Що читати з дітьми під час карантину: казкові сюжети-попередження

У світі є багато історій про те, як хтось когось не послухав і що з цього вийшло. Бути самодисциплінованим та чемним у час суворого карантину важливо. І якщо діти страх як просяться побігати разом із друзями та майданчику або покататися на металевих гойдалках, є сенс вдатися до народних джерел і проаналізувати приклади тих випадків, коли хтось не послухав, що казали, і чим це скінчилося. Отже, беремо книжки, приміряємо окуляри Мудрагеля, і читаємо у пошуках істини. І робимо висновки разом із дітьми. Поїхали!

Дружина Синьої Бороди не послухалася й відчинила ключиком потаємні дверцята. За дверцятами вона побачила багато відрубаних голів його попередніх дружин, а ключик почав кровоточити. Зрештою, малоприємний досвід, який, разом з тим закінчився хепіендом.

Попелюшка не послухала Фею-хрещену, і не покинула бал завчасно, до того, як годинник проб’є дванадцяту. Як результат: карета=гарбуз, кучер=щур, а Попелюшка гола-боса-брудна і непомітна. Її ледве не погубили її ж зведені сестри й мачуха. Зрештою, Принц таки знаходить її, і гепіенд.

Неслухняний братик Іванко не послухався мудрої і розважливої сестриці Оленки. Він подумав: спрага — все, копитця — ніщо. Але помилився. Сили волі вистачило йому лишень минути теляче копитце, повне водиці, та кінське копитце. А вже перед козячим копитцем і не втримався. І зойкала до нього сестриця, і руками махала, не пий, кричала, бо козликом станеш. Але куди там! Іванкові в той піковий і гострий момент його “хочу!” було до скриків та застережень тих байдуже. Тож не послухав він, напився із козячого копитця. І став козликом. І яких то нервів потім коштувало сестриці Оленці, аби зробити йому хепіенд, то ні в казці сказати, ні пером описати! Відьма Оленку мусіла втопити, й ледь козлика Іванка не зарізати, аби йому в голові розвиднилося, і затямив він, що старших треба слухатися. Хепіенд, звісно ж. Фух.

Семеро Гномів казали ж Білосніжці: нікого не впускай, нікому не довіряй, ні з ким не говори. Ні з ким – означає у буквальному сенсі “ні.з.ким”. Але Білосніжка не послухала. Ба більше, не лише поговорила, а й червоне яблучко з незнайомих чужих рук взяла. І надкусила. І померла. Зрештою, Принц знайшов її скляний гріб у хащах, поцілував мерця й оживив красуню, та й хепіенд.

Чітко й зрозуміло було наказано дівчинці батьками: донечко, ми йдемо на роботу, а ти не виходь з двору, бережи братика маленького, а ми тобі за те хустину привеземо. Але ж ні! Не послухалася сестричка (а чи забула про настанови!), повіялася вулицею, та й братика прихопила, на травичці посадила та й покинула. Ну й гуси-лебеді його на крила, та й полетіли. Далі там є Баба-Яга і купа перипетій, аж коли нарешті гепіенд.

Дідова дочка то слухняна була, а от бабина ні. Дідова дочка Кобилячій Голові двері одчинила, через поріг її пересадила, та й на піч завдала, і їсти їй дала. І навіть в праве вухо влізла, а з лівого вилізла! Й за те отримала цілу гору добра: і золота, і срібла, і карет, і кучерів, і просто грошей! А от бабина дочка самовпевнена була, то за те й поплатилася. Кобиляча Голова її на печі з’їла, кісточки зібрала в торбинку і повісила на жердинці. 

Наказував Котик Півникові: не співай, сиди не рипайся, знаку не подавай, що ти вдома. Так ні, прийшла Лисичка-шантажистка, відкрий, каже, двері, а не то виламаю, борщик виїм, тебе вкраду. І здається, хай би ламала, ага. Так ні, він сам відчинив! А його цок, в лобок, та й в мішок. Котик, звісно, його потім таки врятував, і жили щасливо.

Тільки знаєте що? А ми не в казці. Навіщо увесь цей зайвий стрес? Просто сидіть удома. Читайте книжки. Експериментуйте з новими рецептами на кухні. Малюйте. Шийте одіж для котика. Робіть коктейлі. Дивіться мультики. Пишіть ранкові сторінки. Качайте прес. Приймайте ванну. Співайте. Грайте на піаніно або баяні. Спіть вдень. Зателефонуйте комусь і поістеріть. Запишіться на онлайн-прийом до психолога. Організуйте свою групу підтримки. Але залишайтеся вдома. Цими днями рятувати світ легко.