34 нові книги, права на які Україна представлятиме на Франкфуртському книжковому ярмарку

Напередодні Франкфуртського книжкового ярмарку, на якому Україна вже вп’яте представляє свій стенд, Український інститут книги підготував каталог прав найновіших наших книжок. Він створений з метою привернення уваги закордонних видавців. У цьому каталозі під назвою New books from Ukraine представлені переклади англійською фрагментів більше трьох десятків книг від сучасних авторів укрліту, а також деяких нових видань класики. Які це книжки та про що вони? Читайте у нашій добірці.

Впродовж кількох століть на теренах Галичини харизматичними негідниками скоєно чимало загадкових злочинів – з релігійним, політичним чи просто побутовим контекстом. Але тільки восьми (з половиною) із них випало опинитися на сторінках роману Андруховича. Зухвалі злочинці та їхні особливі взаємини з судочинством, суперечливі обставини кожної справи  і порція фірмових містифікацій, все це разом із добірною насмішкуватою іронією оповідача робить «Коханців Юстиції» захопливою книгою, сповненою таємниць, які хочеться розгадати, і героїв, яких хочеться засудити (а може, все ж таки закохатись в них).

Не подумайте, сірі бджоли – це не якийсь новий особливий вид медоносних комах. Це просто бджоли Сергійовича з Малої Староградівки, розташованої у тій частини Донбасу, яка стала «сірою зоною»… Сам чоловік симпатизує українським військовим, але вже втомився від війни та постійних обстрілів, через які йому погано спиться, а бджоли його бояться покидати свої вулики та вирушати на пошуки нектару. Однодумців Сергійовичу відчутно бракує – єдиний сусід Пашка пристав на бік сепаратистів. Тож, здавалося, поїхати геть з «сірої зони» було правильним рішенням для Сергійовича. Та ключове слово – здавалося.

На дворі – буремні 90-ті, а у Мирослава – криза середнього віку. Він має високооплачувану роботу і користає з усіх вигод свого становища, втім тяга до реалізації себе у творчій сфері стає настільки сильною, що чоловік вирішує більше не опиратися їй та стати нарешті драматургом. А паралельно, на додачу – дозволяє собі необачно закохатися, та ще й не в кого-небудь, а в юну анархо-феміністку. Не важко здогадатися, що всі ці пригоди перевернуть життя Мирослава з ніг на голову. Але що ж із цього всього вийде? Точно щось на кшталт коктейлю, наприклад – міцного «шоту» Б-52, який миттєво валить з ніг.

«Світ не створений» – із тих романів, в яких письменник не став обмежувати себе однією чи двома сюжетними лініями: тут їх набагато більше. І всі вони розкидані в часі та географії. Об’єднує ці лінії в одне головна героїня – молода мисткиня. Її новий проект має біографічну основу і повинен стати своєрідною терапією для самої художниці. Також читачу доведеться познайомитися із родичами героїні і перенестись для цього в Київ 20-тих років XX століття, потім – до Парижа, а далі й узагалі – в містичні Карпати першої половини століття XIX. Як доля упорядкує всі ці події та сплете їх воєдино – про це розповість «Світ не створений».

Чотири яскраві українки, кожна зі своєю історією, опиняються у місті, яке є мрією всього життя для багатьох – у Парижі. Та чи достатньо самого тільки Парижа, аби здійснити їхні сподівання й наміри? Для котроїсь із героїнь він стане стартом, а для котроїсь – можливо, й фінішем. «Добрі новини з Аральського моря» від цього тільки ви́грають, як виграю́ть від усіх решти контрастів і суперечностей. Запам’ятайте ці імена: Богдана, Хлоя, Маша, Рита. Так, вони різні за віком і характерами, але вони – справжні, а тому їхні долі, які врешті таки пересічуться у тому ж таки Парижі, варті цілого роману.

Допоки війна десь далеко і не зачіпає тебе чи твоїх близьких, життя прекрасне, ба, навіть безтурботне. І це попри те, що розуміння того, що в твоїй країні все-таки війна – цілком реальна штука, є, але воно не заважає тобі бути успішною молодою дівчиною. Натомість, коли на війну іде твій хлопець, всі навколо очікують (мабуть, цілком справедливо), що життя для тебе кардинально зміниться. Але схоже, ти не зовсім до цього готова. То ж як тепер бути? Тиск оточуючих провокує героїню Марту на відвертість і чесність, яких іноді годі знайти в книжках, але в «За спиною» вони точно є.

Якщо ви думаєте, що вимушений переселенець – це людина, яка змінила тільки місце свого проживання, то «Мондеґрін» трохи ширше відкриє ваші очі. І вуха, до речі, теж. Недарма ж слово «мондеґрін» означає щось на зразок хибодруку, тільки зі звуками. Колись російськомовний Габа Габінський, ставши «людиною простою переселеною», вирішив у свої 40+ прийняти цей виклик долі, як вірний знак, і взявся на новому місці, у Києві, опановувати українську мову. Солов’їна грає з чоловіком у жарти, часом доволі злі. А химерна Кобиляча Голова грає у злі жарти з його свідомістю. Хто врешті вийде з цієї містерії переможцем, а хто – переможеним?

Чим можуть зацікавити Черкаси кінця 80-их – початку 90-их років XX століття? Ну, насамперед, своїми мешканцями. Хто вони і куди хочуть іти? Чи знайде умовний «середньостатистичний черкащанин» вихід із «совка» та чи взагалі він його шукає? Якщо місто, описане автором у цьому романі з оповідань, рідне йому з дитинства, то об’єктивності, мабуть, шукати марно. Але призма його бачення може бути дуже навіть цінною: виявляється «земля Богдана і Тараса», вона ж – оспівана «колиска козаччини», – це місце, з якого багатьом хочеться втекти. Але втекти від себе самого, як завжди, неможливо.

Родинна локальна пам’ять, нерозривно прив’язана до історичного плину епох, якої силоміць намагалися позбавити цілі покоління у нашій країні, воскресає в цій книзі, немов птах, що постає із попелу. Далеко не кожен може похвалитися тим, що достеменно знає долі своїх далеких предків, може відстежити свій родовід і відрізнити сімейні легенди від фактів, які справді мали місце. А тим паче не кожен ладен щиро зізнатися, що зумів прийняти родичів такими, якими вони були: з їхніми вадами, дивацтвами, не тільки правильними вчинками, але й помилками. Або хоча б навчитися однаково цінувати серед них як героїв, так і аутсайдерів. Але схоже, оповідач таки спробував.

Знаменитий будівничий Києва Владислав Городецький готовий самотужки на сторінках цього роману привідкрити читачам найзагадковіші таємниці міста початку ХХ століття. Саме цей архітектор свого часу вписав своє ім’я золотими літерами в історію Києва, звівши тут чимало величних споруд, якими ми захоплюємося й нині. Тому здійснити захопливу мандрівку часом на сотню років назад в його компанії, а заодно й дізнатися більше про міфічний «зловісний трикутник» – це особлива насолода. Тим паче, якщо вона поєднується з динамічним детективним сюжетом.

Гостросюжетне міське фентезі розповідає про химерний вигаданий Київ 1913 року. Авторка створила моторошне місто сповнене таємниць, а населене воно не тільки людьми, але й магічними істотами, до людей не надто прихильними. Хоч вони і вимушені співіснувати напозір мирно в Імперії, керованій людьми, втім київські упирі, чорти, перевертні, лісовики, польовики, водяники та всяка інша нечисть не покидають надій, що повернеться до влади їхній цар – легендарний Змій. Усталеному трибу співжиття природного із надприродним настає край, коли біля Труханового острова виявляють загадковий труп.

Книга, здатна назавжди і безповоротно змінити кожного, хто її прочитає, так само, як, мабуть, змінила того, хто її написав. У цій воєнній драмі, яка пробирає до кісток, немає випадковостей і ніхто не жонглює важливими словами так, наче вони легкі й прості… Світ головної героїні перевертається з ніг на голову в 2014 році, коли починається російсько-українська війна. Донбас стає для неї місцем безповоротних і болючих втрат, але вона просто мусить відродитися, віднайти свою справжню суть і відповіді на найважливіші запитання свого серця. 

Оповідання із неочевидними, але потужними філософськими підґрунтями, які ховаються за побутовими сценами із буденного життя. Непередбачувані розв’язки, що помітно дисонують із настроями основної частини практично кожного тексту, забезпечують цій збірці ефект абсурдності. Межа між реальністю і сюром тут надто тонка і прокладена письменником так майстерно, що героїв можна запідозрити в якійсь таємничій змові між собою: інакше як вони можуть настільки регулярно втрапляти у різноманітні курйози? Символічність, містичність, трагічність і комічність водночас творять характер цієї книжки.

11 оповідань про студентські часи на початку 90-их стали другою автобіографічною книгою тепер вже колишнього політичного в’язня Кремля Сенцова. Її він написав, перебуваючи в ув’язненні, пригадуючи своє життя двадцятирічної давнини і записуючи прості історії пересічних людей зі свого тодішнього світу в звичайний зошит, від руки. «Маркетерами» жартома називали себе студенти спеціальності «Маркетинг» Сімферопольського вишу, де навчався майбутній режисер. Але далеко не всі жарти в цій книзі викликають посмішку, хіба що – сумну, бо читати її поза контекстом подальшої долі самого автора просто неможливо.

Коротка проза начебто й про звичні і очевидні речі, які оточують кожного з нас, але якщо звернути на них увагу, зупинитись на мить і поглянути під іншим кутом, вони можуть когось добряче вразити, когось – розчулити, а декого, можливо, й взагалі роздратувати. Письменник у доволі іронічній формі, як зрозуміло вже з самого формулювання назви «The Ukraine», порушує  гостросоціальні теми, розібратися в яких можна тільки критично глянувши на ситуацію, проаналізувавши якщо не історію, то хоча б власні спогади, недалеке минуле, і зробити правильні висновки задля майбутнього.

Короткі розповіді про жінок, травматичні досвіди яких стали переломним фактором їхніх доль. Вони хочуть заявити про себе, але опиняються в зоні недосяжності, звідки їхні голоси чути хіба що ледь-ледь. Втім маленькі історії кожної з них на фоні однієї великої історії просто не мають права загубитися, і тексти «Щасливих падінь» – лише одна з можливостей забезпечити їм таке право. Зізнатись у тому, що непоказне й, на перший погляд, дріб’язкове, теж може бути важливим – це важке падіння всередину себе самих, але й воно може бути щасливим.

До вибраного у двох томах увійшли найвідоміші твори В. Домонтовича (справжнє ім’я – Віктор Платонович Петров): «Спрага музики», «Дівчинка з ведмедиком» та «Доктор Серафікус», кожен з яких є добірним взірцем українського інтелектуального роману першої половини XX століття. На сторінках цих парадоксальних літературних творів можна простежити висвітлення суперечностей ранньої радянської доби, завдяки чому письменника часто називають Доктором Парадоксом. Та вирізняються його романи не тільки інтелектуальною, а й яскравою емоційною складовою.

Микола Хвильовий «Повне зібрання творів» (Смолоскип, 2019)

Проза, поезія, публіцистика та епістолярна спадщина письменника в п’яти томах із фаховими передмовами низки найкращих сучасних українських експертів літератури відкриє читачу, мабуть, одну з найбільш культових особистостей українського модернізму як із вже добре відомого, так і з зовсім ще не знаного боку. Подані ґрунтовні примітки дозволять краще зрозуміти контекст творчості автора, її основні мотиви, а літературознавчі статті стануть вагомим доповненням для ширшого розуміння картини його життєвого і письменницького шляху.

В Україні є десятки маловідомих національних меншин, які все ще вважаються «іншими», навіть попри те, що живуть на цих землях впродовж цілих поколінь. Хоча прийнято вважати, що наша держава не є багатонаціональною, і головним питанням у цьому керунку можуть називати хіба що мовне. А насправді ж авторка цих репортажів на власному досвіді переконалася, що ми маємо цілі спільноти своїх громадян, численні і не дуже, які хоч і не є українцями за національністю, та саме вони творять багатогранне різноманіття і мультикультурність України, докладаючи свій неповторний фрагмент до єдиної спільної мозаїки.

Історичний досвід та міфічні архетипи, які автор детально аналізує в «Плинних ідеологіях», є дуже цінними для розуміння і більш сучасних політичних процесів, адже ніщо не нове в цьому світі, і все схильне повторюватися циклічно. Ідеї та уявлення, які продовжують жити в суспільній свідомості, формують парадигму політичних явищ та спричиняють відповідні реакції на них. Так, певні концепти здатні перекочовувати з раніших історичних епох і лягати в основу новіших політичних ідей. Власне, ці механізми й метафори філософ Володимир Єрмоленко і досліджує на сторінках своїх «Плинних ідеологій».

Життя поміж двома вогнями – радянським і нацистським режимами – лягло в основу цього історичного дослідження про вплив окупаційного досвіду на людську самосвідомість. На прикладі трьох жінок, на долю яких випали нелегкі роки виживання під час страшної війни, авторка аналізує поведінку «цілком радянської» громадянки в часи окупації та намагається зрозуміти механізми трансформації їхніх систем цінностей. Адже декотрі з них намагалися вдатися до самостигмації заради героїчних біографій, а інші в той час ризикували собою, рятуючи інших незалежно від ідеологічних розбіжностей.

Станіслав Асєєв «В ізоляції» (Люта справа, 2018)

Яке воно – буденне життя окупованого Донецька зсередини? Більшість малює собі в уяві картинку на основі неповних даних з телебачення і хронік воєнних дій. Але навіть вона вражає, то яка ж тоді правда? Місто знаходиться «В ізоляції», та це – не тільки стан самого Донецька, але і буквально – місце, в якому перебуває автор однойменної книжки про реалії життя в окупації. Станіслава Асєєва утримують в полоні бойовики, на території колишнього заводу, а згодом – арт-фонду «Ізоляція», найбільшого колись культурного центру Донбасу, в якому тепер терористи влаштували в’язницю.

Цей арт-бук можна вважати частиною масштабного мультимедійного проекту «Ukraїner», першого і поки що єдиного в своєму роді на теренах України. До його реалізації під час трирічної експедиції шістнадцятьма історичними областями нашої країни було залучено понад три сотні волонтерів, що допомогли зібрати унікальні історії, які заново відкривають нам як добре відомі й популярні, так і мало розвідані куточки, колоритних людей, місцеві цікавинки. В результаті – альбом, який вмістив чудові фотографії, тексти і навіть QR-коди з посиланнями на відеоролики.

65 українських шедеврів, про які йдеться на сторінках видання, – це перелік відомих і незнаних мистецьких витворів української скульптури, графіки, живопису, вартих переосмислення і, на переконання мистецтвознавиці Діани Клочко, усвідомлення великого їх значення для сучасників. Багато із цих видатних творів перебувають у приватних колекціях, тож завдяки цьому арт-буку читач має змогу також ознайомитися із «недоступним» широкому загалу мистецтвом, а авторка – привернути увагу до реального стану культурного надбання українців: ми маємо підстави пишатися і захоплюватися власним мистецькими шедеврами.

Серед авторів цього видання – найбільш авторитетні дослідники творчості та біографії Казимира Малевича. До нього увійшло 18 статтей, присвячених київському періоду художника – а це 17 років, які помітно вплинули на постать митця. Українські та міжнародні малевичезнавці працювали над різними темами й аспектами життя художника, в тому числі, новими, які отримали висвітлення у цьому збірнику. Тож видання буде цікавим не тільки тим, хто вперше відкриватиме для себе Казимира Малевича, але вдало підійде і для ґрунтовнішого знайомства із ним тих, хто вже добре знає творчість авангардиста.

При тому, що публіцистика Оксани Забужко – доволі категорична і безкомпромісна, безумовно влучна і вичерпна, вона не тільки дає відповіді, а й ставить гострі запитання. Актуальність текстів у цій збірці не проминає, і ще довго зберігатиметься, принаймні, допоки будуть актуальними ті виклики, які стоять перед українцями протягом останніх років. Виклики, які не можна ігнорувати, інакше вони можуть коштувати нам власної держави. Інтелектуальний і тверезий погляд людини мислячої і небайдужої у текстах з направду глибоким змістом.

У колоритному галицькому місті на кресах іще щасливої, але уже потроху агонізуючої Австро-Угорської імперії, розгортаються драматичні події в домі, де мешкають дві жінки – Стефа та Аделя. Їх поєднує тісний сестринський зв’язок, хоча сестрами вони ніколи й не були. Провінційна атмосфера, простакувата відвертість і разом з тим надмірна емоційність оповідачки Стефи, а також помітний кулінарний акцент, як не дивно, прикрашають цю книжку, яка, по суті, є делікатним плетивом із кількох сюжетних ліній: любовної, родинної, міської і навіть детективної.

В центрі цього роману – трагічна постать В’ячеслава Липинського, видатного історика й мислителя, ідеї якого, мабуть, випередили свій час, а тому зіграли злий жарт з його долею. Адже будучи поляком, він присвятив себе творенню ідеї українського консерватизму, через що був зневажений співвітчизниками, але і українцями так і не був належно оцінений. Пам’ять про нього «ковтнув» всепоглинаючий час, символом якого в «Забутті» став гігантський синій кит. Паралельно з історичною лінією Липинського письменниця розвиває в книзі ще один, сучасний сюжет – про письменницю-філологиню та її пошуки себе.

Коротка проза письменниці Калитко відзначається психологічною глибиною і драматизмом, вона піднімає питання власної ідентичності, її болючих пошуків і важких усвідомлень. Повсякденна реальність у цих оповіданнях дійсно нагадує страшну казку про інакшість та загубленість, казку, яка з алюзій і підтекстів поволі вимальовує химерний світ головних героїв. Попри емоційну напруженість цих текстів, інтелектуально підкований читач цілком справедливо може сподіватися на внутрішню сатисфакцію після про(живання)читання «Землі загублених».

Книжка умістила кілька лаконічних оповідань – всього 8 текстів, про різних людей, зовсім звичайних, але не обов’язково голих, просто по-своєму щасливих (або нещасливих, але теж по-своєму). Всі вони належать до того покоління, яке ще застало залишки «совка», але всіма можливими силами викараскується з нього, чи то пак – викорінює його із себе. Щастя знаходить їх в різних обставинах, декого обирає своїм свідком, а декого – випадковим щасливчиком. Головне – не втратити відчуття справжнього і змогти таки розпізнати це щастя навіть в несподіваних речах.

Львів, війна, кохання, дружба, музика, гумор і містика – пристрасна суміш, на основі якої розвиваються дві основні сюжетні лінії цього атмосферного й захопливого роману. Четверо львівських друзів, що разом з самого дитинства: українець, поляк, німець і єврей, навіть не підозрюють, скільки всього ще доведеться їм пережити попри свої юнацькі пригоди. Трагічним символом в їхніх долях стануть музика (танґо смерті, під звуки якого історія напише свої найстрашніші сторінки) і червоні квіти маку. Дивним чином минуле зустрінеться з сучасністю, і тільки тоді все нарешті стане на свої місця так, як мало бути завжди.

Що відбувається сьогодні в Чорнобилі і якою є сучасна Зона відчуження? Хто ті люди, які живуть на межі із нею, який їхній побут і чому здебільшого їх цікавить тільки металобрухт? Ефект заміщення сенсу життя чорним металом, чи то пак денатуратом, на який його можна виміняти, виглядає тривожно й абсурдно, але таким є невигадане сьогодення навколо Зони. Нонконформістська повість молодого автора – це своєрідний інсайд в інший світ, прихований від нас за стіною стереотипів та байдужості.

Реалії життя в «сірій зоні» – це коли немає ні «своїх», ні «чужих», є тільки «військові», «цивільні», ну, і ще – собаки… Молодий учитель української мови Паша волів би й далі з усіх сил вдавати, що війна його не стосується, якби не племінник Саша. Малого потрібно забрати з інтернату, який знаходиться в окупованій частині міста, і Паші нічого не залишається, як зібратися та вирушити. Три дні стануть для вчителя цілою вічністю, випробуванням і змаганням зі смертю та власним страхом.

Коли Герман повертається з Харкова на свою малу батьківщину, вона зустрічає його відбірними проблемами: місцеві впливові бандити намагаються «віджати» бізнес, несподівано покинутий на нього братом. Старі друзі і нові вороги постають перед Германом в дивному світлі – він опиняється немовби між власним минулим, де залишились перші, і смутним майбутнім, де на нього чекають другі. Пригодницький сюжет і колоритні герої, які змінюються під тиском суворої реальності Донбасу, роблять роман «Ворошиловград» максимально життєвим і динамічним.