Чому комікси і графічні романи — це круто. 5 фактів, які це підтверджують

Стереотипи про комікси треба давно полишити в минулому, коли підлітків ще змушували палити їх на задньому дворі. Вже тоді комікси і графічні романи були недооцінені лише через причину того, що дорослі їх не хотіли читати. Побачивши випадкову неоднозначну картинку на сторінці видання, вони жахалися і думали, що їхні діти витрачають кошти на щось цілком безглузде. Але забували про одне: неможливо сформувати справді повноцінне враження про щось, не ознайомившись із ним до кінця; тобто в цьому випадку треба було просто сісти і почитати. Розповідаємо ще про 5 фактів, які можливо зацікавлять скептиків, вбачаючих у коміксах лише дитячі мульт-історії.

«Маус», перший графічний роман, який виграв Пулітцера

Звісно ж, на першому місці у доведенні того, що графічні історії теж мають потужну силу сторітеллінгу, є роман «Маус» Арта Шпіґельмана. У 1992 році ця історія отримала Пулітцерівську премію; і це вперше її було присуджено саме за графічний роман. Ця книга розповідає про Голокост за допомогою алегорії про стосунки кішок і мишей. Автор взяв за основу сюжету реальну історію з життя свого батька в часи Другої світової.

Хоч це і не перша графічна книжка з престижною відзнакою. «Вартові» Алана Мура виграли Г’юго ще раніше, у 1988 році. Але починаючи з «Мауса», книги цього жанру отримали більш поважний статус.

Dennis Huls/San Diego History Center/Union-Tribune Collection

Рей Бредбері обожнював комікси

Автор «Марсіанських хронік» у 1970 році відвідав захід під назвою Golden State Comic Con у Сан-Дієго. Тоді це був перший фестиваль, який згодом стане вже традиційним щорічним Комік-коном, до якого ми звикли. Як колекціонер коміксів Бредбері придбав на фестивалі кілька випусків, особливо йому сподобався журнал Mad Magazine. В ті часи психолог ще були занепокоєні жорстокістю, яка показувалася в коміксах, однак Бредбері виступив на захист: більшість психологів навіть не читали коміксів, інакше би зрозуміли, що там все зовсім не так, як їм здається. 

Десь із 1929 року Бредбері збирав власні антології з коротких стрипів (скетчів коміксів буквально на кілька кадрів), які вирізав із газет. А в 1951 році видання EC Comics без дозволу взяло сюжет кількох історій Бредбері і створило по них комікси: Рей не розгубився і надіслав їм чек на сплату $50.00 за авторські права. Суму швидко сплатили, і потім письменник ще довго співпрацював з виданням, яке встигло видати не одну його історію у вигляді коміксів.

Ніл Ґейман вигадав комікс про Гаррі Поттера ще до книги Джоан Ролінґ

Хлопчина в окулярах, який ходить всюди разом із совою і відкриває для себе магічний світ чарівників. Читаєш і думаєш — ну, це ж про Гаррі. Але не лише про нього. У 1993 році в DC Comics виходить The Books of Magic авторства Ніла Ґеймана. В 90-х письменника вже сяк-так знали, але книга про хлопчика-мага Тіма Гантера чомусь не зайшла аудиторії. Тім, на відміну від Гаррі, не був позитивним персонажем; він прагнув влади і був упертим в її здобутті.

Щирі веб-комікси про депресію підкорили навіть Білла Ґейтса

Веб-комікси також набирають обертів. Еллі Браш малює іронічні історії в звичайному Paint та веде блог Hyperbole and a Half, зображення депресії у якому навіть професори психології називають досить точним. Стріпи авторка поступово видає у вигляді книг-збірок коміксів, і у 2015 році одну з таких книг у себе в блозі порекомендував Білл Ґейтс, зазначивши, що йому подобається її стиль оповіді і що, читаючи, він сміявся не з неї, а разом із нею.

Комікси справді допомагають детальніше пояснити складні речі

Наочне відображення, схеми, моделі — всі ці речі дуже легко вставити в комікс (перевірити, як це працює, можна в таких книжках як «Історія пива у коміксах»). Так одна зі студенток Університету Вісконсину в Медисоні взагалі використала цю здатність через комікси пояснити щось простою мовою таким чином, що вирішила намалювати свою докторську дисертацію у вигляді книги коміксів. Вона була розчарована. що робить багато справді хороших відкриттів, але не може розповісти про них сім’ї і друзям, бо вони нічогісінько не знають з хімії. У результаті вийшла книжка Atomic Size Matters (букв. «Розмір атомів має значення»).

Добавить комментарий