Шведский писатель и сценарист Ульф Старк был яркой звездой детской литературы. 13 июня на 72 году он скончался после непродолжительной болезни. Но мягкий свет, которым наполнены его искренние, добрые и трогательные книги, будут сиять еще многим поколениям маленьких читателей.
Ульф Старк родился в тот самый год, когда Линдгрен написала и опубликовала «Пеппи Длинныйчулок».
И определенным образом стал «наследником» большой сказочницы. «Астрид Линдгрен в определенном смысле преследует меня всю жизнь. Сначала, когда был маленьким, я читал ее книги сам, а потом, когда уже сам стал отцом, читал эти книги своим детям», — вспоминал писатель в интервью.
Хотя и начинал с «взрослых» текстов, впоследствии Ульф Старк полностью переключился на детскую литературу. Именно благодаря книгам для детей он завоевал всемирную славу и звание одного из самых талантливых писателей и тонкого знатока детской психологии. Как дитя послевоенной эпохи, в своих текстах он часто затрагивал темы войны и мира. Он умел по-детски искренне и непосредственно говорить о серьезных взрослых вещах — дружбе, любови, смерти, жертвенности и горе, о том, какими беспомощными бывают взрослые и какими мудрыми — совсем юные и совсем старые люди.
В общем Ульф Старк написал около 30 книг, большинство из них переведены на 25 языков. Его произведения удостоены престижных премий. В 1998 году он получил скандинавскую Детскую Книжную премию, а в 2000 году Международное жюри Премии Х. К. Андерсена отметило его заслуги особым дипломом.
На украинском вышли книги “Петер і червоний птах”, “Мій друг Персі, Бофало Біл і я”, “Диваки і зануди”, “Чи вмієш ти свистати, Юганно?”, «Маленька книжка про любов», «Тоді я був просто Ульф». В прошлом году Ульф Старк посетил Украину и был почетным гостем Детской программы Книжного Арсенала.
15 цитат Ульфа Старка
«Чи вмієш ти свистати, Юганно?»
«І ось ми майже прийшли.
Там, – кажу я. – Там ти можеш знайти собі дідуся. Там повно старезних дідів.
Я тицяю пальцем у бік притулку для старих людей».
« – Я майже забув, що це таке, – каже він.
Ви про що? – торопіє Берра.
Чуєте, як співають пташки? – питає дідусь.
Так, – відказуємо ми.
А чуєте, як усе пахне? – питає він.
Атож, – відказує Берра.
Ніколи цього не забувайте, – каже дідусь».
«Аби щось вийшло, треба весь час пробувати»
«Мені хотілося одного – побачити, якою б стала моя сестричка, якби не померла, а народилася. Я був певен: вона виросла б красунею!»
«Любов – це вагоме слово».
«Є шведи, що вміють мовчати»
«- Привіт, – мовила мама, побачивши мене. – Я танцюю, щоб зігрітися. Але ні до чого доброго зі шваброю не дотанцюєшся.
Не так, як із татом? – спитав я.
Не так, – відповіла вона.
Мама любила танцювати з татом. То було тоді, як вони зустрічалися. Але тепер черевики, в яких тато танцював, стояли в гардеробній кімнаті і тужили за його ногами. Ми також тужили. Але ми тужили не лише за його ногами, а й за цілим татом».
«Від любові стільки туги»
« – Такий вигляд мала Європа перед війною, – сказала вона. – Я хочу, щоб ви про це пам’ятали. Хоч як би воно все закінчилося.
Ми одне за одним показували на карті різні міста. Це чимось скидалося на церемонію похорону, коли люди поважно підходять до труни, в якій лежить бабуся».
«Я стояв із задерти носом. Ген угорі я бачив небо. Воно було сіре. Ніякі феї там не літали. Але й бомбардувальники – теж».
«І тут вона вийняла з портфеля кишенькове люстерко. Кругленьке, з синьою кришечкою.
Прошу, – мовила вона. – Це тобі від мене на Різдво. Коли ти глянеш у нього, то побачиш того, кого я люблю».
« – Тепер ти розумієш, яка серйозна штука правда? – спитав тато.
Так, – відповів я.
Добре, – сказав тато. – Тоді намагайся завжди говорти правду.
Гаразд, – пообіцяв я. – Мені цікаво лиш одне.
Що саме? – усміхнувся тато.
А що таке правда? – спитав я».
«Знаєш, якщо хтось і створив увесь цей дивовижний світ із сонцями, равликами, квітами й людьми, то, напевно, не якийсь там зануда».
«Для таких диваків, як ми, ні в чому немає певності. Якби все було зрозуміло й просто, то не було б ніяких диваків. Тоді й Бог був би занудою і тільки те й робив би, що скиглив. Тоді краще б уже померти. Крий Боже прожити життя занудою!»
«Дідусь грав те, що я не раз чула в дитинстві, – Другу сонату Баха для віолончелі та фортепіано. Але тепер уже без фортепіано. На ньому грала бабуся. Тепер замість фортепіано кричали чайки, крякали гаги і плюскотіла вода. Він грав із заплющеними очима, і звуки були такі муркотливі й гаркаві, злостиві й ніжні, що мені вчувався в них дідусів голос. Музика тужливо оповідала про його втрату, про сліпучу усмішку та важкий чорний корпус фортепіано, про його любов до цього каміння, ялівцю, сосон, птахів, світлого неба й чорної землі».
Все фото: Видавництво Старого Лева
7 thoughts on “Любимый скандинавский дедушка: 15 цитат на память об Ульфе Старке”