Як жили у Східній Галичині «В інші часи»: історичний роман-квест від Соми Морґенштерна

Донедавна Сома Морґенштерн в Україні був відомим хіба що вузькому колу знавців. Попри те, що ім’я цього видатного німецькомовного письменника єврейського походження тісно пов’язане з Галичиною, перший переклад авторової книги українською вийшов лише через 130 років після його народження. Завдяки чернівецькому «Видавництву 21» і чудовій перекладачці – письменниці Галині Петросаняк – українські читачі нарешті можуть відкрити для себе Морґенштерна через його художню автобіографію. А заодно – насолодитися ретельними описами довоєнної Східної Галичини, її людей і трибу їхнього життя.

Перші 22 роки життя Соми Морґенштерна минули на Тернопільщині, а Тернопіль став першим містом, в якому він побував у свої 8. Далі були Відень, Париж, Нью-Йорк, журналістська кар’єра у Frankfurter Allgemeine Zeitung і зовсім інше життя. Але з найбільшою любов’ю він оповідає саме про свої юні літа та про місця, де вони минали. А ще – про своїх рідних: братів (а особливо – улюбленого брата Шмелькеле), батька, маму, сестер. На жаль, згодом жахіття Першої світової та Голокосту не оминули сім’ю Морґенштернів. Та ця історія вже не з цієї книжки…

«…навіть сьогодні, чуючи або пишучи слово “місто”, я завжди думаю про те невелике місто. Я думаю не про Варшаву, Київ, Одесу чи Відень, не про Париж, не про Нью-Йорк, а про мале провінційне місто з 32 000 мешканців, моє перше місто, що настрашило мене, коли мені було вісім років»

У згадані в назві «інші часи» (йдеться про злам XIX-XX ст.) території, описані в автобіографії Соми Морґенштерна, були східними окраїнами Австро-Угорської імперії і вважалися дещо відсталими. Так, в одному із сіл, де мешкала сім’я Соми, тільки три будівлі мали покрівлю не із соломи, (серед них і будинок Морґенштернів). А селянам частенько доводилось сплачувати штрафи за те, що не пускали власних чад відвідувати школу: загальна початкова освіта тільки-но стала обов’язковою, але напоролася на певний спротив, адже батькам не хотілося втрачати робочу силу своїх дітей, використання якої в селах завжди було звичним явищем.

Сам Сома до школи, звісно, ходив. У єврейських сім’ях дітей взагалі рано навчали читати – Тору та інші молитовні тексти, а освіті повсякчас надавали вагомого значення. Втім, навіть у Соми та його братів після початкової сільської школи перспективи піти далі в гімназію не було. Адже проти цього виступав батько, який працював управителем польськими фільварками у селах нинішнього Теребовлянського та Тернопільського районів. До слова, роботу свою він робив дуже добре: Сома у книзі пригадує перший селянський страйк під час жнив і те, як вдало його батькові вийшло вирішити цю проблему.

Але повернімося до самого Соми. Тут доречно буде навести цікавий факт, описаний ним у «В інші часи», про запровадження уніформи для галицьких гімназистів. Виявляється, це нововведення свого часу було приписом поліції.

«У шістдесятих роках цісарсько-королівський уряд помітив, що в останньому польському повстанні проти царя мужньо боролася молодь із середніх шкіл. Хоча в Галичині ніколи не було повстання проти Австрії, котромусь високопоставленому поліцейському або військовому чину спало на думку не втрачати з поля зору школярів середніх шкіл Галичини. А як це зробити? Одягнути їх в однострої, ще й видаючи це за заслугу: мовляв, у галицьких школах ми стираємо видиму ззовні різницю між станами»

Як Сомі Морґенштерну все-таки вдалось потрапити на навчання до гімназії і з гордістю носити свою форму, ви прочитаєте у «В інші часи» самотужки. Особисто я вважаю цей епізод одним із найяскравіших у книзі, тож спойлерити не хочу (ще один такий – це, безумовно, приїзд митрополита Андрея Шептицького).

Про те, наскільки гімназійний етап в житті хлопця був визначальним, свідчить хоча б той факт, що із 9-ти мов, якими володів Морґенштерн, 4 він вивчив саме у Тернопільській гімназії – давньогрецьку, латину, французьку та англійську. Це був його квиток у світ. Українською, їдишем, гебрайською та польською він розмовляв іще з дитинства. Що говорить нам, зокрема, про те, наскільки мультикультурним було середовище, в якому зростав юний Сома, і наскільки ця мультикультурність була органічною. Німецькою письменник послуговувався вільно, що розумілося само собою для кожної освіченої людини, яка жила в Австро-Угорській імперії.

До слова, нині на місці Тернопільської гімназії, де протягом 8 років навчався письменник,
встановлено її пам’ятний бронзовий макет, адже сама будівля, на жаль, до нашого часу не збереглася
(«одна з найкращих будівель міста», – згадує Сома).

Ніхто з рідних не вважав особливою трагедією, що першою мовою Соми, єврейської дитини, була саме українська – мова його годувальниці. Це сприймали як даність. Тому українсько-єврейські відносини на той час, очевидно, можна розцінювати, як цілком нормальні. Та й сама Європа тоді була ще мирною, як пише Морґенштерн. Вона ще не знала війни, не було такої ненависті, ворожнечі, а людське життя цінувалося набагато більше, ніж опісля.

Історичний квест від Соми Морґенштерна

За словами перекладачки Галини Петросаняк, на сторінках своєї автобіографії письменник влаштував справжній історичний квест. Усе тому, що він прямо не називає тих сіл, про які розповідає. І якщо місце народження Соми нам відоме – с. Буданів нині Теребовлянського району (як і місце народження його батька – с. Лошнів), то назви решти сіл на основі описів у цій книзі зможуть допомогти встановити хіба що історики-краєзнавці. Тому хочеться подякувати перекладачці за змістовні примітки, за якими відчувається величезна праця і які дуже допомагають в процесі читання.

«В інші часи» – важлива книга дорослішання та ідентичності

«В інші часи» промовляє до читача не тільки словами самого автора, які описують спочатку сільський побут у найдрібніших деталях, а згодом – триб життя гімназиста у містечку на початку XX ст. Ми чуємо історії з уст, наприклад, мандрівного гендляра Юкеля Ґалаха, кравця Зендерля чи економа Якоба Альтера, не кажучи вже про гімназійних учителів, рідних, сусідів та друзів Соми. А значить, за спогадами Морґенштерна стоїть щось набагато більше, ніж яскраві дитячі емоції та перші досвіди.

Ці розповіді стали призмою, яка сьогодні відкриває нам словами очевидця забуту історію, загублену і остаточно втрачену реальність тієї Галичини, яку не віднайти на сторінках підручників чи наукових праць. Галичини, де мирно співіснували різні національності, не втрачаючи своєї ідентичності. Де завдяки перетіканню культур одна в одну формувався багатющий мультикультурний пласт. Художня автобіографія Морґенштерна допомагає «олюднити» сухі цифри з того часу і зрозуміти, наскільки нищівною стала майбутня етнодемографічна катастрофа, яку пережив цей край у першій половині XX ст. (етнічні чистки, виселення, еміграції) і яка безповоротно та докорінно його змінила. Такого матеріалу бракує в україномовних письменників тієї епохи, натомість значно більше можемо почерпнути в німецькомовних.

Сомі Морґенштерну, як і багатьом євреям на початку XX ст., довелось назавжди втрачати свою батьківщину, до того ж – двічі: вперше – у 1914 році, коли покидав палко улюблену Галичину. І вдруге, коли у день аншнлюсу разом зі своїм другом Йозефом Ротом утікав із Відня до Парижа, розлучаючись із сім’єю на довгих 7 років. Після окупації Франції в Другу світову Сома емігрував до Америки, яка й стала його останнім прихистком. Там він був добре знаний як музичний і театральний критик, письменник, драматург та журналіст.

Кому читати

Любителям автобіографій, краєзнавцям, культурологам, етнографам. Тим, хто цікавиться історією, юдаїстикою, темою Галичини. А також читачам, яким подобаються книги про дитинство, дорослішання, сімейні історії та юнацькі пригоди.

Читати також

Олександр Ґранах «Ось іде людина», Анатоль Реньє «Тоді, в Болехові», Мартін Поллак «До Галичини» і «Цісар Америки», книги Йозефа Рота, Бруно Шульца, а також інші переклади та власні книжки Галини Петросаняк.

(Visited 217 times, 1 visits today)