Свій сьомий роман «Сніданок чемпіонів» американський письменник Курт Воннеґут написав у 1973 році. Цей песимістично-сатиричний твір немов натякає, що все у нашому світі непередбачуване і що ми навряд чи можемо самі керувати власними долями. Та разом із тим у книзі можна відшукати і дещо життєствердне. Що я і намагалася зробити одного чудового карантинного ранку.
який має виглядає
Для початку поговоримо про найприємніше, а саме про оформлення від видавництва «Вавилонська бібліотека». Одним із сюрпризів стало те, що книжка насправді має дзеркальну обкладинку. Всередині вже містяться наліпки, які можна як завгодно приклеїти і зробити примірник із власним неповторним зовнішнім виглядом. Це так, ніби ви «управляєте» цієї книгою, диктуєте, якою вона має бути — що неабияк вписується в основний задум історії Воннеґута, його міркування про свободу волі. Та й дзеркала у романі — важливий символ, який я трохи заспойлерю нижче.
У книжці також розкидані малюнки Курта. «Так, у цій книжці є малюнок трусів», — просто і щиро зізнається автор, який стверджує, що хоче просто викинути усе сміття зі своєї голови, тому й виражає його на картинках. Завдяки нестандартній верстці ці зображення врізаються в текст, вилазять на бережки, словом, вигулькують всюди й у дуже неочікуваних місцях.
сніданок
Автор-фантаст Кілґор Траут і дилер «понтіаків» Двейн Гувер стали одне для одного справжнім нещастям. У країні, чий гімн містить купу знаків запитання (Oh, say can you see by the dawn’s early light || What so proudly we hailed at the twilight’s last gleaming?) Кілґор, який сподівався бути непомітним, раптом своїми ідеями спричинив божевілля Двейна. Якось у своїй книзі він натякнув, що «Гей, уяви собі: ти — єдине створіння із свобідною волею. Що ти про це думаєш?». І Двейн раптом уявив. І не зміг це прийняти, потрапивши до божевільні через Ідею. А Кілгор тим часом вирішив спробувати себе у сфері психічного здоров’я, і надалі маскуючи свої теорії під наукову фантастику. Світ визнав його як великого митця і науковця. Кінець?
Ні, саме з цих подій починається перший розділ книги. Потім історія потроху відкочується назад; ми бачимо життя цих двох персонажів, але дуже знеособлено, так ніби нас і не має турбувати, що у них там відбувається; вони просто собі окремі герої, про яких нам не варто піклуватися. А все ж, ми ніби потрапляємо на якусь іншу планету, тому кожну деталь про них вивчаємо з інтересом. Кілґор називав дзеркала «виливами» і вважав, що крізь них можна перейти в інший весвіт? Він «написав сто сімнадцять романів і дві тисячі оповідань», але все одно був невідомим? Раптово посеред оповіді з’являються прибульці? Що ж, про все так спокійно розповідається, що читач це просто приймає. Лише потім, коли через сторінку трохи втрачаєш лінію розповіді, повертаєшся назад і намагаєшся розгадати, що ж це був за таємний код.
чемпіонів
— Сніданок чемпіонів.
— Те саме ви сказали, коли принесли мені перше мартіні, — сказав Карабекіян.
— Я це кажу завжди, коли приношу мартіні, — сказала Бонні.
— А це не втомлює? — спитав Карабекіян. — Чи саме тому люди забираються в отакі забуті богом міста — щоб ось так знову і знову могли видавати ті самі жарти, аж нарешті світлий Ангел Смерті закриє їм рот жменею праху.
— Я просто стараюся піднести людям настрій, — сказала Бонні. — Якщо це злочин, то я вперше про нього чую. Віднині я перестану так жартувати. Я прошу у вас пробачення. Я не хотіла вас образити.
Мораль у книзі кожен, звісно, знайде свою. Як і причини дочитати її до кінця, навіть якщо вкрай заплутався. Наприкінці текст трохи перетвориться на мета-текст, ви зрозумієте, що заплуталися в ньому не лише ви, а й самі герої, а реальність раптово замкнеться колом. Та якщо на цьому моменті ви раптом засумуєте (всі ці метафори навіватимуть неабиякий екзистенційний настрій в кращих традиціях Сартра), все ж уловіть, що головним є Шлях. Не важливо, куди нарешті ви прийдете, а все ж можна хоча б для себе побути Чемніоном.
і як його описати в одній цитаті
— Ідеї на Землі були ознаками дружби чи ворожнечі. Їхній зміст не мав значення. Друзі погоджувалися з друзями для того, щоб виразити приязнь. Вороги сперечалися з ворогами для того, щоб виразити ворожість. Ідеї, яких дотримувались земляни, не мали значення впродовж сотень тисяч років, оскільки люди і так нічого не могли з ними зробити. Ідеї з однаковим успіхом могли бути ознаками будь-чого. Навіть існувала приказка про марність ідей: «Якби бажання були кіньми, жебраки їздили б верхи». І тоді земляни винайшли інструменти. Раптом злагода з друзями могла стати певним самогубством, а то й чимось гіршим. Але вони й далі погоджувались, не заради здорового глузду, ввічливості чи самозбереження, а задля приязні.
2 177 thoughts on “«Уяви: ти — єдине створіння зі свободою волі. Що ти про це думаєш?»: який вигляд має «Сніданок чемпіонів»”