоб дивитись, як вмирають представники її виду?”
Пифагор
Он — десятилетний сиамец, лабораторный кот с внедренным в мозг USB-портом, который может подключаться к интернету и черпать из него всю необходимую информацию. Он — уникальный, ведь сам выбрал себе имя, коты, как правило, не имеют такой чести. Бастет становится для него благодарной слушательницей, которая хочет знать все о человеческой и кошачьей истории, событиях в мире и о том, как выбраться из кошмара, в который за несколько месяцев превратился Париж.
“Нам, котам, бракує перспективи, — як у часі, так і у просторі. Ми здебільшого маємо доступ до одного обмеженого джерела інформації: для нас існує лише те, що ми бачимо, те, що чуємо, що відчуваємо на фізичному і психічному рівні. Це дуже куце поле знання, яке зазвичай обмежується помешканням, кількома дахами, садом, вулицею. Люди ж можуть дізнаватись про події, виходячи за межі власних відчуттів завдяки багатьом сучасним засобам: телевізорові, радіо, комп’ютеру, газетам, книжкам”.
Если Бастет рассматривает людей как двуногие единицы, созданные для служения котам, то Пифагор признает, что человеческая цивилизация немалого достигла, в частности создала искусство. Он не хочет, чтобы она утонула в междоусобицах и войне. Пифагор понимает, что в этот момент людям, как никому, нужны коты — коты для утешения и спасения от крысиного нашествия.
“Тепер ти знаєш, що я обожнюю в них, — каже Піфагор. — Моє серце стискається на думку, що це може зникнути. Так, люди відкрили важливість мистецтва, — провадить він далі. — Воно не дає нічого. Ні їсти, ні спати, ні завойовувати нові території. Мистецтво — це некорисна діяльність, однак саме в ньому — їхня сила”.
Отношения Бастет и Пифагора
Вербер интересно прописывает общение соблазнительницы Бастет и стоического Пифагора, который убежден, что сейчас не время. Сиамец достиг счастья аскезы, когда он уже ничего не хочет. «Быть счастливым — значит ценить то, что имеешь. Быть несчастным — значит хотеть того, чего нет. Я имею все, чего хочу».
— Ти боїшся, що будеш страждати, коли кохатимешся зі мною?
— Я боюся, що зазнаю такого задоволення, яке зробить мене залежним від тебе. Тому я насолоджуюся іншим: свободою і відсутністю будь-якої залежності. Ніхто й ніщо мене не обмежує. Це моя найбільша гордість.
Бастет и Пифагор теряют своих служанок: Натали исчезает, а Софи убивают во время погрома, поэтому двум домашним котам предстоит долгий путь к президентской резиденции, чтобы присоединиться к беглецам от нападений и мутировавшей чумы, которую с удовольствием переносят обнаглевшие крысы.
— Перш ніж відлетіти, душа Софі звірилась мені, що коли їй дадуть змогу вибирати, то в наступному житті вона хотіла б народитись в тілі кота. А я б у наступному житті хотів би бути людиною.
— Звідки таке бажання деградувати?
— Я захоплююсь людськими руками. Ці руки вміють виготовляти книжки, твори мистецтва, складні машини. А ще я хотів би знати, що відчуваєш, коли смієшся. Ми, коти, завжди серйозні і все сприймаємо серйозно. Я хотів би відчути їхню іронію, ту насмішкуватість, яка дає їм змогу все сприймати відносно.
— Ми завжди хочемо бути кимось іншим, ніж є.
— А ти, Бастет, ким би хотіла бути, якщо б могла вибрати собі тіло в наступному житті?
— Кішкою, звичайно! Коли опиняєшся на вершині еволюції, не хочеш повернутися назад. Яким би було моє життя, якби мене постійно переслідували картинки й шуми і я не вміла користуватись своїм розумом і не сприймала б навколишній світ таким, яким він є? Мені б здавалось, що я — якась неповносправна!
— Ти ще насправді не знаєш людського світу. Він значно цікавіший, ніж ти думаєш.
— Якщо він потрібен для того, щоб воювати, ходити на роботу, пересуватись на двох задніх лапах чи спати вночі, то мені це нецікаво.
Кошачья армия
По Верберу, крысы — едва ли не самая большая угроза человеческой цивилизации. Канализационные твари не только могут пролезать куда угодно и уничтожать продукты и произведения искусства, но и чрезвычайно умные и способные к объединению. Крысы, может, и не знают основ стратегии, но умеют наступать мощными рядами. И вот они решили, что людям пора уйти.
Пока люди убивают друг друга, крысы наслаждаются на свалках, которые растут и растут. Их постоянно становится больше, они толстые и огромные, и уже никого не боятся. Они даже не убегают от котов. На самом деле такие крысы могут с легкостью разорвать кота. Поэтому Бастет и Пифагор надо найти как можно больше союзников. Их секретным оружием становится цирковой лев.
“Твої вороги і перешкоди дають змогу пізнати твій опір. Усі проблеми, які здаються тобі складними, з’являються лише для того, щоб ти могла краще пізнати себе”.
Пифагорийская мудрость (вместо прямой речи)
Усе, що зі мною трапляється, — все для мого добра.
Цей часопростір є тим виміром, який обрав мій розум для втілення.
Мої кохані і друзі дають змогу пізнати свою здатність любити.
Мої вороги і перешкоди на моєму шляху дають змогу перевірити мою здатність опиратися і боротися.
Мої клопоти дають змогу краще себе пізнати.
Я обрала свою планету.
Я обрала свою країну.
Я обрала свою епоху.
Я обрала своїх батьків.
Я обрала своє тіло.
З моменту, коли усвідомлюю, що те, що мене оточує, є витвором мого бажання, я не можу більше скаржитись, не можу більше мати почуття несправедливості.
Я не можу більше відчувати, що мене не оцінили.
Можу лише намагатись зрозуміти, чому моя душа потребує власне цих випробувань, щоб рухатись вперед.
Уночі саме це послання приходить до мене у формі сновидінь, щоб я його забув.
Усі, хто навколо мене, є тут для того, щоб навчати мене.
Усе, що зі мною трапляється, є для того, щоб спонукати мене до розвитку.
Послевкусие
«Завтра будуть коти» — одна из немногих книг, которую мне постоянно хочется цитировать. Пифагорейская мудрость — то, чего мне именно не хватало в это предпраздничное время подведения итогов.
В поведении Бастет я узнавала своего наглого кота, который все прекрасно понимает и считает всю нашу семью своей прислугой. Поэтому советую творения Вербера всем тем, кто думает, что является хозяином своему коту.
8 thoughts on “Придет день и коты спасут человечество — Бернар Вербер «Завтра будуть коти»”