«Міста і люди» Йозефа Рота: книжка, яка перенесе вас на століття назад

Східна Галичина подарувала Європі, та й світу загалом, чимало визначних персоналій, особливо – на зламі XIX-XX ст., коли ця земля була частиною Австро-Угорської імперії, та після Першої світової війни, коли ця могутня колись держава вже перестала існувати. Більшість із них, на жаль, точно не змогла б реалізувати себе у ті складні часи на батьківщині, а тому Галичина переважно відома своїми вихідцями-еміґрантами. Серед найяскравіших представників – і видатний австрійський письменник Йозеф Рот, єврей за походженням, уродженець містечка Броди нині Львівської області. Вихід його репортажів в українському перекладі вже називають символічним поверненням Рота в Україну. То з чим письменник повертається на батьківщину і які вони – «Міста і люди» Йозефа Рота?

«”Добрий оглядач” є нікчемним репортером»

«Усі зміни він сприймає розплющеними, але заціпенілими очима. Він не прислухається до себе. А мав би». На такі критичні рядки можна натрапити на самому початку книжки, в есеї «Білі міста», який відкриває розділ «Подорож Францією». Так, Рот пише про те, що́ серед іншого спонукало його до кореспондентської діяльності:

«Про живий народ говорять як про людей, які вимерли ще у кам’яному віці. Я прочитав путівники деякими країнами, в яких жив (і які знаю так добре, немов свою батьківщину, і, ймовірно, всі вони є моєю батьківщиною). Як багато існує неправдивих розповідей так званих “добрих оглядачів”».

Таким чином, самотужки відвідавши міста Франції, Балкан і Росії та написавши звідтіля цілий ряд добірних репортажів для Frankfurter Zeitung в середині 1920-х років, Йозеф Рот проявив себе вже не лише як майстерний письменник-романіст, але і як умілий журналіст, публіцист, уважний часописець та, врешті, просто дотепний інтелектуал.

Репортажі, вміщені у книжці «Міста і люди», доволі реалістично зображують картину життя у міжвоєнних Європі та Росії (з точки зору Йозефа Рота – повоєнних, адже письменник уже не застав початку Другої світової, натомість у Першій – брав безпосередню участь, був призваний до австрійської армії як військовий журналіст). Доповнює видання есей «Євреї: дороги та бездоріжжя» про скрутне становище та численні поневіряння східноєвропейських євреїв, змушених після Першої світової мігрувати в пошуках кращої долі до Центральної і Західної Європи та до Америки.

Подорож Францією

У Франції Йозеф Рот відвідав Турнон, Авіньйон, Ле Бо, Марсель, Ніццу, звідки написав чудові міські репортажі, які відзначаються не суто описовим характером вулиць та архітектури, а спробами більше заглибитися у триб життя місцевих мешканців, проаналізувати переваги та недоліки цих міст, порівняти їх з іншими. Завдяки Роту ми, наприклад, можемо детально уявити собі, яким був Марсель сотню років тому.

«За лісом щогол я не бачу моря. У порту пахне терпентином, а не сіллю та вітром. На поверхні моря плаває нафта. Човни, бараки та плоти так тісно вимощені одні біля одних, що з сухими ногами можна було би гуляти портом, якби не загроза втопитися в оцті, олії та обмилках. Це тут – неосяжні ворота до неосяжних морів світу? Ні, це радше неосяжний склад найнеобхідніших речей європейського континенту. Тут є бочки, коробки, балки, колеса, важелі, чани, драбини, обценьки, молотки, мішки, сувої тканин, намети, вози, коні, мотори, автомобілі, гумові шланги».

І якщо автор-мандрівник зізнається нам, що якби був папою, жив би у французькому Авіньйоні (натякаючи на його «західність» та католицизм), то портове місто Марсель письменник називає Великими воротами на Схід, розповідає про велику кількість приїжджих тут і описує свої враження від нього так:

«Я люблю галас Марселя, передусім те, як б’ють важкі дзвони веж, бурхають охриплі свистки пароплавів, як із блакитних висот скрапує мелодія птахів. Далі йде ціле військо буденних голосів, окликів людей, сигналів транспорту, брязкіт посуду, шелестіння кроків, стукіт копит, гавкіт собак. Це урочиста хода звуків».

Подорож Росією

Значно цікавішим, на мою думку, є розділ про російські міста, і зовсім не через наше сусідство з цією країною. У 1926-му Росія ще переживала відгомін революції, це були перші роки радянської влади в новій державі, вітер змін був більш ніж відчутним, що підігріло інтерес і самого Рота до російських міст, а особливо – їхніх мешканців, оскільки вони відтепер стали новим соціальним класом. 

«Міста на Волзі є найсумнішими, які я коли-небудь бачив. Вони нагадують зруйновані міста тих французьких територій, де точилися воєнні дії. Місцеві будинки палали в червоній громадянській війні; а згодом їхні руїни бачили білий голод, який галопував вулицями».

Серед усіх міст на Волзі, які відвідав Рот, найбільше вражає, мабуть, його опис Астрахані. Починаючи з того, як від зливи в його тамтешньому готельному номері провалилася стеля, і закінчуючи страшенним повсюдним смородом риби, а ще – мухами, які в Астрахані, якщо покладатися на дотепи оповідача, складають 89% місцевої фауни.

Розповідаючи про Казань, письменник дійшов, серед іншого, такого висновку: «Як у більшості мусульманських народів Росії, в татарів релігія є радше практикою, ніж вірою». А глава, присвячена Москві, має більше політичного контексту, аніж рис, властивих традиційній мандрівній прозі. Відвідав Рот також Баку та Ленінград.

«І все ж у моєму сприйнятті російські вулиці є сірими. Маса, яка ними пересувається, сіра. Вона поглинає червону барву хусток, прапорів, значків і золотий відблиск церковних бань. Це геть бідно й абияк одягнені люди. Від них віє великою і гнітючою у своїй ніякості, пафосносною у своїй злиденності серйозністю».

Подорож Балканами

Але безсумнівно, найбільш політично забарвленим вийшов у Йозефа Рота розділ репортажів про Балкани. Відбувши аудієнцію в президента Албанії, він написав доволі «колючий» текст про главу цієї держави – Ахмета Зоґу, та неорганізовану албанську армію. Окрім того, доволі критичним вийшов репортаж про Югославію і її жителів, що не бояться, а навіть очікують війни з Італією, але при тому залишаються веселим, культурним і тямущим народом, який, очевидно, викликає симпатію в автора.

Особливо ж у «балканському» розділі вражає текст під назвою «Де почалася світова війна» про Сараєво:

«Сьогодні, через тринадцять років після першого вистрілу, я бачу Сараєво. Невинне, але прокляте місто! Воно досі стоїть!».

Йозефу Роту, який сам пройшов Першу світову війну, немовби важко повірити в те, що місто, де відбулися події, що не так давно спричинили цю велику трагедію, знову почало жити звичним життям, а його мешканці, наче нічого й не бувало, прогулюються на вечірньому променаді, посилають своїх дітей до школи, танцюють і розважаються.

Євреї: дороги та бездоріжжя

Есей про євреїв становить окрему частину книжки, бо якщо в перших трьох розділах йшлося передусім про міста, то тут у фокусі Рота – безперечно, люди та їхні долі, але теж в контексті великих міст. Отже, так цілковито розкривається задум назви книжки «Міста і люди», яку обрали для українського видання збірки репортажів.

Єврейський народ на той час ще не мав власної держави, а отже, не мав батьківщини, усюди почувався чужим, як в гостях, а подекуди – і зовсім небажаним. Євреїв тільки нещодавно визнали окремою нацією. Те, як Рот розповідає про єврейські ґетто в різних містах Європи (Відні, Парижі, Берліні), робить очевидним його небайдужість до поневірянь єврейства, а особливо – єврейства східноєвропейського, одним із представників якого він і сам був.

У цьому розділі дуже багато цікавого можна дізнатися як про самих євреїв та їхні звичаї, так і про не надто позитивні риси євреїв-міґрантів (пристосуванство, наприклад, шахрайство з документами, ухиляння від військової служби і т. ін.). Дотепно описує Рот також і те, як євреї «їдуть в Америку» тривалий час після того, коли отримують листа від свого родича звідти із обіцянкою вислати квиток (навіть якщо сам квиток так ніколи й не прийде). І чого в результаті коштує євреям подорож морем, карантин, облаштування на новому місці, пошук роботи і житла.

Пряма мова

«Любов зберігає молодість і радість життя, за любові здоров’я є лише приємним супроводом, а найбільше цінується духовна насолода, підтверджена пізньою жвавістю».

«Служіння, якого вимагають гроші, є безжальнішим, аніж бідність».

«Інтерв’ю – зручний засіб журналістської безпорадності».

«Також добре для здоров’я читати газети – можна довідатися щось про світ, який ти щойно покинув, щоби побачити світ».

«Зарозуміла наука хірурга несе пацієнтові смерть, сіра мудрість фізика несе учневі помилки в науці. Тому люди перестали вірити тим, хто знає. Тому люди вірять тим, хто вірить».

Кому читати

Поціновувачам мандрівної прози і художніх репортажів, публіцистики та есеїстики загалом; тим, хто цікавиться історією першої половини XX століття; кого хвилює єврейське питання; літературним гурманам, що точно зможуть належно оцінити стилістичну майстерність письменника.

Кому не читати

Тим, хто взагалі не цікавиться історією, не любить коротку прозу і журналістів.