Як читати книжки: поради від Вірджинії Вулф

1925 рік. У Вірджинії Вулф виходить роман «Місіс Делловей». До цього часу вона вже стала популярною: згадки про письменницю з’являються на сторінках лондонського Vogue та Vanity Fair. А ще в цей рік вийшло декілька есе Вулф, серед яких і How Should One Read a Book? (букв. пер. «Як слід читати книгу?»). Ми його прочитали і занотували собі найважливіші поради. 

Для початку: робіть, що хочете

По-перше, Вірджинія звертає увагу на те, що, насправді, в есе вона дасть відповідь на питання «Як слід читати книгу?» радше собі самій, бо для кожного це — свій унікальний вибір. З читачем Вулф наперед встановлює ніби-то певну домовленість: якщо погоджуєшся з цим судженням і не будеш сприймати її слова як істину, тоді читай далі. «Єдина порада з читання, яку можна дати іншій людині, — не сприймайте поради, слідуйте інстинктам, послуговуйтеся власним глуздом та робіть свої висновки». Читання є свободою, жоден критик не вправі вам нав’язати, яка з двох книг краща за іншу. Звідкіля йому знати? Які взагалі можуть бути критерії? Для Вулф читання є свободою, вільним від законів місцем: тут ми можемо створювати свої світи, думати про своє, ставитися до творів цілком у різний спосіб. Тоталітарщину у виборі літератури письменниця відкидає як щось недоречне. 

Не вимагайте від книг більшого

Вулф зазначає, що читачі дуже часто підходять до книг несвідомо, «вимагаючи від художньої літератури, щоб вона була правдивою, а від поезії  — щоб була вигадкою; від біографії — щоб вихваляла; а від історії — щоб укорінювала нас у наших упередженнях». Від такого підходу письменниця радить відходити. Не критикуйте твір сходу, а поставте себе на місце автора чи його знайомого. «Увійдіть» в описане у книзі. Можливо, ви зможете краще зрозуміти автора не стільки коли читаєте, стільки коли пишете. Ось спробуйте самостійно передати в тексті якесь відчуття; описати щось, що мимоволі побачили. Потім перечитайте. Чи вдалось передати все ідеально? Чи зрозуміють ваші відчуття близькі, якщо прочитають такий опис? 

Хороші письменники, на думку Вулф, не будуть плутати читача. Вони дадуть йому нову перспективу на події, нічого зайвого не примішуючи. І щоб нормально цей новий світ автора сприйняти, читач мусить відкинути будь-які обмеження і сміливо уявляти. 

Познайомтеся з автором

Біографії — вікна в життя письменників. Вірджинія описує, як дізнаючись про те, чим хто жив і як творив, ми ніби обходимо цілі країни митців від дверей до дверей. І тоді потім можна знову перечитати його твір і поглянути: а як читається тепер, у «присутності» автора? Тут вже виникає дилема, яку кожен мусить вирішити для себе сам: наскільки невід’ємно ми мусимо сприймати постать письменника від його творчості? Чи можна любити романи людини, яка викликає у тобі антипатію?

Сприймайте читання як розвиток креативності

Не всі книги хороші, і це факт. Але щоб не засмучуватися, якщо витратили час на малозмістовне читво, подумайте про те, що кожна книга — це все ж спроба вхопити швидкоплинні миті; це нове джерело інформації для вас, з якого можна черпати ідеї. Чиїсь спогади про проведений час цінності як такої можуть не мати для вас — ну навіщо вам знати чужі діалоги на кухні, викурені цигарки, переглянуті кимось фільми. А все ж це накопичує і ваш досвід також; ви навряд чи робите щось так само, як і автор тексту. Використайте це все для розвитку своєї креативності й формування іншої перспективи.

Відкрийте для себе поезію

«Вплив поезії настільки значний і безпосередній, що на момент прочитання ми втрачаємо всі інші відчуття, окрім тих, які надає нам вірш. В які глибини ми тоді потрапляємо — і наскільки раптовим і повноцінним є наше заглиблення!». Для Вірджинії поезія є способом затьмарити факт усвідомлення нашого буття сильними емоціями, які збивають з ніг. Поезія — це тут і зараз; її автор завжди виявлятиметься нам нашим сучасником. Його існування в цей момент, коли ми читаємо текст, навіки зафіксоване в словах і переживаннях. 

Все пізнається в порівнянні

Коли ми відкрито і всеприймаюче підійшли до прочитання книг, сповна зарядившись їх досвідом, тепер уже постфактум ми можемо оцінити, за якими критеріями визначати для себе, чи є книга хорошою чи ні. Автори не можуть існувати у вакуумі, без певних стандартів і орієнтирів, інакше процвітатиме графоманство та не буде жодного саморозвитку митців. З іншого боку, цінно також і інше: критики можуть розгромити книгу, спрямувавши на неї знищувальний шквал зауважень. Письменник у відчаї може перестати старатися і творити. Але якщо він розумітиме, що є й враження інших читачів, які не відшуковували спеціально у книзі недоліки і які просто сприймали текст, яким він є, це може допомагати йому продовжувати і самовдосконалюватися. Це спонукатиме літературу йти вперед; вона існуватиме, доки є читач.

Що одержуємо від читання ми? Читаючи, будьмо чесними, ми навряд чи зможемо повністю позбутися непереборного і мимовільного відчуття, що нам ця книга (не) подобається. Через такі переживання від книжок і читання формується наш смак; ми виділяємо, що вражає і залишає по собі емоції, а що — ні. А взагалі, підсумовує Вірджинія Вулф, чому би просто не любити читання? ЯК процес, в якому не варто відшуковувати якусь конкретно поставлену перед собою мету. І чи ж не це приносить найвище задоволення.

Добавить комментарий